Дата документу 10.11.2021 Справа № 311/2644/21
Єдиний унікальний № 311/2644/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/1532/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 в режимі відеоконференції з Василівським районним судом Запорізької області,
обвинуваченого ОСОБА_8 в режимі відеоконференції з Василівським районним судом Запорізької області,
законного представника неповнолітнього ОСОБА_9 в режимі відеоконференції з Василівським районним судом Запорізької області,
розглянула 10 листопада 2021 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 07 липня 2021 року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, громадянина України, з середньою освітою, студента групи №2 Дніпрорудненського професійного ліцею, який зареєстрований та проживає за адресою: квартира АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.185 КК України.
Встановлені вироком суду першої інстанції обставини:
17.05.2021 року, близько о 20 годині 00 хвилин, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись в АДРЕСА_2 , шляхом вільного доступу, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, зі столу скоїв крадіжку мобільного телефону «NOKIA 2.3 ТА - 1206 DS 2/32» вартістю 2025 гривень, який належить потерпілому ОСОБА_11 , після чого з місця події пішов, та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, яке кваліфікується як: таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
Згідно із заявою ОСОБА_8 від 17 червня 2021 року, яка була підписана безпосередньо в присутності захисника - адвоката ОСОБА_7 , законного представника неповнолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , обвинувачений визнав свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, та погодився із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, викладеними в обвинувальному акті. При цьому, ОСОБА_8 ознайомлений з обмеженням права апеляційного оскарження згідно положень ч.2 ст.302 КПК України, а також погодився на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Під час досудового розслідування ОСОБА_8 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорював встановлені досудовим розслідуванням обставини і згодний з розглядом обвинувального акта за його відсутності, на підставі чого прокурор надіслав до суду обвинувальний акт з клопотанням про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні.
Згідно із заявою потерпілого ОСОБА_11 від 17 червня 2021 року, потерпілий не заперечував проти розгляду обвинувального акта відносно ОСОБА_8 у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 07 липня 2021 року:
ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.185 КК Українита йому призначено покарання у вигляді 60 годин громадських робіт.
Вимоги і узагальнені доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку та кваліфікацію його дій, вважає, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що санкцією ч.1 ст.185 КК України передбачено покарання у вигляді громадських робіт на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин.
Натомість, у порушення п.1 ч.1 ст.65 КК України суд першої інстанції призначив покарання у виді 60 годин громадських робіт, тобто покарання менш суворе, ніж передбачене санкцією статті (підстави та обґрунтування для застосування положень ст.69 КК України також не зазначено), що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягає застосуванню.
Крім того, суд першої інстанції в повній мірі не врахував, що ОСОБА_8 хоча і є неповнолітнім і раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, але за місцем проживання характеризується задовільно, згідно з характеристикою з місця навчання зарекомендував себе як неорганізований учень, має пропуски занять без поважних причин, потребує постійного контролю, батьки не мають значного впливу на нього. Враховуючи зазначені обставини, призначене судом покарання за своїм розміром не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання через м'якість.
Просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді громадських робіт на строк 80 годин. В іншій частині вирок залишити без змін.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити апеляційні вимоги.
Обвинувачений, його законний представник та захисник у судовому засіданні заперечували стосовно доводів та вимог апеляційної скарги прокурора.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Суд першої інстанції розглянув дане кримінальне провадження у відповідності до вимог ст.382 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.185 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які судом досліджувались в обсязі, визначеному в порядку ч.2 ст.382 КПК України. Ці обставини учасниками провадження не оспорюються, а тому вони не є предметом апеляційного розгляду, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого не заслуговують на увагу.
Відповідно до змісту ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При цьому, призначене покарання не повинно мати на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Загальні засади призначення покарання (ст.65 КК України) надають суд право вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
У даному кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_8 призначено із порушенням визначених законом загальних засад і є явно несправедливим у зв'язку з невідповідністю тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.
Колегією суддів встановлено, що при призначенні ОСОБА_8 покарання місцевим судом належним чином виконані вимоги ст.ст.50, 65 КК України та враховані характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, судом першої інстанції в повній мірі дослідженні усі відомості, які характеризують особу обвинуваченого в достатньому об'ємі, а саме те, що він вчинив кримінальне правопорушення у неповнолітньому віці, не спецобліку не перебуває, за місцем проживання зарекомендував себе задовільно, громадський порядок не порушував, скарги на його дії від сусідів не надходили, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має чітко визначене місце реєстрації та проживання, навчається у Дніпрорудненському професійному ліцеї, має добрий загальний розвиток, за характером замкнений, неконфліктний, виховується в повній сім'ї.
Одночасно, відповідно до ст.66 КК України, обставини, що пом'якшують покарання, суд першої інстанції визнав визнання вини, щиросердне каяття, активне сприяння розкриттю злочину та вчинення проступку у неповнолітньому віці, відповідно до положень ст.67 КК України, обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Судова колегія, враховуючи вищенаведені обставини, вказує на неспроможність аргументів прокурора щодо не врахування місцевим судом при призначені покарання відомостей стосовно особи обвинуваченого.
При цьому колегія суддів зауважує, що прокурор не посилається на будь-які обставини або докази, які не були відомі суду або не дістали оцінки у вироку.
Фактично апеляційна скарга в частині доводів про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості скоєного та особі обвинуваченого побудована на деяких відомостях з характеристики на ім'я ОСОБА_8 , а саме щодо неорганізованості обвинуваченого, наявності пропусків занять, не дотримання режиму дня, та відсутності значного впливу з боку батьків.
Натомість, такі характеризуючи дані, що наведені прокурором, надані з місця навчання і пов'язані із навчальним процесом, також є лише вибірковими відомостями, процитованими з характеристики, яку в загальному вигляді не можна віднести як негативну, тим паче стосується неповнолітньої особи, яка ще перебуває у стадії становлення як особистості.
Отже, наведені відомості не слугують підтвердженням негативної характеристики особи обвинуваченого, які самі по собі вимагають призначення більш суворого покарання. Натомість інші позитивні дані відносно ОСОБА_8 , перше притягнення останнього до кримінальної відповідальності та відсутність обтяжуючих покарання обставин і претензій з боку потерпілого внаслідок добровільного відшкодування шкоди поряд із іншими зазначеними в обвинувальному акті пом'якшуючими покарання обставинами, переважають недоліки у поведінці обвинуваченого, що пов'язані із навчанням.
Інших підстав для збільшення ОСОБА_8 покарання в контексті положень ст. 414 КПК України апелянт не наводить, а судова колегія відмічає їх відсутність.
Відповідаючи на доводи прокурора щодо неправильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів зауважує на наступному.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 , який на момент вчинення злочину був неповнолітнім, визнано винним за ч.1 ст.185 КК України і йому призначено покарання у вигляді 60 годин громадських робіт.
Дійсно, санкцією частини 1 статті 185 КК України в чинній редакції закону, передбачено покарання у вигляді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років.
Згідно до вимог ч.1 ст.100 КК України громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
При цьому, за даними матеріалів кримінального провадження і за змістом апеляційної скарги, обвинувачений перебуває у неповнолітньому віці.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 у виді громадських робіт строком 60 годин, суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку послався на положення ст. 100 КК України, тим самим мотивував власний висновок особливостями призначення покарання стосовно неповнолітньої особи.
Слід зауважити, що ст. 100 КК України є спеціальною кримінально-правовою нормою, яка регулює особливості призначення неповнолітнім покарання, зокрема у виді громадських робіт. При цьому строк для даного виду покарання щодо неповнолітньої особи передбачений від 30 до 120 годин, в межах чого і було місцевим судом визначений строк покарання у виді громадських робіт, який становить 60 годин.
Вочевидь, що встановлені ст. 100 КК України строки для покарання у виді громадських робіт в порівняні із санкцією ч. 1 ст. 185 КК України є найбільш сприятливими для неповнолітнього обвинуваченого як за мінімальною, так і за максимальною межею покарання.
З висловленою прокурором позицією про необхідність у такому випадку призначення покарання з застосуванням ст. 69 КК України, судова колегія не погоджується.
В запропонованому прокурором варіанті виявляється штучність створення ситуації, коли суд, з метою недопущення порушень ст. 100 КК України, мусить віднаходити підстави для застосування положень ст. 69 КК України.
Натомість, встановлені ст. 100 КК України вимоги щодо призначення покарання неповнолітній особі, за впевненою позицією колегії суддів, засвідчує зайве посилання на ст. 69 КК України. В протилежному випадку дотримання вимог ст. 100 КК України стосовно нижчої граничної межі покарання, встановленої санкцією статті Особливої частини КК Україниставило би у залежність від наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Одночасно апеляційна інстанція відзначає, що передбачені ст. 100 КК України особливі принципи призначення покарання у виді громадських та виправних робіт неповнолітнім не містять жодного обмеження у застосуванні даної норми, зокрема і пов'язаного із наявністю або відсутністю визначеною санкцією статті Особливої частини КК України мінімальною межею для даних видів покарань.
Відповідно п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» згідно зі ст.98 КК до неповнолітніх як основні покарання можуть бути застосовані лише штраф, громадські та виправні роботи, арешт і позбавлення волі на певний строк, а як додаткові - штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Перелік видів покарань, визначений у ст.98 КК України, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття. Визначаючи розмір покарання таким особам, суд має виходити з відповідних положень статей 99-102 КК України.
Таким чином, суд першої інстанції у вироку, мотивуючи своє рішення щодо призначеного покарання ОСОБА_8 , який є неповнолітнім, правильно послався на положення ст.100 КК України, якою регламентовано призначення покарання неповнолітнім у вигляді громадських робіт на певний строк.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів вважає, що прокурор не навів переконливих даних, які б засвідчували невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а призначене покарання узгоджується із вимогами ст. 100 КК України стосовно особливостей покарання неповнолітнім, що обумовлює відхилення апеляційних доводів та вимог.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Вирок Василівського районного суду Запорізької області від 07 липня 2021 року відносно ОСОБА_8 , визнаного винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.185 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4