29 листопада 2021 року
Київ
справа №Зп/9901/5/21
адміністративне провадження №Зп/9901/5/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Губської О.В.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В., Загороднюка А.Г. Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову,
26 листопада 2021 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову до Президента України про визнання протиправними дій та Указу щодо призначення двох суддів до Конституційного Суду України за відсутності вакансій суддів у суді.
Заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду до подання позовної заяви.
У цій заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять заборонити Конституційному Суду України скликати спеціальне пленарне засідання та приводити до присяги суддів Конституційного Суду України, призначених Указом Президента України від 26 листопада 2021 року.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявники обґрунтовують наступним.
Указом Президента України №124/2021 від 27.03.2021 року «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» скасовано Указ Президента України від 14 травня 2013 року № 256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України» та Указ Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення ОСОБА_2 суддею Конституційного Суду України».
Станом на день звернення до суду із цією заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили Указ Президента України №124/2021 від 27.03.2021 року «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Конституційний Суд України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України задоволено та визнано протиправним і скасовано Указ Президента України від 27.03.2021 №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» у частині скасування Указу Президента України від 14.05.2013 №256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України».
Адміністративна справа №9901/96/21 перебуває на апеляційному розгляді у Великій Палаті Верховного Суду.
При цьому, заявники наголошують на тому, що, не зважаючи на скасування Президентом України указів про призначення заявників суддями Конституційного Суду України, факт скасування цих актів індивідуальної дії не має юридичного значення для припинення повноважень чи звільнення їх як суддів Конституційного Суду України та розірвання трудових відносин заявників із Конституційним Судом України в силу правил статей 20, 21 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Станом на момент звернення до суду із цією заявою повноваження заявників як суддів Конституційного Суду України та трудові відносини позивачів з Конституційним Судом України не припиненні, відповідні розпорядження не видані.
Отже, у Конституційному Суді України відсутні вакантні посади за квотою Президента України для призначення нових суддів Конституційного Суду України.
Утім, заявники стверджують, що із засобів масової інформації їм стало відомо, що Президент України 25 листопада 2021 року видав Указ про призначення до Конституційного Суду України двох суддів за результатами проведеного конкурсу.
На думку заявників, є очевидним, що дії Президента України щодо призначення двох суддів до Конституційного Суду України за відсутності вакансій суддів є протиправними та прийнятий Указ є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Заявники мають намір подати до Верховного Суду позов щодо вказаного.
Зазначають, що положеннями частин першої, другої статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що суддя Конституційного Суду набуває повноважень з дня складення ним на спеціальному пленарному засіданні Суду присяги.
Спеціальне пленарне засідання Суду відбувається за скликанням Голови Суду або судді Конституційного Суду, який виконує його обов'язки, не пізніше п'ятого робочого дня з дня призначення Судді на посаду.
Отже, з моменту прийняття Президентом України Указу про призначення особи на посаду судді Конституційного Суду України у строк не пізніше п'ятого робочого дня з дня призначення Судді на посаду, останній складає присягу та набуває статусу судді Конституційного Суду України.
Утім, заявники наголошують, що видання Указу Президента України про призначення будь-яких осіб на посаду суддів Конституційного Суду України є очевидно протиправним, оскільки вакансії суддів Конституційного Суду України за квотою Президента України відсутні, а найближчий строк закінчення повноважень судді Конституційного Суду України припадає на травень 2022 року (закінчення строку повноважень судді ОСОБА_1 ).
За цих обставин подальше скликання Конституційним Судом України спеціального пленарного засідання не пізніше п'ятого робочого дня з дня призначення судді на посаду з метою їх приведення до присяги судді Конституційного Суду України за відсутності вакансій у Суді, за переконанням заявників, є очевидним порушенням норм чинного законодавства, та відповідно до правової позиції ЄСПЛ є грубим порушенням правил відбору суддів Конституційного Суду і втручанням політичних гілок влади у діяльність Конституційного Суду, що підриває роль суду як основного конституційного арбітра та порушує принцип поділу влади.
Тому невжиття заходів забезпечення позову, у разі приведення до присяги судді Конституційного Суду України осіб, призначених на ці посади Указом Президента України від 25 листопада 2021 року за квотою Президента України, грубо порушить права заявників у правовідносинах щодо проходження публічної служби.
Окрім того, невжиття у цій справі судом заходів забезпечення позову, на їх думку, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист або поновлення порушених прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, з огляду на те, що:
по-перше, прийняття будь-яких розпорядчих актів з приводу призначення на посаду суддів Конституційного Суду України за відсутності вакантних посад є неприпустимим та таким, що спричинить невідворотні наслідки у вигляді перебування на одній посаді двох осіб (у цьому випадку по двоє суддів Конституційного Суду України на дві посади одночасно);
по-друге, невжиття заходів забезпечення позову у цій справі спричинить подальші порушення прав заявників у правовідносинах про проходження публічної служби, які потребуватимуть додаткового захисту та фактично можуть призвести до неефективності захисту їх порушених прав у цій справі.
Верховний Суд, розглянувши заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з'ясувавши вказані ними підстави для вжиття заходу забезпечення позову, проаналізувавши норми процесуального права, які регулюють порядок застосування таких заходів, дійшов висновку про таке.
За змістом частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) установленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, частиною третьою цієї статті встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та встановлення для них заборони або обов'язку вчиняти певні дії.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що відповідачем вони зазначають Президента України, а заходи забезпечення позову у виді заборони вчиняти дії просять застосувати до третьої особи - Конституційного Суду України.
Аналіз прохальної частини заяви про вжиття заходів забезпечення позову вказує на те, що позивачі обрали вид (захід) забезпечення позову, зазначений у пункті 4 частини першої статті 151 цього Кодексу, а саме: заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Під предметом спору розуміється об?єкт спірних правовідносин.
Об'єктом правовідносин у справі за майбутнім позовом заявників, про забезпечення якого вони просять у поданій до Верховного Суду заяві, є дії та Указ Президента України від 25 листопада 2021 року про призначення двох суддів Конституційного Суду України за квотою Президента України.
У заяві про забезпечення позову заявники просять заборонити Конституційному Суду України скликати спеціальне пленарне засідання та приводити до присяги суддів Конституційного Суду України, призначених Указом Президента України від 26 листопада 2021 року.
Верховний Суд констатує, що забезпечення позову означеним шляхом фактично призведе до зупинення Указу Президента України, який мають намір оскаржити заявники у майбутньому.
Частиною третьою статті 151 КАС України передбачено випадки, за яких забезпечення позову не допускається.
Зокрема, пункт 1 цієї статті встановлює, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Президента України.
Установлена наведеною нормою заборона є імперативною і будь-яких винятків із встановленого нею правила чинними нормативно-правовими актами не передбачено.
Отже, з огляду на те, що прохальна частина заяви про забезпечення позову фактично зводиться до зупинення акта Президента України, що заборонено адміністративним процесуальним законодавством України, Верховний Суд вважає цю заяву про забезпечення позову такою, що не підлягає задоволенню.
Окрім цього, Верховний Суд бере до уваги таке.
Вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову визначені статтею 152 КАС України.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 р. №5-рп/2011).
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Вирішенню питання щодо необхідності забезпечення позову передує аналіз імовірності заподіяння шкоди правам та інтересам особи, яка звертається із такою заявою, відновлення яких у майбутньому потребуватиме докладення значних зусиль.
Тобто, необхідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається за його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При цьому, оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, із урахуванням співвідношення права, інтересу, про захист яких просить заявник, з наслідками заходу забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цієї справи. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків заборони здійснювати певні дії.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За наслідками аналізу поданої заяви про забезпечення позову на предмет імовірності спричинення невідворотних наслідків та порушення прав та інтересів заявників Верховний Суд дійшов висновку про неможливість встановлення змісту порушених прав та інтересів заявників з огляду на те, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21 не набрало законної сили.
Ці обставини вказують на необґрунтованість указаних у заяві підстав для забезпечення позову.
Заявниками у поданій заяві про забезпечення позову не зазначено, у чому саме полягає очевидна небезпека спричинення невідворотних до ухвалення рішення в адміністративній справі, не наведено конкретних обставин, які б підтверджували, що захист їх прав, свобод та інтересів стане неможливим без ужиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, а також не надано відповідних доказів.
Наведені обставини у сукупності, на думку Верховного Суду, унеможливлюють застосування вищевказаного виду забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина п'ята статті 154 КАС України).
Із огляду на викладене, керуючись статтями 150, 151, 154, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий О.А. Губська
Судді М.В. Білак
О.В. Калашнікова
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов