Справа № 240/21336/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
29 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 1, 2) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач 08.12.2020 звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 без проведення з ним остаточного розрахунку щодо індексації грошового забезпечення на момент звільнення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: за період з 20.06.2020 по 01.12.2020 у сумі 86456,83 грн.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 без проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 01.12.2020 у розмірі 13780,98 гривень.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 210,20 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 210,20 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 86456,83 грн - відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення в частині задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, то позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до військової частини відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою суду від 28.09.2021 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обгрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2020 №89 позивача виключено зі списків особового складу частини.
Оскільки за час проходження служби та при звільненні позивачу вчасно не виплачені всі належні йому кошти, позивач звернувся до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі №240/9318/20 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 . Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року до листопада 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року до листопада 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року до листопада 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем 01.12.2020 виплачено позивачу кошти у сумі 40687,62 грн., що підтверджується випискою по банківському рахунку та довідкою військової частини НОМЕР_2 .
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати всіх коштів при звільненні, звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову за такими доводами.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ), згідно частини 3 статті 24 якого закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена також і Верховним Судом, зокрема у постановах від 17.10.2018 у справі №823/276/16, від 11.10.2018 у справі №823/244/16, від 08.10.2019 у справі №823/263/16 та від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20.
Статтею 116 КЗпП України вказано, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених вище норм вказує на те, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відповідно до правової позиції, яка була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно матеріалів справи відповідачем при звільненні позивача з військової служби 28.04.2020 не виплачено всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення.
Остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 01.12.2020.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування.
Щодо висновку суду першої інстанції в частині суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає, що відповідач не навів аргументів щодо незаконності встановленої судом першої інстанції суми стягнення, хоча в силу закону обов'язок щодо доказування покладається саме на відповідача, при цьому, суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобовязання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 01.12.2020 в сумі 13780,98 грн.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, то підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.