ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/7998/21
провадження № 2/753/6186/21
"30" листопада 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового вішкодування, суд -
ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ПрАТ «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового вішкодування. Мотивуючи свої вимоги тим, що 29.11.2019 року о 17 год. 41 хв. на вулиці Є.Сверстюка, 4 в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був застрахований в ПрАТ «Страхова група «ТАС» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АМ/9033061), чинним на час дорожньо-транспортної пригоди), під керуванням ОСОБА_1 . Дана пригода була оформлена повідомленням про ДТП (Європротокол) та згідно повідомлення учасників ДТП, така пригода сталася у зв'язку із порушенням ОСОБА_1 ПДР України та з її вини,внаслідок чого вчинила зіткнення з автомобілем «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Цивільна правова відповідальність власника автомобіля «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 20.10.2019 року. Під час ДТП відповідачка визнала свою вину.В наслідок дорожньо-транспортна пригоди було завдано шкоди автомобілю «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 . З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, замовлено проведення автотоварознавчого дослідження, проведений розрахунок страхового відшкодування, й складений страховий акт, відповідно до платіжного доручення № 62741 від 09.12.2019 року ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» виплатила ОСОБА_2 60 050 грн. 71 коп. ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»виплатило ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 50 000 грн. 00 коп. страхового відшкодування, натомість різниця складає 10050 грн. 71 коп. Відповідно, вважає, що відповідач у порядку статті 1194 ЦК України має відшкодувати різницю між понесеними збитками (виплаченим страховим відшкодуванням) - 60 050 грн. 71 коп. й виплаченими (покритим) ПрАТ «Страхова група «ТАС»- 50 000 грн. 00 коп. - страхового відшкодування, що складає 10050 грн. 71 коп. (60 050 грн. 71 коп. - 50 000 грн. 00 коп.= 10050 грн. 71 коп.), що й стало підставою звернення до суду із цим позовом. Вважаючи, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема до винної особи про стягнення коштів умежах виплати страхового відшкодуваня.
В судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог з тих же підстав, просив їх задовольнити.
Третя особа в судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності позивача, третьої особи.
Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала, не погоджуючись із визначеною позивачем особою відповідача, вважаючи, що її відповідальність була застрахованою, відтак виплату має нести страхова компанія у межах трахового ліміту (100 000 грн.), проте на спростування позовних вимог докази не надала (договір із визначеним лімітом страхового відшкодування), а тому суд не міг перевірити доводи відповідача.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також відповідачем відзив на позов не надано.
Вислухавши пояснення відповідача, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню із наступних підстав.
Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що 29.11.2019 року о 17 год. 41 хв. на вулиці Є.Сверстюка, 4 в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був застрахований в ПрАТ «Страхова група «ТАС» за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АМ/9033061, чинним на час дорожньо-транспортної пригоди), під керуванням ОСОБА_1 та автомобілем «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 6, 7).
Дана пригода була оформлена повідомленням про ДТП (Європротокол) та згідно повідомлення учасників ДТП, така пригода сталася у зв'язку із порушенням ОСОБА_1 ПДР України та з її вини,внаслідок чого ОСОБА_1 вчинила зіткнення з автомобілем «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів (а.с. 6).
Цивільна правова відповідальність власника автомобіля «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 20.10.2019 року (а.с.12-16).
Під час ДТП відповідачка визнала свою вину (а.с. 6).
В наслідок дорожньо-транспортна пригоди було завдано шкоди автомобілю «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 6, 7).
З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортна пригоди, замовлено проведення автотоварознавчого дослідження, проведений розрахунок страхового відшкодування й складений страховий акт, й відповідно до платіжного доручення № 62741 від 09.12.2019 року ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» виплатила ОСОБА_2 60 050 грн. 71 коп. (а.с. 8, 18, 11, 61, 62)
ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»виплатило ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 50 000 грн. 00 коп. страхового відшкодування (а.с.10), натомість різниця понесених збитків (страхового відкодування) складає 10050 грн. 71 коп.
Відповідно, відповідач у порядку статті 1194 ЦК України має відшкодувати різницю між понесеними збитками (виплаченим страховим відшкодуванням) - 60 050 грн. 71 коп. й виплаченими (покритим) ПрАТ «Страхова група «ТАС»- 50 000 грн. 00 коп. - страхового відшкодування, що складає 10050 грн. 71 коп. (60 050 грн. 71 коп. - 50 000 грн. 00 коп.= 10050 грн. 71 коп.).
Страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплати страхового відшкодуваня.
Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст.1194 ЦК України).
Відповідно, на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» вважає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно, у зв'язку з проведеною позивачем регламентною виплатою страхувальнику, у позивача виникло право зворотної (регресної) вимоги до винної у ДТП особи - відповідача.
Так, до страховика, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).
Судом надана правова оцінка заперечень відповідача проти позову, та вважає, що останні не заслуговують на увагу та розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від виконання зобов"язання по відшкодуванню матеріальних збитків, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами, наданими позивачем по справі, адже таким відповідачем докази на спростування вимог не надані.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, а також у усних пояснення відповідача, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, обгрутованими та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України.
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір - 2 270 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного, ст.1194 ЦК України, ст. ст. 98, 27 Закону України «Про страхування», Закону України «Про судовий збір», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового вішкодування, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , відомості про ідентифікаційний код платника податків відсутні, на користьПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», код ЄДРПОУ - 00034186, 10 050 грн. 71 коп. - витрат, пов"язаних із виплатою страхового відшкодування, 2 270 грн. 00 коп. - судового збору, а всього - 12 320 (дванадцять тисяч триста двадцять) грн. 71 (сімдесят одна) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.