29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 560/3074/20
адміністративне провадження № К/9901/6741/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.07.2020 (головуючий суддя - П.І. Салюк)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020 (головуючий суддя - Є.М. Мацький, судді - І. Г. Залімський, О.О. Сушко)
у справі № 560/3074/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 29.04.2020 включно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 29.04.2020 включно в розмірі 192 745 грн 96 коп за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку при звільненні з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення. На виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.01.2020 у справі № 560/3703/19 та від 12.03.2020 у справі № 560/3702/19 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Остаточний розрахунок відповідачем по зазначеній виплаті було проведено 29.04.2020. У зв'язку із цим, позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21.09.2018 по 29.04.2020. Листом від 02.06.2020 відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На переконання позивача, така бездіяльність відповідача є протиправною, у зв'язку з чим з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 21.09.2018 по 29.04.2020 включно (402 дні), виходячи із розрахунку 476 грн 98 коп в день, у розмірі 192 745 грн 96 коп.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.07.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 29.04.2020 включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 29.04.2020 включно в розмірі 23 975 грн 28 коп, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивача звільнено з військової служби з 21.09.2018, а виплата грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення в сумі 23 979 грн 26 коп відповідачем здійснена лише 29.04.2020, тому наявні підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України. Разом з тим, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 23 975 грн 28 коп, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, позов залишити без розгляду. Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, відповідач вказує, що оскільки позивач не оскаржував та не оспорював проведений з ним розрахунок при звільненні, тому підстави для застосування статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України відсутні.
Позиція інших учасників справи
7. Позивач правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій..
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 .
9. Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2021 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
10. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2018 №34-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» підпункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
11. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.01.2020 у справі № 560/3703/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 21.09.2018 включно та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 21.09.2018 включно.
12. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.01.2020 у справі № 560/3702/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015 - 2018 роках 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015 - 2018 роках 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
13. На виконання вищезазначених рішень суду, Військова частина НОМЕР_1 фактично провела остаточний розрахунок з позивачем 29.04.2020.
14. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати при звільненні усіх належних сум протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
15. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
16. За статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
17. Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
18. За змістом частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
20. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
21. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
22. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем 29.04.2020.
24. 17.06.2020 позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 29.04.2020 включно.
25. Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
26. За змістом частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
27. У Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
28. Разом із тим Верховний Суд акцентує увагу, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норм спеціального процесуального закону.
29. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17.
30. За правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
31. Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
32. З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
33. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
34. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
35. Отже, строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
36. Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
37. Як зазначалося вище, остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.04.2020, проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 17.06.2020, тобто з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
38. З матеріалів справи встановлено, що позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду не заявлялось. Судом першої інстанції під час перевірки позовної заяви на відповідність її вимогам Кодексу адміністративного судочинства України не було дотримано пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду в матеріалах справи відсутня, відповідно, поважність причин пропуску строку звернення з позовом судом не проаналізовано і не досліджено. Суд апеляційної інстанції на вказане порушення норм процесуального права уваги не звернув.
39. Таким чином, оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, а саме: поважність причин пропущення строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом, що має значення для правильного вирішення справи, зазначені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
40. Доводи касаційної скарги щодо того, що статті 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 (справа № 821/1083/17) та від 13.05.2020 (справа № 810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
41. Щодо провадження у справі, яке відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції зазначає наступне. Так, обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України заявник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20, зокрема щодо необхідності застосування у даній справі строку звернення до суду, який встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме місячного строку з дня розрахунку з позивачем.
42. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що на дату постановлення судом апеляційної інстанції судового рішення, яке є предметом перегляду в цій справі, постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 ще не було.
43. Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
44. Під час розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції об'єктивно не міг виконати вказаної вимоги процесуального закону. Касаційний суд, оскільки він переглядає рішення судів попередніх інстанцій і в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, повинен перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, при ухваленні в межах своїх повноважень судового рішення також зобов'язаний враховувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду.
45. За змістом частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
46. Беручи до уваги вищевикладене, враховуючи доводи касаційної скарги, для забезпечення єдності судової практики та з урахуванням правової позиції, сформованої у судовому рішенні Верховного Суду у справі № 240/532/20, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що доводи касаційної скарги є прийнятними, а вимоги касаційної скарги підлягають частковому задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
47. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
48. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
49. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення
Висновки щодо розподілу судових витрат
50. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
51. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.07.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020 у справі № 560/3074/20 скасувати.
3. Справу № 560/3074/20 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Хмельницького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
Н.М. Мартинюк