29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/31875/20
адміністративне провадження № К/9901/41308/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши матеріали касаційної скарги Міністерства інфраструктури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі №640/31875/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, треті особи - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, Державна служба морського та річкового транспорту України, про визнання протиправними та нечинними постанови і наказу, визнання протиправним та скасування наказу,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, треті особи - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, Державна служба морського та річкового транспорту України, про:
- визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 року №739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків»;
- визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття наказу Міністерства інфраструктури України від 12.10.2020 року №614 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства транспорту України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства інфраструктури України та втрату чинності наказу Міністерства транспорту України від 17 жовтня 2001 року №693»;
- визнання протиправним та скасування наказу Міністерства інфраструктури України від 30.09.2020 року №591 «Про припинення шляхом ліквідації Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, відповідачем 11 листопада 2021 року засобами поштового зв'язку подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у суді касаційної інстанції 15 листопада 2021 року.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі відповідач зазначає про безпідставне застосування судами обох інстанцій норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики України» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі №826/11915/15 (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).
Водночас, якщо Верховний Суд дійде висновку, що правовідносини не є подібними, просить вважати цю касаційну скаргу такою, що подається з підстав відсутності правового висновку щодо вимог Закону №1160 (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Однак, скаржник посилаючись на постанову Верховного Суду не зазначив норми матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судами та висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду.
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте, скаржник не вказує щодо якої норми права (пункту, частини, статті закону або іншого нормативно-правового акта) відсутній висновок Верховного Суду.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Крім того, Суд зауважує, що скаржник повинен чітко зазначити підставу касаційного оскарження та обґрунтувати її, а не давати можливість суду обирати такі підстави у разі недостатнього обґрунтування однієї з них.
Водночас відповідачем зазначено про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пунктів 1, 2, 4 параграфу 5-1 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Кабінетом міністрів України №950 від 18.07.2007; пункту 3 Положення про Інспекцію з питань дипломування та підготовки моряків, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 17.10.2001 №693, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 02.11.2001 за №928/6119, абзацу 17 частини першої статті 16-3 Закону України «Про транспорт», підпункту 40 пункту 4 Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 №1095, статей 51 та 77 Кодексу торгівельного мореплавства України.
Разом з тим, скаржник, посилаючись на окремі норми права, не виклав належних обґрунтувань неправильного їх застосування/не застосування у взаємозв'язку з індивідуальними обставинами цієї справи.
Обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, зазначення що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі №640/31875/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, треті особи - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, Державна служба морського та річкового транспорту України, про визнання протиправними та нечинними постанови і наказу, визнання протиправним та скасування наказу повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя О.А. Губська