справа № 753/8570/20 головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.
провадження № 22-ц/824/12944/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
25 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації Ѕ частини вартості автомобіля, -
У травні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки AUDI A4, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1781 куб.см., стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за 1/2 частину вказаного автомобіля у розмірі 5 500 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 07 травня 1995 року ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 . Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. У період перебування у шлюбі подружжям був придбаний автомобіль марки AUDI A4, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Автомобіль було зареєстровано за відповідачем. Після розлучення сторони так і не дійшли згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема, зазначеного автомобіля. Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування зазначеним автомобілем. Під час розгляду справи було встановлено, що автомобіль був відчужений відповідачем. Будь-які грошові кошти від реалізації спірного автомобіля позивач від відповідача не отримала.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення грошової компенсації вартості Ѕ автомобіля. Рішення в частині визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя відповідачем не оскаржується.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , ними було придбано за спільні кошти автомобіль марки AUDI A4, 2007 року випуску. Під час перебування у шлюбі відповідачем за усної згоди позивача було продано вказаний автомобіль за 6 000 доларів США. Відповідач передав позивачу половину коштів від проданого автомобіля, що підтверджується показаннями свідка. У судовому засіданні свідок підтвердив те, що він купував автомобіль за 6 000 доларів США, а не за 11 000 доларів США, як зазначено в договорі купівлі-продажу, оскільки двигун автомобіля мав несправності. Однак, при ухваленні рішення судом не було враховано цього. Також судом не було враховано того, що на момент укладення договору купівлі-продажу сторони перебували у шлюбі.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує на те, що подана апеляційна скарга є необґрунтованою, такою, що не спростовує висновків суду. Аргументи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, вільного тлумачення норм СК України та судової практики (постанова Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, обставини якої не є тотожними з даною справою та не містять тих висновків, про які зазначає відповідач). Позивач вказує, що нею не надавалася усна згода на реалізацію транспортного засобу. Більше того, реалізація автомобіля була здійснена відповідачем при накладеному судом арешті на відчуження автомобіля, про що останньому було відомо. На момент реалізації автомобіля позивач та відповідач дійсно перебували у шлюбі, однак, не проживали разом та не вели спільного господарства тривалий час.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 07 жовтня 1995 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб (а.с.8).
У період зареєстрованого шлюбу 20 вересня 2008 року сторони придбали автомобіль AUDI A4, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , сірого кольору, номер кузова НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с.79).
Згідно з витребуваних документів з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в місті Києві 18 липня 2018 року ОСОБА_1 продав, а покупець ОСОБА_4 купив автомобіль AUDI A4, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , сірого кольору, номер кузова НОМЕР_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного у територіальному сервісному центрі МВС 8044 РСЦ МВС в місті Києві.
Нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 про надання нею згоди своєму чоловіку ОСОБА_1 на відчуження вказаного автомобіля зазначені документи не містять (а.с.75-87).
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с.10).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні достеменно встановлено, що спірний автомобіль придбаний в період шлюбу сторін, є спільним сумісним майном подружжя, був відчужений відповідачем в період шлюбу без відома і згоди позивача. Пояснення представника відповідача та допитаного свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки вони суперечать змісту договору купівлі-продажу транспортного засобу та їх показання не підтверджені будь-якими іншими доказами.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та з урахуванням висновків, які містяться у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно з вимогами ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватись за письмової згоди другого з подружжя.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
У відповідності до вимог ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Оскільки норми СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі, якою є автомобіль, у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказувала на те, що відповідач здійснив відчуження автомобіля, про що їй не було відомо. Кошти від реалізації автомобіля, який було придбано у шлюбі та який є спільною сумісною власністю подружжя, позивач не отримала.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначає, що після продажу автомобіля половину коштів він віддав позивачу.
Разом з тим, відповідач не довів факту передачі коштів, отриманих від реалізації автомобіля, позивачу. Показання свідка ОСОБА_4 , на які посилається відповідач, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як пояснив зазначений свідок, він залишився у машині, а ОСОБА_1 вийшов з автомобіля, зустрівся з позивачем та передав їй кошти. Тобто, безпосередньо під час передачі коштів від реалізації автомобіля, що за твердженням відповідача мало місце, свідок ОСОБА_4 присутній не був. А, відтак, відсутні підстави достеменно стверджувати, що відбувся факт передачі цих коштів відповідачем позивачу.
Відповідно до вимог ст. 76, 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи відповідача щодо відчуження ним автомобіля за значно меншу вартість, ніж зазначено в договорі, а саме за 6 000 доларів США, є безпідставними, оскільки у договорі купівлі-продажу (а.с.78) зазначено, що автомобіль відчужено за 313 913 грн. 37 коп.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України). У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц).
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача Ѕ частини вартості автомобіля відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Згідно з вимогами ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з залученням перекладачів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З доданих до відзиву на апеляційну скаргу ордеру про надання правової допомоги, копії витягу з договору про надання правової допомоги від 21 грудня 2018 року разом з додатком № 2 від 13 серпня 2021 року, копії рахунку про сплату за надання правової допомоги, копії платіжного документу про сплату за надання правової допомоги, копії акту про надання правничої допомоги вбачається, що позивач понесла витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. До відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 додала докази направлення відзиву з доданими до нього документами відповідачу.
Про неспівмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, та значенням справи для сторони ОСОБА_1 не заявляв.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн., понесені позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_3 , проживаючої по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.