29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/19764/20
адміністративне провадження № К/9901/40127/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Київської міської прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №640/19764/20 за позовом ОСОБА_1 до П'ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (утворена наказом Офісу генерального прокурора від 02 червня 2020 року №257), Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до П'ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (утворена наказом Офісу генерального прокурора від 02 червня 2020 року №257), Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення П'ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 22 липня 2020 року №10н про неуспішне проходження ним атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора м. Києва від 09 вересня 2020 року №1859к про звільнення його з посади заступника начальника Другого наглядового відділу за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва та органів прокуратури;
- поновити його на рівнозначній посаді в Київській міській прокуратурі;
- стягнути з Київської міської прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року.
Адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур 22 липня 2020 року №10н «Про неуспішне проходження прокурором атестації»;
- визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва 09 вересня 2020 року №1859к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Другого наглядового відділу за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва та органів прокуратури;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Другого наглядового відділу за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва з 11 вересня 2020 року;
- стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 вересня 2020 року по 30 вересня 2021 року в розмірі 375289 грн 20 коп;
- в іншій частині позову відмовлено.
05 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київської міської прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №640/19764/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправним і скасування рішення про неуспішне проходження прокурором атестації; визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника Другого наглядового відділу за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва та органів прокуратури.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
На обґрунтування касаційної скарги заявник, зокрема, вказав на:
- застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року в справі №9901/66/19, від 27 травня 2020 року в справі №9901/88/19; від 13 травня 2020 року в справі №9901/212/19, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року в справі №826/26007/15, від 27 березня 2018 року в справі №П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року в справі №800/328/17, від 12 червня 2018 року в справі №800/248/17, від 26 червня 2018 року в справі №800/264/17, від 18 вересня 2018 року №800/354/17 та від 28 січня 2019 року №9901/725/18;
- відсутність висновку щодо питання застосування пунктів 11-17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», розділу VI Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року №221 та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №223 у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Судом установлено, що скаржник у касаційній скарзі цитує окремі абзаци указаних постанов Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, однак не обґрунтовує яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах та не наводить обґрунтування подібності таких правовідносин із цією справою.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, Суд зазначає таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд указує, що наведені у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо вказаних норм.
Таким чином, відсутні також підстави для відкриття касаційного провадження у справі за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не обґрунтовано передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Київської міської прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №640/19764/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська