Апеляційного провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 33/824/5199/2021
м. Київ Справа № 760/21939/21
25 листопада 2021 року суддя Київського апеляційного суду Кулікова С.В., розглянувши апеляційну скаргу представника Київської митниці Держмитслужби Короля Леоніда Івановича на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року за матеріалами, які надійшли від Київської митниці Держмитслужби про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої: АДРЕСА_1 , пенсіонерка, документована паспортом громадянки України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , що виданий 18.07.2011, органом 1201, персональний номер НОМЕР_2 , за ст. 471 МК України,-
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року визнано ОСОБА_1 винною у порушенні митних правил, відповідальність за які передбачена статтею 471 Митного кодексу України, накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1 700 гривень, повернуто ОСОБА_1 вилучені товари згідно опису предметів до протоколу про порушення митних правил № 1279/10000/21 від 07 липня 2021 року, а саме грошові кошти в сумі 4 200 доларів США.
Як встановив суд, відповідно до протоколу № 1279/10000/21 про порушення митних правил від 07 липня 2021 року для проходження митного контролю в зону митного контролю зали «Приліт» терміналу «Д» ДП МА «Бориспіль» 07.07.2021 року о 13 год. 50 хв. поступила громадянка України ОСОБА_1 , яка прибула до України з Канади, транзитом через ФРГ, авіарейсом № LH1490, авіакомпанії «Люфтганза». Для проходження митного контролю громадянка ОСОБА_1 самостійно, своїми діями та бездіяльністю обрала канал, позначений символами зеленого кольору - «зелений коридор», тим самим, відповідно до ч. 5 ст. 366 МК України заявила про те, що переміщувані нею через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо ввезення на митну територію України, тобто своїми діями та бездіяльністю засвідчила факти, що мають юридичне значення.
На підставі положень п. 4 ст. 336 та ст. 342 Митного Кодексу України, в якості використання однієї з форм митного контролю, співробітниками митниці було проведено усне опитування гр. ОСОБА_1 . На запитання співробітників митниці гр. ОСОБА_1 повідомила, що переміщує через митний кордон України суму у розмірі 16 000 доларів США.
Після проведення опитування гр. ОСОБА_1 було запропоновано пред'явити всю готівку в службовому приміщенні митниці. Громадянкою було видано готівку в розмірі 16038 доларів США, що знаходилась у двох конвертах, що в свою чергу містились у жіночій сумочці громадянки. Готівка переміщувалась без ознак приховування.
Зі слів гр. ОСОБА_1 виявлена готівкова валюта належіть їй особисто. Готівка була перерахована в службовому приміщенні митниці в присутності гр. ОСОБА_1 .
На підставі вищевикладених норм, з виявленої суми готівки громадянці ОСОБА_1 було пропущено 11838 доларів США, як еквівалент 9999 євро станом на 07.07.2021 за курсом валют НБУ.
Оскільки громадянка ОСОБА_1 самостійно, своїми діями та бездіяльністю, що були виражені у обранні для проходження митного контролю переміщуваних нею товарів (готівкової валюти) каналу, що позначений символами зеленого кольору - «Зелений коридор»; оскільки на момент проходження митного контролю, належним чином заповненої митної декларації громадянка ОСОБА_1 до митного оформлення не подавала - в діях та бездіяльності останньої, що мали місце 07.07.2021в залі «Приліт» терміналу «Д» ДП МА «Бориспіль», встановлено порушення визначеного ст. 366 МК України порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, що в свою чергу, має ознаки наявності у діях та бездіяльності гр. ОСОБА_1 порушення митних правил, визначеного положеннями ст. 471 МК України.
В апеляційній скарзі представник Київської митниці Держмитслужби Король Л.І., оспорюючи виключно висновки суду першої інстанції в частині незастосування до громадянки ОСОБА_1 конфіскації предметів порушення митних правил, просить постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 20 серпня 2021 року скасувати в частині повернення готівкових коштів в розмірі 4 200 доларів США та застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення відповідно до санкції за ст.. 471 МК України, а саме конфіскацію обмежених товарів - 4 200 доларів США.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що конфіскація товарів, обмежених законодавством України до переміщення через митний кордон України, відповідно до ст. 471 МК України, є обов'язковим видом стягнення, який застосовується до осіб, які формою проходження митного контролю обрали проходження через «зелений коридор». Чинним законодавством України не передбачено можливості звільнення правопорушника від застосування щодо нього обов'язкового стягнення у тому числі й конфіскації предметів порушення митних правил.
В судовому засіданні представник Київської митниці Держмитслужби - Юрків В.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Заслухавши пояснення представника Київської митниці Держмитслужби - Юрків В.В., перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про порушення митних правил, вважаю апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 486 МК України, ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За змістом ч. 5 ст. 529 МК України порядок оскарження постанови суду (судді) у справах про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення. Отже, такий порядок застосовується відповідно до ст. 294 КУпАП, положеннями частини 7 якої визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана представником Київської митниці Держмитслужби лише в частині накладеного на ОСОБА_1 заходу адміністративного стягнення, за відсутності підстав для перегляду судового рішення з усіх вирішених у постанові питань, встановлені суддею місцевого суду фактичні обставини вчинення правопорушення, доведеність вини ОСОБА_1 за ст. 471 МК України апеляційним судом не перевіряються, оскільки ніким із учасників судового розгляду не оспорюються.
Що стосується рішення судді місцевого суду про незастосування конфіскації предметів порушення митних правил та повернення ОСОБА_1 вилученої під час провадження в справі про порушення митних правил валюти, то доводи апеляційної скарги представника митниці щодо його неправомірності, є непереконливими.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 МК України законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Статтею ст. 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, і відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Також статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
За змістом ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до положень ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення за адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Санкцією ст. 471 МК України передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів.
Згідно із ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У рішенні в справі «Трегубенко проти України» ЄСПЛ зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску, параграф 78).
У рішенні «Гирлян проти Росії», яким констатовано порушення державою ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, Суд повторює, що для того, щоб бути пропорційним, втручання повинно відповідати серйозності порушення і санкції з огляду на тяжкість злочину, за яке воно призначене для покарання - в даному випадку недотримання вимоги декларації - а не серйозність будь-якого передбачуваного порушення, яке насправді не було встановлено. При цьому Суд погодився, що конфіскація була надмірною та непропорційною переслідуваній законній меті, адже гроші були отримані на законних підставах, і така жорстка система не в змозі забезпечити необхідний справедливий баланс між вимогами загальних інтересів і захистом права людини на власність. Міра конфіскації поклала на заявника індивідуальне і надмірне навантаження і була неспіврозмірна скоєному злочину.
У рішенні «Садоча проти України», яким констатовано порушення державою ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, ЄСПЛ установив, що конфіскація всієї незадекларованої під час проходження митного контролю суми грошей наклала на заявника індивідуальний та надмірний тягар і була непропорційною до вчиненого правопорушення. У цій же справі ЄСПЛ встановив, що адміністративне правопорушення, у вчиненні якого заявника було визнано винним, полягало у недекларуванні ним суми готівки, яку він перевозив через митний кордон. У зв'язку з цим слід зазначити, що, дійсно, як вказав заявник, вивезення іноземної валюти з території України не було незаконним відповідно до українського законодавства. Дозволялося не лише вивезення валюти, але й сума, яка могла бути законно перерахована або, як у цій справі, фізично перевезена через митний кордон у випадку декларування, в принципі, не була обмежена на момент подій.
Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, ЄСПЛ виходить з оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», п.п. 31, 34 рішення у справі «Ізмайлов проти Росії»).
При розгляді справи про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 та накладенні на неїадміністративного стягнення суддею місцевого суду вказані вимоги закону були дотримані та з огляду на встановлені обставини обґрунтовано була застосована практика ЄСПЛ.
Мотивуючи висновки про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 стягнення у виді конфіскації вилученої валюти, суддя виходив з того, що вказане додаткове стягнення покладає на ОСОБА_1 індивідуальний надмірний тягар та не відповідає критерію пропорційності, тобто буде сприяти лише погіршенню матеріального становища правопорушника та ніяк не сприятиме його вихованню і попередженню вчиненню нових порушень.
Зокрема, у постанові суд зазначив, що правопорушення, яке вчинила ОСОБА_1 полягало у переміщенні через митний кордон незадекларованих митному органу грошових коштів, що підлягає обов'язковому декларуванню, проте, ОСОБА_1 не розуміла протиправність своїх дій і не припускала можливості настання негативних наслідків, а також шкоду, яку вона могла потенційно завдати державі, є незначною. Недекларування вказаної суми грошей фактично призвело б до відсутності інформації у органів влади про те, що ці кошти ввезені на територію країни. Крім того, в протоколі про порушення митних правил відсутні докази, які б підтверджували завдання шкоди державним чи суспільним інтересам, в тому числі і доказів, які б підтверджували, що вилучені кошти будуть спрямовані на забезпечення можливої протиправної діяльності. Гроші,які ОСОБА_1 перевозила, були отримані неюу законний спосіб, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами.
Отже, висновок суду про те, що конфіскація вилучених у ОСОБА_1 коштів буде непропорційною по відношенню до вчиненого нею правопорушення та становитиме для неї індивідуальний надмірний тягар, є правильним і на його спростування в апеляційній скарзі не наведено жодного доводу.
За таких обставин, застосоване до ОСОБА_1 стягнення лише у виді штрафу відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства і необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, закріпленого у ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, а тому не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги представника Київської митниці Держмитслужби.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
Апеляційну скаргу представника Київської митниці Держмитслужби Короля Леоніда Івановичазалишити без задоволення.
Постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року, якою визнано ОСОБА_1 винною у порушенні митних правил, відповідальність за які передбачена статтею 471 Митного кодексу України , накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1 700 гривень та повернуто ОСОБА_1 вилучені товари згідно опису предметів до протоколу про порушення митних правил № 1279/10000/21 від 07 липня 2021 року, а саме грошові кошти в сумі 4200 доларів США залишитибез змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду С.В. Кулікова