Справа № 758/15645/15-ц Головуючий 1 інстанція- Ларіонова Л.М.
Провадження № 22-ц/824/10339/2021 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І.
іменем України
25 листопада 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 10 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору, відшкодування збитків, інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди,-
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом,який надалі доповнив і мотивував тим, що 28 лютого 2012 року між ним і відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір про надання юридичних та консультаційних послуг. Згідно цього договору він зобов'язався надати відповідачу консультаційні та юридичні послуги, щодо захисту інтересів останнього в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних та адміністративних судах України з питання розірвання шлюбу відповідача та визначення його частки в спільному майні подружжя. Договір був укладений строком до 25 березня 2013 року, однак за нотаріально посвідченою заявою відповідача його дію продовжено до 25 березня 2016 року. Згідно умов договору за результатами його виконання він мав отримати винагороду у розмірі 142211 грн., що складає 10 % від вартості майна, яке буде належати відповідачу за рішенням суду про розподіл майна подружжя.
Вказував, що він виконував свої обов'язки сумлінно і представляв інтереси відповідача в судах за позовами останнього про розлучення і розподіл майна, проте у жовтні 2015 року відповідач відмовився в односторонньому порядку від послуг і найняв іншого адвоката. Вважає, що такі дії вчинені відповідачем з метою уникнути оплати послуг за договором та є порушенням вимог п.п.4.3., 4.4., 4.5., 7.5., 8.2. договору, та унеможливило виконання позивачем своїх обов'язків за цим договором. Він звертався до відповідача щодо вирішення спору мирним шляхом в досудовому порядку, однак, станом на час подання позовної заяви, будь-якої відповіді на своє звернення не отримав. Порушення відповідачем умов договору завдало йому істотної матеріальної і моральної шкоди. Вважає, що неотримані ним за договором кошти у розмірі 142211 грн. згідно ст.22 ЦК України є завданими йому збитками у формі упущеної вигоди, яка має бути відшкодована згідно ст.625 ЦК України з урахуванням інфляційних втрат і 3 % річних.
- 2 -
Після збільшення позовних вимог просив визнати дії відповідача ОСОБА_1 такими, що істотно порушили вимоги договору і унеможливили виконання ним своїх зобов'язань за договором; розірвати договір про надання юридичних та консультаційних послуг від 28 лютого 2012 року; стягнути з ОСОБА_1 на його користь збитки у розмірі 142211 грн. з урахуванням інфляції за період із 29 лютого 2012 року по 15 липня 2019 року у розмірі 227218,71 грн. та 3% річних за період із 29 лютого 2012 року по 12 листопада 2019 року у розмірі 32891,65 грн.; стягнути моральну шкоду, завдану внаслідок порушення права на мирне володіння своїм майном, у розмірі 30000 грн. та судові витрати в розмірі 4473,22 грн.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 10 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано дії ОСОБА_1 такими що істотно порушили вимоги договору і унеможливили виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 28 лютого 2012 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 збитки у розмірі 142211 грн., збитки від інфляції за період із 29 лютого 2012 року по 15 липня 2019 року у розмірі 227218,71 грн. та 3% річних у розмірі 32891,65 грн.; стягнуто судові витрати в розмірі 3355,52 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права.
Скарга мотивована тим, що суд неправильно встановив строк дії договору до 25 березня 2016 року, не врахувавши, що договір діяв до 25 березня 2013 року, що обумовлено п.8.1. договору, а його доповнення чи зміна можливі лише шляхом укладення додаткової угоди, яка посвідчується нотаріально і яка між сторонами не укладалася. Суд невірно визнав його заяву від 17 квітня 2013 року такою, що містить усі факультативні умови договору і продовжує строк його дії. Суд помилково застосував до спірних відносин ч.4 ст.631 ЦК України про те, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, оскільки, після закінення строку дії договору 25 березня 2013 року, жодних доповнень чи змін не укладалося, а тому він не міг порушити умови договору, який припиненний. Суд невірно застосував постанову Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 916/626/18, яка стосується витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позовні вимоги частково, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Сидорук М.І. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Подільського районного суду м.Києва як незаконне.
Позивач ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
- 3 -
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом встановлено, що 28 лютого 2012 року між ОСОБА_2 як виконавцем і ОСОБА_1 як замовником було укладено нотаріально посвідчений договір про надання юридичних та консультаційних послуг.
Згідно п.2.1 цього договору ОСОБА_2 зобов'язався надати ОСОБА_1 консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в органах державної влади, загальних та адміністративних судах України з питання розірвання шлюбу відповідача з дружиною ОСОБА_3 , а також представлення інтересів замовника з питань визначення його частки в спільному майні подружжя, склад та обсяг якого визначені у п.1.1 договору, виділу, поділу та витребування цього майна.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2 цього договору послуги надаються замовнику шляхом усного та письмового консультування з юридичних питань, складання процесуальних документів, скарг, претензія, позовних заяв та представництва інтересів замовника у судах, а закінчення робіт з питань представництва в судах визначається моментом набрання чинності відповідним рішенням суду або самостійним задоволенням відповідачем вимог замовника.
Згідно п.4.2 цього договору замовник зобов'язаний видати виконавцю довіреності на ім'я виконавця та інших осіб, вказаних виконавцем.
Ціна договору визначена у п.п.5.1. 5.2 цього договору, згідно яких у разі досягнення досудової мирової угоди між замовником і ОСОБА_3 щодо розподілу майна виконавець отримує винагороду 7 % вартості частки майна замовника у спільному майні, що становить 99548 грн., а у випадку прийняття судового рішення про розподіл майна та отримання позитивного економічного ефекту виконавець отримує винагороду 10 % заявленої вартості частки майна замовника у спільному майні відповідно до п.1.3. договору, що становить 142211 грн.
Згідно п.5.4 цього договору у випадку, якщо послуги виконавця виявляться безрезультатними для замовника, то виконавець не має права вимагати сплати будь-якої винагороди або відшкодування витрат.
Відповідно до п.п.7.4, 7.5 цього договору у разі дострокового розірвання договору з ініціативи замовника, останній компенсує виконавцю усі фактично понесені витрати, втрачену можливу вигоду та додатково неустойку у розмірі 50000 грн. Одностороння відмова сторони від договору, можлива тільки в разі неналежного виконання іншою стороною зобов'язань. У випадку односторонньої відмови сторони від договору з інших підстав, ця сторона відшкодовує іншій усі фактично понесені витрати, втрачену можливу вигоду та додатково неустойку у розмірі 50000 грн.
Відповідно до п.п.8.1., 8.5. та 8.7. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 25 березня 2013 року. Зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору та посвідчується нотаріально. Усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням вимог цього договору і неврегульовані ним , регламентуються нормами чинного законодавства.
- 4 -
Згідно п.8.2. в разі дострокового розірвання договору, сторона повинна письмово повідомити про це іншу сторону не менше ніж за два місяці до дати розірвання, а також підстави, щодо розірвання.
28 лютого 2012 року відповідач видав на ім'я позивача довіреність на представництво його інтересів, в тому числі у судах.
Також, судом встановлено, що 17 квітня 2013 року відповідач склав нотаріально посвідчену заяву, в якій вказав, що не заперечує стосовно продовження до 25 березня 2016 року терміну дії вказаного договору від 28 лютого 2012 року, а також повідомив про те, що всі істотні та факультативні умови договору залишились не змінними.
30 травня 2014 року відповідач видав на ім'я позивача та ряду інших осіб довіреність на представництво його інтересів, в тому числі у судах.
Встановлено, що позивач від імені і за дорученням ОСОБА_1 складав і подавав процесуальні документи до суду та представляв його інтереси у судових провадженнях Подільського районного суду м.Києва, у справах: № 2607/3780/2012; № 758/5149/14-ц; № 758/9643/14-ц.
Окрім того, судом встановлено, що 06 жовтня 2015 року та 28 жовтня 2015 року безпосередньо перед черговими судовими засіданням в Подільському районному суді м.Києва у справах № 758/9643/14-ц та № 758/5149/14-ц, відповідач повідомив позивача про те, що у нього є інший представник в цих справах, який буде представляти його інтереси.
Станом на жовтень 2015 року судове рішення у справі № 758/5149/14-ц про розподіл майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 прийняте не було і розгляд справиПодільським районним судом м.Києва не завершений.
Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки доведеністю обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог.
При цьому суд виходив з того, що дії відповідача по призначенню нового представника у судових справах істотно порушили вимоги договору про надання юридичних та консультаційних послуг від 28 лютого 2012 року, що унеможливило виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором та призвело до заподіяння останньому збитків у вигляді упущеної вигоди, тобто неможливості отримання ним обумовленої п.5.2 договору винагороди, яку б останній мав можливість одержати за звичайних обставин, і яка має бути відшкодована з урахування положень ч.2 ст.625 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні вимог про розірвання укладеного між сторонами договору та відшкодування моральної шкоди, суд керувався їх необгрунтованістю.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Задовольняючи вимоги в частині визнання дій відповідача такими що істотно порушили вимоги договору і унеможливили виконання позивачем зобов'язань за договором про надання юридичних та консультаційних послуг, суд не дав оцінки тому, чи призведе такий спосіб захисту до поновлення прав позивача, тобто чи є такий спосіб захисту ефективним.
Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст.16 ЦК України.
- 5 -
Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду, тобто має бути дотриманий принцип процесуальної економії (п.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, п.63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, поставнова від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Суд не звернув уваги, що вимоги про визнання дій відповідача такими що істотно порушили вимоги договору і унеможливили виконання позивачем зобов'язань за договором, не є ефективним способом захисту, оскільки таке не призведе до поновлення прав позивача, який захищає свої права у спосіб відшкодування завданих йому збитків.
Окрім того, колегія суддів не може погодитися із висновками суду про доведеність факту заподіяння позивачу збитків у розмірі 142211грн. з таких міркувань.
Встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини за договором про надання послуг.
Згідно п.4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Відповідно до положень ст.22 ЦПК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
- 6 -
Згідно вимог частин 1, 2 та 4 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов''язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
За змістом наведених норм під збитками розуміється об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Відшкодування збитків є мірою цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України, і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.
Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
Враховуючи припис ч.2 ст.623 ЦК України саме на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.
Отже, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
При цьому у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані, а відтак пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлені вимоги про відшкодування збитків, які виникли внаслідок односторонньої відмови відповідача від договору і неможливості отримання позивачем обумовленої п.5.2 договору винагороди, яку б на думку останнього він мав можливість одержати за звичайних обставин.
Вирішуючи спір, суд в достатній мірі не звернув уваги на умови укладеного між
- 7 -
сторонами договору, згідно п.п.3.1, 3.2 якого закінчення робіт з питань представництва в судах визначається моментом набрання чинності відповідним рішенням суду або самостійним задоволенням відповідачем вимог замовника, за яким замовник набуває права на частку у спільному майні вартістю 1422115 грн., яка становить 1/2 частину від усього спільного майна подружжя вартістю 2844230 грн., склад, обсяг та вартість якого визначені у п.1.1, 1.2 договору.
Станом на жовтень 2015 року судове рішення у справі № 758/5149/14-ц про розподіл майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 прийняте не було і спір Подільським районним судом м.Києва вирішений не був, як і не мало місце самостійне задоволенням відповідачем вимог замовника, а відтак строк виплати передбаченої договором винагороди очевидно та поза всяким розумним сумнівом не наступив.
Суд залишив поза увагою, що згідно п.5.4 цього договору у випадку, якщо послуги виконавця виявляться безрезультатними для замовника, то виконавець не має права вимагати сплати будь-якої винагороди або відшкодування витрат.
Також, суд не врахував, що фактично обгрунтування вимог позивача базується на його упевненості в ухваленні судового рішення про поділ майна на користь відповідача, якби він продовжив представництво інтересів відповідача в суді, що є здогадом, бо така подія не наступила.
Більше того, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 22 березня 2016 року у справі № 758/5149/14-ц про розподіл майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 затверджено мирову угоду щодо поділу майна, за умовами якої у власність ОСОБА_3 виділено амйна на суму 2143680 грн., а у власніть ОСОБА_1 виділено майна на суму 700550 грн. та отримано ним 17000 доларів США компенсації.
Такий результат розподілу майна очевидно суперечить умовам укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договору, згідно якого належним виконанням є отримання ОСОБА_1 майна на суму 1422115 грн., що у своє чергу спростовує доводи позивача про безумовне ухвалення рішення на користь відповідача.
За таких обставин позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у розмірі 142211 грн. у разі належного виконання зобов'язання.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/422/18, де залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні збитків у вигляді неодержаного доходу (упущена вигода), завданих несплатою стороною грошових коштів за договором, Верховний Суд зазначив, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів згідно договору у разі належного виконання зобов'язання, а заявлена позивачем до стягнення сума коштів, що являє можливу винагороду у випадку ухвалення судового рішення відповідного змісту, не свідчить про наявність збитків у розумінні норм Цивільного кодексу України і, відповідно, не є ні упущеною вигодою, ні реальними збитками (п.23).
Окрім того, стягуючи із відповідача на користь позивача інфляційні втрати і 3 % річних, починаючи із 29 лютого 2012 року, тобто із наступного дня після укладення між сторонами договору, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України суд не врахував, що дана норма передбачає відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, а тому суд повинен встановити строк порушення грошового зобов'язання, після початку перебігу якого починає можливе застосування ч.2 ст.625 ЦК України.
Як вище вказувалося за умовами укладеного між сторонами договору строк закінчення робіт з питань представництва в судах визначається моментом набрання чинності відповідним рішенням суду або самостійним задоволенням відповідачем вимог замовника.
- 8 -
І лише у випадку настання такої події і настання права на отирмання винагороди, а також послідуючої бездіяльності відповідача у вигляді несплати винагороди можливе застосуавння ч.2 ст.625 ЦК України.
За таких обставин з огляду на відсутність судового рішення про поділ майна стягнення інфляційних втрат і 3% річних із 29 лютого 2012 року є незаконним та безпідставним.
Суд наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимогне грунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог про відшкодування збитків з урахуванням інфляційних втрат і трьох процентів річних, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.
Зокрема позивачем не доведено об'єктивну та суб'єктивну сторони спричинення відповідачем збитків внаслідок відмови від договору, факт понесення збитків, причинно-наслідковий зв'язок між діями та збитками; позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження можливості реального отримання ним доходів у розмірі 142211 грн. у разі належного виконання зобов'язання, а заявлена позивачем до стягнення сума коштів, що являє можливу винагороду у випадку ухвалення судового рішення відповідного змісту, не свідчить про наявність збитків у розумінні норм ЦК України і, відповідно, не є ні упущеною вигодою, ні реальними збитками,
В іншій частині щодо відмови у задоволенні позовних вимогапеляційний суд залишає рішення без змін.
Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо реальності можливого доходу у випадку позитивного судового рішення, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані з викладених вище підстав.
Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на те, що в результаті представництва позивачем інтересів ОСОБА_1 на користь останнього були отримані судові рішення у
- 9 -
справах № 758/9643/14-ц, № 2607/3780/2012, № 758/5149/14-ц та 754/14000/14-ц, якими було вирішено питання розлучення та обмежено право колишньої дружини відповідача на відчуження спірного майна, не спростовують висновків про відсутність підстав для відшкодування збитків.
При цьому колегія суддів звертає увагу позивача на те, що укладений між сторонами договір (пункти 3.1,3.2, 5.1, 5.2) містить визначені сторонами підстави та розмір отримання позивачем винагороди, а саме підставою отримання винагороди є момент набрання чинності рішенням суду, за яким замовник набуває права на частку у спільному майні вартістю 1422115 грн. Наявність інших рішень щодо вирішення інших питань як підстави виплати винагороди виконавцю у договорі не обумовлена.
Це ж стосується посилань у відзиві на те, що позивач має право на упущену вигоду відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є безпідставними.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення Конвенції, зазначає, що поняття «власності», яке міститься в першій частині ст.1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 ( рішення «Broniowski v. Poland» № 31443/96, пар. 98, рішення «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року).
Тобто визначальним для застосування ст.1 Протоколу № 1 є те чи має позивач право на відшкодування збитків чи ні.
Колегія суддів важає, що за обставинами даної справи у заявника відсутнє право на матеріальний інтерес у вигляді завданих збитків, що у свою чергу спростовує аргументи позивача про необхідність застосування ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
При цьому колегія суддів враховує, що окрім прав позивача мають бути дотримані і права відповідача і з нього безпідстпвно не можуть бути стягнуті грошові кошти, що буде становити неправомірне втручання у його власність.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення
- 10 -
та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Подільського районного суду м.Києва від 10 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, інфляційних втрат, трьох процентів річних.
В частині відмови у задоволенні позовних вимогрішення Подільського районного суду м.Києва від 10 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: