Справа № 560/6785/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції-Тарновецький І.І.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
29 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
29 жовтня 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення при звільненні 27.09.2017 передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010; індексації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 (двадцять п'ять) повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010; індексацію, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 (двадцять п'ять) повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 за період з 27.09.2017 по день фактичного розрахунку згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення при звільненні 27.09.2017 передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, індексації грошового забезпечення, встановленої Законом №1282-ХІІ.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 (двадцять п'ять) повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, індексації грошового забезпечення, встановленої Законом №1282-ХІІ, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено/
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно п. 8 Інструкції №550 додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні. При цьому, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №81 від 26.09.2017 позивачу було в повному обсязі виплачені всі належні на момент звільнення грошові виплати та компенсації.
Враховуючи, що під час звільнення з військової служби та проведення усіх розрахунків та виплат ОСОБА_1 військовою частиною А.0409 у позивача не виникало ніяких заперечень, апелянт вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 21 квітня 2016 року по 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (військова частина польова пошта НОМЕР_2 ) м. Новоград- Волинський Житомирської області.
Наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 12 вересня 2017 року №134 позивача звільнено у запас за підпунктом “а” ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у зв'язку із закінченням контракту).
26 вересня 2017 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 81 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2018 №30 позивачу виплачена одноразова допомога при звільненні за 25 років в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
04.09.2020 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 (двадцять п'ять) повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги; нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Листами від 15.10.2020 №6046 та № 6047 відповідач повідомив позивача, що щомісячна додаткова грошова винагорода та індексація до складу грошового забезпечення на момент звільнення не включались.
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо здійснення нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду цієї справи відповідач, застосовуючи вищезазначену Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Таким чином, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
При цьому, питання щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.
Суд вказав, що згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2018 №30, позивачу на постійній основі перед звільненням нараховувалась та виплачувалась щомісячно додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889, а тому підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні, у зв'язку з чим відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нарахована одноразова грошова допомога при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889.
Щодо включення індексації до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, суд першої інстанції вказав, що статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, саме тому і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 (двадцять п'ять) повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 за період з 27.09.2017 по день фактичного розрахунку згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд першої інстанції вказав, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 (двадцять п'ять) повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(надалі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 2ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 (надалі - Постанова №889), щомісячну додаткову грошову винагороду установлено:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
Згідно із пунктом 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію № 595.
Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
Відповідно до пункту 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».
Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений)
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8-10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.
Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26 вересня 2017 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 81 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, та наказано виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні за 25 років в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Тобто, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні згідно ст. 15 Закону № 2011-ХІІ , підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Разом з тим, спірним питанням в даній справі є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.
Підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позов є те, що відповідачем, зокрема, не включено додаткову грошову винагороду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.
В свою чергу, апелянт, відмовляючи у включенні додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, та обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на положення Наказу Міністерства оборони України №550 від 24.10.2016, яким затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
При цьому, колегія суддів зауважує, що висновок щодо віднесення щомісячної додаткової грошової винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що на час звільнення позивача зі служби діяли положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 24.10.2016 № 550, пунктом 8 якої передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Водночас, застосовуючи вищезазначену Інструкцію, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Крім того, встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та 550.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
Вказані висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17.
З матеріалів справи, а саме з довідки щодо отриманих видів грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 від 12.01.2018 №30, судом апеляційної інстанції встановлено, що з квітня 2016 по день звільнення позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду.
З урахуванням вищевикладеного, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17, колегія суддів вважає, що розрахунок грошової допомоги при звільненні позивача повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби.
Щодо включення індексації до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги, оскільки індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому має включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Колегія суддів зазначає, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Отже, статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, саме тому і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19, від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що мотивувальна частина апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 не містить обґрунтувань в частині висновків суду першої інстанції щодо правомірності включення індексації до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.