Справа № 463/8530/20 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.
Провадження № 22-ц/811/2518/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 76
23 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року в складі судді Грицка Р.Р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» про визнання незаконним та скасування наказу,-
встановив:
У вересні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Комунальное некомерційне підприємство «6-та міська поліклініка м. Львова» про визнання незаконним та скасування наказу, просила скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «6-а міська поліклініка м.Львова» «Про оголошення дисциплінарного стягнення у вигляді догани» від 11.08.2020 за № 59-к/тм.
Вимоги обґрунтовувала тим, що 17 років працює у КНП «6-а міська поліклініка м.Львова», є сімейним лікарем та за весь цей час до неї жодного разу не застосовувались дисциплінарні заходи. 09.07.2020 громадянка ОСОБА_4 подала скаргу на її дії з приводу лікування матері ОСОБА_5 . З цього приводу відповідачем створено комісію, яка проводила перевірку та виявила, що позивачка не провела запис про огляд пацієнтки в день огляду, а також відсутні дані про прийом пацієнтки встановленої форми. На основі цього відповідач видав оскаржуваний наказ, з яким позивачка не погоджується. Зокрема, не було враховано її пояснення та не взято до уваги умови праці. В її кабінеті є лише один комп'ютер, а закріплену за нею медсестру постійно залучають до роботи в лабораторії для відбору аналізів, внаслідок чого прийом пацієнтів з квітня 2020 року по липень 2020 року вона вела самостійно. Крім того, не порушувала посадової інструкції, а враховуючи епідеміологічну ситуацію в Україні, проводила консультацію по телефону і у вихідний день, рекомендувала пацієнтці провести рентгенографію органів грудної клітки, від чого остання відмовилась, призначила лікування, попередила про виклик швидкої допомоги. Також, всупереч чинному законодавству відповідач не проводив внутрішнього контролю якості надання медичної допомоги і не сформував медичної ради, внаслідок чого висновок службової перевірки складений не уповноваженим органом. Окремо звертає увагу на пропуск строку накладення дисциплінарного стягнення, а також неврахування відповідачем її відмінної репутації, перебування на утриманні та вихованні дитини-інваліда, догляд за батьками похилого віку, відсутність значної шкоди, що в сукупності характеризує оскаржуваний наказ як незаконний, просила позов задовольнити, а наказ скасувати.
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства «6-а міська поліклініка м.Львова» «Про оголошення дисциплінарного стягнення у вигляді догани» від 11.08.2020 року за № 59-к/тм.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «6-а міська поліклініка м.Львова» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 гривень.
Рішення суду оскаржив відповідач КНП «6-а міська поліклініка м.Львова», вважає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, є незаконним та необгрунтованим.
Покликається на те, що догана, яка була оголошена лікарю ОСОБА_1 11.08.2020, накладена виключно за неправильне ведення медичної документації, а саме порушення п. 2.16 Посадової інструкції лікаря загальної практики - сімейного лікаря 2-го поліклінічного відділення КПН «6-та міська поліклініка м. Львова», яка затверджена головним лікарем від 01.02.2019.
В тексті наказу про оголошення догани є чітке посилання на відповідний пункт інструкції, відтак дисциплінарне стягнення було застосоване з дотриманням встановлених законодавством норм.
Крім цього, будь який момент дискримінації відсутній, оскільки службова перевірка лікаря була проведена лише після надходження скарги на його дії.
Покликається на те, що для лікарів у всіх закладах охорони здоров'я є встановлений порядок прийому пацієнтів, ведення та обліку медичної документації, які встановлює не відповідний заклад, а Кабінет Міністрів України та відповідне Міністерство.
Звертає увагу, що згода пацієнта на запропоноване лікування та діагностику засвідчується підписами лікуючого лікаря та пацієнта, однак позивачка відповідної згоди у пацієнта не отримала.
Також, зазначає про можливість надання первинної медичної допомоги за місцем проживання пацієнта або з використанням засобів телекомунікації, яка надається відповідно до режиму роботи та у кожному разі відображається в медичній документації, ведення якої повинен забезпечити лікар.
Покликаючись на хронологію подій, які мали місце 24.06.2020-26.06.2020 щодо скерування на консультацію ОСОБА_5 до невропатолога та внесення відповідних даних у систему е-ХЕЛСІ, стверджує, що позивачка порушила ведення медичної документації, оскільки добровільну згоду пацієнта на проведення діагностики не отримувала, особистий огляд не провела, видала направлення для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги при відсутності інформованої згоди та медичних записів в системі е-ХЕЛСІ.
Окремо зазначає, що паперове ведення медичної документації відмінене і така повинна вестися у електронному форматі, при цьому усі лікарі загальної практики є забезпеченими комп'ютерами, а всю медичну документацію має заповнювати лікар особисто, оскільки ставить свій особистий електронний підпис у системі.
Зазначає, що стаж роботи, репутація та наявність утриманців не є критеріями, які повинні враховуватися при застосуванні дисциплінарного стягнення.
Крім цього, зазначає, що в умовах пандемії не були внесенні зміни до законодавства про працю України та Наказів МОЗ, які б відмінили ведення медичної документації, також лікарі повинні дотримуватися протоколу надання медичної допомоги від COVID-19 Наказ МОз України від 28.03.2020 № 722 «Організація надання медичної допомоги хворим на корона вірусну хворобу COVID-19».
Вважає, що саме відсутність медичної документації унеможливило встановити правильність надання медичної допомоги, кваліфікацію лікаря та її компетентність, при цьому дисциплінарним стягненням адміністрація мала на меті звернути увагу лікаря на її недоліки в роботі та уникнення їх в майбутньому, а також для надання якісної, доцільної та вчасної ПМД для пацієнтів.
Таким чином, адміністрація КНП «6-та міська поліклініка м. Львова» вважає накладення дисциплінарного стягнення правильни та таким, що відповідає вимогам закону.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
06.09.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції врахував відповідну практику Європейського суду з прав людини в контексті реалізації права особи на приватне життя та вкрай тяжку епідеміологічну ситуацію в Україні, що виключає сумнів про те, що внаслідок оскаржуваного заходу професійна репутація позивачки змінилася в сторону погіршення.
Зважаючи на те, що оспорюваний наказ не містить чітких формулювань суті та обставин допущеного проступку, відсутні докази вини позивача та наявності причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, як і немає доказів про таку шкоду, суд дійшов висновку, що застосовуючи дисциплінарне стягнення відповідач діяв свавільно, неточно встановив факти і предмет справи, не вивчив питання наявності обставин, які передували порушенню посадової інструкції та обставин, які пом'якшують відповідальність, неправильно застосував матеріально-правові норми закону, здійснюючи свої дискреційні повноваження діяв нерозумно, необережно та недобросовісно, не дослідив питання наявності шкоди і відхилившись від писаного права та своїх основних обов'язків взагалі не надав належного обґрунтування про доцільність застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення.
Що ж стосується доводів висновку комісії про відсутність інформованої добровільної згоди пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення, чіткі підстави вважати, що дана обставина має значення для встановлення вини позивача, відсутні, оскільки в мотивувальній частині висновку не вказано про обов'язок позивача отримати таку згоду.
Враховуючи наведене, суд зробив висновок, що застосовані відповідачем заходи були непропорційними переслідуваній легітимній меті та не було досягнуто справедливо балансу між конкуруючими інтересами - правом позивача на повагу до приватного життя з одного боку та захист здоров'я інших осіб з іншого боку, що свідчить про те, що мало місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому позов задовольнив
Враховуючи матеріали справи та досліджені докази, колегія суддів погоджується з такими висновками враховуючи таке.
У ст. 2 КЗпП України передбачено, що право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімально розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Як слідує зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із ст. ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Стаття 147-1 КЗпП України визначає, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника; на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.
Порядок застосування дисциплінарних стягнення врегульовано ст. 149 КЗпП України.
Зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду України по справі № 6-2801цс15 від 19.10.2016 р.
Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов'язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов'язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.
До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов'язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов'язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
Відповідно до ст.ст. 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Фактичним моментом виявлення проступку є його фіксація у відповідному документі про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку уповноваженими на те особами, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що застосуванням дисциплінарного стягнення до позивачки адміністрація мала на меті звернути увагу лікаря на її недоліки в роботі та уникнення їх в майбутньому, а також в контексті надання якісної, доцільної та вчасної допомоги для пацієнтів, оскільки, як видно із зазначених вище норм матеріального права, дисциплінарному стягненню, як заходу, який застосовується власником або уповноваженим органом, має передувати дисциплінарний проступок, як конкретний факт винного невиконання чи неналежного виконання працівником своїх трудових обов'язків, відтак застосовуватися на майбутнє, таке не може.
Натомість, аналіз цих же положень дає підстави для беззаперечного висновку про те, що застосовуючи дисциплінарне стягнення, відповідач мав би врахувати попередню роботу позивачки, як працівника, її ставлення до праці, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що стаж роботи, репутація та наявність утриманців не є критеріями, які повинні враховуватися при застосуванні дисциплінарного стягнення та свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції у цій частині.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює лікарем загальної практики - сімейним лікарем у Комунальному некомерційному підприємстві «6-а міська поліклініка м.Львова».
24 червня 2020 року пацієнтка ОСОБА_5 , 1961 р.н., звернулася до позивачки, як до сімейного лікаря, з яким укладена декларація, а остання її оглянула, встановила попередній діагноз та скерувала до лікаря невропатолога.
В подальшому, 09.07.2020 від громадянки ОСОБА_4 , яка є донькою пацієнтки ОСОБА_5 , надійшла скарга з приводу факту неналежного лікування її матері лікарями ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
За наслідками розгляду відповідної скарги, відповідач створив комісію у складі заступника головного лікаря з медичної частини Н. Цимбали, заступника ІІ-го поліклінічного відділення Н. Жигало, завідуючого відділенням ЗПСМ № 1 В.Гальчинської, юрисконсульта В.Димочкіна, для проведення службової перевірки факту лікування пацієнтки.
Копія скарги в матеріалах справи відсутня, однак у судовому засіданні сторони підтвердили, що предметом такої було неналежне лікування громадянки ОСОБА_5 .
Зазначені обставини визнаються сторонами, тому в силу ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
04 серпня 2020 року комісія здійснила службову перевірку, за наслідками якої склала довідку, згідно якої позивачкою не проведено запис про огляд пацієнтки в МІС Хелсі 24.06.2020, відсутні дані про прийом пацієнтки в ф.074/о. Дата внесення запису 25.06.2020, відсутня інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення (порушення п.2.16 посадової інструкції лікаря загальної практики - сімейного лікаря) (а.с. 9).
За наслідками виявлення порушення п. 2.16 посадової Інструкції лікаря загальної практики - сімейного лікаря 2-го поліклінічного відділення, затвердженої головним лікарем КНП «6-та міська поліклініка м. Львова'від 01.02.2019, головний лікар 11.08.2020 виніс наказ № 59-к/тм, згідно якого позивачці оголошено догану (а.с. 8).
Звертаючись з позовними вимогами, позивачка ОСОБА_1 вважає оспорюваний наказ незаконним, оскільки при винесенні такого не було враховано її пояснення та не взято до уваги умови праці. Зокрема закріплену за нею медсестру постійно залучають до роботи в лабораторії для відбору аналізів, внаслідок чого прийом пацієнтів з квітня 2020 року по липень 2020 року вона вела самостійно, зазначає, що не порушувала посадової інструкції, а враховуючи епідеміологічну ситуацію в Україні, проводила консультацію по телефону та надавала відповідні рекомендації.
Колегія суддів виходить з того, що у трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, згідно з яким не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов'язаний сам доводити свою невинуватість (постанова Верховного Суду від 27.04.2021, справа № 461/8132/17).
Як вже зазначалося, дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків, при цьому скалдовими такого є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків, а недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Разом з тим, роботодавець має обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Статтею 150 КЗпП України передбачено право працівника оскаржити дисциплінарне стягнення у передбаченому законом порядку.
При цьому, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Статею 140 КЗпП України визначено що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 під розписку ознайомлена з посадовою Інструкцією лікаря загальної практики-сімейцного лікаря 2-го поліклінічного відділення КНП «6-та міська поліклініка м. Львова», про що 01.02.2019 нею проставлено власноручний підпис (а.с. 11).
Згідно із п. 2.16 посадової Інструкції, саме лікар загальної практики - сімейний лікар, веде лікарську документацію.
Згідно розділу 4 Інструкції лікар загальної практики - сімейний лікар несе відповідальність, зокрема за неналежне виконання або невиконання своїх посадови обов'язків чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу його компетенції, невиконання або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадового інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку , в межах, визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України.
Відповідальність також настає за недотримання клінічних протоколів за спеціальністю та якість надання медичної допомоги.
Колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції все ж було встановлено порушення посадової інструкції позивачкою, оскільки відомості про огляд пацієнта були внесені лише на наступний день, що останньою не заперечується і рішення у відповідній частині нею не оскаржується.
Разом з цим, апеляційний суд враховує пояснення позивачки стосовно того, що в цей період вона вимушена була самостійно виконувати всю роботу, оскільки медична сестра, яка була за нею закріплена, за рішенням відповідача залучалась до виконання іншої роботи.
Так, з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами) від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 9грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Таким чином, позивачка дійсно виконувала свої обов'язки в умовах пандемії та наражалася на небезпеку, однак першочерговим вважала надання допомоги пацієнту, про що свідчить проведення 27.06.2020, тобто у вихідний день, телефонної консультації, надання відповідних рекомендацій, призначиння ліків тощо.
В цьому контексті колегія суддів також враховує покази свідка ОСОБА_7 , яка є медичною сестрою, закріпленою за позивачкою та яка підтвердила, що у відповідний період дійсно залучалась до виконання завдань в лабораторії для відібрання ПЛР-тестів.
Поряд з цим, такі обставини не знайшли свого відображення у довідці, складеній за результатами службової перевірки, в контексті попередньої роботи працівника та ставлення до праці, тобто таким в принципі не надавалася оцінка комісії і вони не враховувалась головним лікарем під час винесення оскаржуваного наказу, що підтверджується відповідними доводами апеляційної скарги.
В свою чергу, як встановлено судом, подана на позивачку скарга стосувалась в першу чергу якості надання медичних послуг, а не процедури ведення медичної документації.
При цьому, факту надання позивачкою медичних послуг неналежної якості, судом не встановлено.
Між тим, у процесі проведення службової перевірки не встановлено, а також в оскаржуваному наказі не йдеться, про заподіяння шкоди, тобто судом не встановлено випадку порушення трудової дисципліни позивачкою, що мало б наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам інших осіб, а причиною цього було саме неналежне ведення медичної документації позивачкою.
Крім цього, відповідач дійсно не спростував тверджень позивачки про незабезпеченість лікарів комп'ютерною технікою.
Оцінивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин справи, з огляду на вказані норми матеріального права, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що дають підстави в своїй сукупності дійти висновку про правомірність накладеного дисциплінарного стягнення у виді догани на позивачку ОСОБА_1 , суду не надано, а наявність певних формальних порушень, не може бути підставою для притягнення лікаря до дисциплінарної відповідальності, за недоведеністю самого факту порушення та намагання останнім надати увесь обсяг необхідної медичної допомоги пацієнту.
Крім цього, колегія суддів погоджується із тим, що професійне життя є частиною зони взаємодії між особою та іншими людьми, що за певних обставин навіть в публічному контексті може підпадати під сферу «приватного життя», тому трудові спори не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції, що свідчить про обґрунтованість висновків суду в контексті необхідності перевірки оскаржуваного наказу гарантіям від свавільного втручання.
Поряд з цим, досліджені матеріали та обставини справи дають підстави для висновку, що застосовані відповідачем заходи були непропорційними переслідуваній легітимній меті та не було досягнуто справедливо балансу між конкуруючими інтересами - правом позивача на повагу до приватного життя з одного боку та захист здоров'я інших осіб з іншого боку, що свідчить про те, що мало місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів надає оцінку та погоджується із відповідними висновками суду першої інстанції про безпідставність окремих доводів сторони позивача, зокрема, щодо накладення дисциплінарного стягнення неправомочним органом, порушення строків накладення такого, однак такі не впливають на загальний висновок суду у спірних правовідносинах.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 25 листопада 2021 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк