печерський районний суд міста києва
Справа № 757/51331/21-к
26 жовтня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань - ОСОБА_2 ,
за участі представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 , процесуального керівника у кримінальному провадженні - прокурора ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві судове провадження за клопотанням Голови Куяльницької сільської ради ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2020 у кримінальному провадженні № 12013170180001008.
23.09.2021 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання Голови Куяльницької сільської ради ОСОБА_5 , яке передане слідчому судді 27.09.2021, про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2020 у кримінальному провадженні № 12013170180001098 від 13.07.2013.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано, з порушенням положень ст. 170 КПК України, також посилається на те, що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, а відтак вищенаведене у своїй сукупності вказує на безпідставність накладення арешту та обумовлює необхідність його скасування.
Представник заявника у судовому засіданні вимоги клопотання підтримала та просила задовольнити клопотання в повному обсязі, посилаючись на викладені у ньому доводи.
Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні, зазначивши, що заявнику належить лише невелика частина земельних ділянок та він не є власником всього вказаного майна.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом за наданими матеріалами встановлено, що Третім відділом Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013170180001098 від 13.07.2013 за ч. 2 ст. 364, ч.ч. 1,2,3 ст. 191, 356, ч. 1,2 ст. 364 КК України. Зазначене кримінальне провадження об'єднано із кримінальним провадженням № 62020000000000315 від 02.04.2020 за ч. 2 ст. 364 КК України у зв'язку з тим, що у зазначених кримінальних провадженнях доказуванню підлягають однакові обставини, які ймовірно вчинені однією і тією ж групою осіб.
Постановою слідчого від 10.09.2020 земельні ділянки в межах колишньої земельної ділянки ДП «ДГ «Новоселівське» СГІ НЦНС визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
19.10.2020 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань, нагляду за його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 та накладено арешт на земельні ділянки в межах колишньої земельної ділянки ДП «ДГ «Новоселівське» СГІ НЦНС.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність в заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Так, як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2020 №757/44734/20-к при накладенні арешту слідчий суддя керувався вимогами ст. 173 КПК України, врахував, що арешт необхідний з метою забезпечення дієвості досудового розслідування та у слідчого судді були наявні обґрунтовані підстави вважати, що дане майно має значення для встановлення обставин під час досудового розслідування та те, що зазначене майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98, а також є предметом кримінального правопорушення. Наряду з вказаним, слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, встановив, що таке обмеження права власності є розумним та співмірним завданням кримінального провадження. Також зазначив, що незастосування засобу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту на вказане майно, може призвести до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При накладенні арешту на майно з метою збереження речових доказів, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПКУ України
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При дослідженні матеріалів клопотання про скасування арешту, слідчим суддею не встановлено обґрунтованості заявлених вимог, оскільки не доведено, що викладені обставини в клопотанні базуються на об'єктивних фактах і правових підставах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Аналізуючи доводи клопотання про скасування арешту на майно, слідчий суддя приходить до висновку, що означені доводи не вказують на необґрунтованість накладення арешту на майно та не доводять, що в подальшому в застосуванні арешту відпала потреба, оскільки за встановлених обставин вбачається, що підстави на які посилається представник заявника, що на його думку, свідчать про необхідність скасування вказаного арешту, є предметом перевірки органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 12013170180001098 від 13.07.2013.
За вказаних обставин, під час судового розгляду даного клопотання за наданими матеріалами, встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право власності власника майна обумовлене законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, що даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав власника майна та відповідно існує пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що заявником на даній стадії кримінального провадження, в силу принципу змагальності сторін не доведено необґрунтованості накладення арешту на майно та не доведено відсутність потреби в продовженні дії такого заходу, а відтак слідчий суддя приходить до висновку, про наявність підстав для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності та вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 532 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1