Справа №:755/15239/21
Провадження №: 3/755/8020/21
"26" листопада 2021 р.
м. Київ
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ст.ст. 122-4, 124, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КпАП), установив:
ОСОБА_1 (далі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) 24.08.2021 о 23:45 год. керуючи транспортним засобом «Volkswagen», н.з. НОМЕР_1 , по вул. Центральна Садова в м. Києві, під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого сталося зіткнення з ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 , після чого зник з місця ДТП, що призвело до пошкодження транспортних засобів, завдання матеріальних збитків та порушення вимог п.п. 2.10а), 10.9 ПДР.
Також особа, що притягається до адміністративної відповідальності 25.08.2021 о 00:05 керував ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_1 , по вул. Садова, 34-А, буд. 24 у м. Києві, згідно проведеного огляду за допомогою алкотестеру «Drager», у присутності двох свідків, в стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим порушив вимоги п. 2.9а) ПДР України.
У судовому засіданні особа, що притягається до адміністративної відповідальності та її адвокат Бардадим Р.В. (ордер від 21.10.2021 сформований на підставі договору № б/н від 30.08.21) указали, що складений протокол вважають таким, що не відповідає вимогам КпАП, враховуючи відсутність доказів, які в контексті положень ст. 251 КпАП, регламентують відомості, що можуть бути належними доказами в ході підтвердження тих чи інших обставин, згідно обставин викладених у клопотанні від 21.10.2021, у т.ч. з підстав порушення вимог ст. 266 КпАП та в ключі того, що сама вимога щодо його проходження була безпідставною, у зв"язку з чим на їх переконання вина водія за ст.ст. 122-4, 124, 130 КпАП ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України, а тому справа, підлягає закриттю на підставі ст. 247 КпАП.
Суд дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, відповідно до пункту 2.5 наведених Правил, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пунктів 2.10а), 10.9 ПДР відповідно у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.
Статтею 122-4 згідно із Законом № 586-VI від 24.09.2008 із змінами, внесеними згідно із Законами № 596-VIII від 14.07.2015, № 1231-IX від 16.02.2021 КпАП указано, що залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від одного до двох років, або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Відповідно до ст. 124 в редакції Закону № 586-VI від 24.09.2008 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3045-VI від 17.02.2011, № 596-VIII від 14.07.2015, № 1231-IX від 16.02.2021 КпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Частина 1 статті 130 КпАП в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» № 1231-IX від 16.02.2021 у собі передбачає таке: керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтями 251, 280 КпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, зокрема, ці дані встановлюються, у т.ч. протоколом про адміністративне правопорушення, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягається до адміністративної відповідальності будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених Правил не дотримався, так як його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.ст. 122-4, 124, 130 КпАП повністю доведена, у розумінні ст. 251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколами про адміністративні правопорушення, які складено у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КпАП та містять необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України - 2.9а), 2.10а), 10.9 ПДР;
- відомостями, що містяться у тесті на алкоголь «Drager» стосовно особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з якого слідує, що результат тесту - 2.08%, тобто останній перебуває в стані алкогольного сп'яніння;
- поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 25.0821 щодо обставин події, які кореспондуються з даними протоколу за ст. 130 КпАП в частині часу та місця її настання та указують на те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності порушив п. 2.5 ПДР України.
КАС ВС в постанові від 29.04.2020 у справі № 161/5372/17 вказав, що обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні, що і є дійсним, в цій справі, так як показання свідків у повній мірі кореспондуються і іншими доказами в їх сукупності у т.ч. відеозаписом.
Наявність свідків огляд у в свою чергу указує на дотримання вимог ст. 266 КпАП, адже їх присутність дозволяє поліцейським узагалі не використовувати відеозапис. Відповдіно і питання якості такого запису жодним чином не впливає на кваліфікацію дій водія, бо при наявності свідків це питання перестає бути ключовим.
Правдивість показань свідків підверджується їх підписами в протоколі від 25.08.21 серії ААБ № 220646, даними Drager, відомостями акту огляду, тобто є дійсними, на переконання суду;
- відомостями відображеними у рапорті УПП від 24.08.21, з яких випливає, що 24.08.21 о 23:30 год. поліцейськими було прийнято виклик за адресою: м. Київ, вул. Садова (Русанівські сади), з указівкою на те, що мало місце ДТП.
Прибувши за указаною адресою поліцейськми було з'ясовано, що заявник ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зауважив, що водій ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом здійснив зіткнення з ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 , після чого залишив місце ДТП.
В результаті зіткнення ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження, а саме пошкоджено передній бампер, передня рамка н.з. та передній д.н.з.
Поліцейськими було установлено, що свідком події була ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- згідно даних письмових пояснень ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 24.08.21, убачається, що вона була очевидцем того, як ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_1 , стояв посеред дороги за адресою: м. Київ, вул. Садова та перешкоджав руху ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 , у наслідок чого водій указаного ТЗ («Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 ) здійснив сигнал указаному овдій та останній різко підрізав ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 , потім зупинився, та став гальмувати назад в наслідок чого вдарив цей ТЗ («Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 ).
Потім показавши середній палиць водій зник з місця ДТП;
- даними схеми місця ДТП, що складена за місцем пригоди та містить графічно зображені та зафіксовані об'єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів, ТЗ, причетний до ДТП, координати розміщення відносно елементів проїзної частини та інше), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об'єктів, зображених на схемі, на зворотному боці схеми зазначено характеризуючі дані ТЗ та відомості про їх пошкодження.
Так, ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження, а саме пошкоджено передній бампер.
Місце зіткнення - вул. Центральна Садова у м. Києві.
При цьому, зазначена інформація підтверджена підписом водія ОСОБА_4 , у зв'язку з чим з неї вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності дійсно порушив зазначені положення ПДР передбачені п. 10.9;
- відомостями указаними в акті огляду ТЗ від 25.08.21, з яких слідує, що ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_1 , має численні вм'ятини по всьому кузову, пошкодження ЛФП, відлущення фарби по всьому периметру;
- відомостями, що містяться у письмових поясненнях іншого учасника ДТП - водія ОСОБА_4 від 24.08.21, які кореспондуються з даними, що містяться у схемі ДТП, протоколі про адміністративне правопорушення - за ст. 124 КпАП, показами ОСОБА_5 , та указують на те, що керуючи транспортним засобом «Volkswagen», н.з. НОМЕР_1 , по Русанівських садах водій під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого сталося зіткнення з ТЗ «Volkswagen», н.з. НОМЕР_2 , після чого зник з місця ДТП.
Щодо доводів захисту в частині відсутності в дія водія порушення ст.ст. 122-4, 124, 130 КпАП, котрі обумовлені в т.ч. тим, що того дня він припаркував автомобіль о 14:00 год. та потім не використовував його, як ТЗ, відповідно і не керував. Однак, так як о 22:00 год. до нього завітав знайомий ОСОБА_6 , то вони пішли в ТЗ вживати алкоголь, та, власне, там він і був помічений поліцейськими, але не убачав підстав для огляду, адже був в ТЗ, в той момент, як власник, а не як водій, то вони спростовуються даними установленими судом в їх сукупності в т.ч. показаннями ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , відомостями схеми ДТП, актом огляду ТЗ порушника та виявлених на ньому пошкоджень, а тому Суд сприймає ці доводи критично, та як такі, що спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності.
З цих же підстав критичної оцінки суду зазнають і показання свідка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо того, що вони вживали з порушником алкоголь в ТЗ, однак останній ним не керував.
Тим паче що, відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), за ст. 130 КпАП стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Для притягнення до відповідальності за ч.1 ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись, а в цій сиутації факт руху прямо витікає з дослідженим судом вище доказів в їх системному звязку, у т.ч. показань ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , відомостями акту огляду ТЗ порушника та виявлених на ньому пошкоджень.
Щодо доводів захисту про відсутність підстав для проходження огляду на стан сп'яніння, то слід указати, що ВС у постанові від 20 жовтня 2020 року в справі № 444/2115/17 указав, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.
Таким чином, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред'явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу певного порушення, а тому Суд відхиляє доводи захисту з цього питання.
Аргументи сторони захисту щодо того, що був не дотриманий порядок визначений ст. 266 КпАП прямо спростовуються даними досліженого судом відеозапису з якого випливає факт порушення водієм вимог п. 2.5 ПДР.
При формуванні такого підходу Суд ураховує в т.ч. і те, що ЄСПЛ у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із яких, будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень. Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання (щодо питання застосування зазначених положень див. у т.ч. рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших).
Відповідно, з урахуванням наведених критеріїв, порушення, які висуваються особі, у цій справі, розцінюються, як кримінальні, а тому підлягають розгляду з урахуванням процедури, визначеної національним законодавством для кримінальних правопорушень, а постановою від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду указав, що не ґрунтується на вимогах процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів та те, що у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду визначив. що підставою для визнання доказів недопустимими є не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних. … суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим, але ці обставини у даній справі судом не установлені.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція) та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103 (далі - Порядок).
Разом з тим в цій справі не установлено факту істотного порушення указаних положень щодо алгоритму огляду та фундаментальних прав і свобод порушника.
Питання якості запису УПП з місця події для кваліфікації дій за ст. 130 КпАП, не ключовим з огляду на залучення свідків огляду, що в повній мірі кореспондується з нормами ст. 266 КпАП.
Відсутність захисника під час огляду на стан спяніння також не указує на порушення права на захист, адже відібрані у особи зразки містять у собі інформацію, зміст якої не залежить від волі особи, в якої вони відбираються, тому присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті цієї інформації.
Не впливає на зміст цієї інформації і те, чи проходила цей огляд особа у період застосування до нього спеціальних засобів визначених п. 3) ч. 4 ст. 42 Закону України «Про національну поліція», чи ні, адже, як уже зазначив Суд, це жодним чином не може позначитися на змісті такої інформації, а застосування указаних засобів прямо випливає з норм наведеного Закону, при цьому, питання аналізу доречності та дійсної необхідності саме в такому засобі, в ключі норм ст. 45 того ж Закону, не є тим питанням котре підлягає доказуванню в даній справі (останнє підлягає аналізу у порядку дисциплінарного провадження, або ж згідно норм ст. 214 КПК та може бути тільки причиною відповідальності поліцейського за певні дії, але незалежно від того чи в таких дій ознак певних порушень, чи ні, воно не може вплинути на зміст інформації установленої уході огляду).
Так, Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 14 вересня 2021 року в справі № 164/154/20 в т.ч. зауважив, що така процесуальна дія, як пред'явленням особи для впізнання, пов'язана з необхідністю отримання доказів, які носять об'єктивний характер, тобто таких, що не залежать від волі особи, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті отриманих під час цієї дії результатів. Таким чином, доводи касаційної скарги захисника щодо недопустимості як доказу протоколу пред'явлення особи для впізнання у зв'язку з тим, що вказана слідча дія була проведена із неповнолітнім без обов'язкової участі захисника та у результаті чого було порушено право засудженого на захист спростовується наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.
В постанові від 25 червня 2019 року в справі № 423/1766/16 Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у т.ч. зауважив, що Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недопустимості зразків крові особи через порушення його права на захист під час відібрання зразків. Зразки крові містять інформацію, зміст якої не залежить від волі особи, в якої вони відбираються. Тому присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті цієї інформації. Таким чином, і рішення судів про недопустимість висновків судово-медичних експертиз, які стосуються дослідження слідів крові, виявленої на місці вчинення злочину та килимі багажника автомобіля, яке вони прийняли відповідно до доктрини плодів отруйного дерева, також є невірним.
Доводи про неустановленість місця ДТП прямо спростовуються даними схеми ДТП з якої однозначно випливає, що пригода мала місце по вул. Центральна Садова у м. Києві, у той час, як місце складення протоколу від 24.08.21 серії ААБ № 220647 дійсно мали місце уже за адресою вул. 34-а Садова у місті Києві.
Тим самим, в сукупності підстави наведені стороною захисту для визнання доказів недопустимими не є слушними, так як не було установлено істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження та ними не спротосвується факт порушення вимог ПДР таким водієм у той час, як у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007, постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
За таких обставин, враховуючи вище викладене, Суд, у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП, вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності наявний склад адміністративного правопорушення передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки останній порушив п. 2.9а) ПДР України, за ст. 122-4 КпАП, через недотримання п. 2.10а) ПДР та за ст. 124 КпАП, у світлі порушення п. 10.9 ПДР.
При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення, на особу, що притягається до адміністративної відповідальності, Суд враховує таке.
Згідно ст. 38 КпАП якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.
Адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
Відповідно до п. 7) ст. 247 КпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Тим самим провадження у справі за ст.ст. 122-4, ст. 124 КпАП слід закрити згідно п.7) ст. 247 КпАП.
Щодо ст. 130 КпАП, то у ній строки визнаечні ст. 38 КпАП не минули, а тому Суд ураховує обставини визначені ст. 33 КпАП, та не убачає, в розумінні ст. ст. 34, 35 наведеного Кодексу, обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність останнього і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції статті 130 указаного Кодексу, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
Адже, адміністративна відповідальність має подвійну мету - захист правопорядку і виховання громадян у дусі поваги до закону та правил співжиття. Зазначену мету можна конкретизувати через дві основні функції адміністративної відповідальності.
Перша - репресивно-каральна («штрафна») - полягає в тому, що адміністративна відповідальність є, по-перше, актом відплати держави правопорушнику, а по-друге, - засобом, який попереджає нові правопорушення.
Друга функція - запобіжно-виховна - тісно пов'язана з попередньою. Вона покликана забезпечити формування в адресатів адміністративно-правових норм мотивів, які б спонукали їх дотримуватись вимог законів, поважати права і законні інтереси інших осіб.
Тобто, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, що і матиме місце в цій ситуації, на переконання суду, у разі визначення стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування ТЗ.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 30, 33-35, 38, 122-4, 124, 130, 251, 252, 283-285 КУпАП, суддя постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» № 1231-IX від 16.02.2021 та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.ст. 122-4, 124 КпАП закрити на підставі пункту 7) статті 247 указаного Кодексу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 гривні 00 копійок.
Відповідно до ст. 307 КпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст. 308 КпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені КодексомУкраїни про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Строк пред'явлення до виконання три місяці.
Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).
С у д д я Оксана БІРСА