справа №752/16863/16-ц головуючий у І інстанції: Хоменко В.С. провадження 22-ц/824/13234/2021 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
23 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО «ЕКОНОМІКА», Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ХАБ «ЕКОНОМІКА», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист гідності, честі, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Інтернет-порталу «Дело.uа» http.delo.ua було розміщено статтю під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_4», (надалі Стаття) автором якої зазначена ОСОБА_3 .
У Статті зазначено, що інформація стосовно Позивача повідомлена Директором Департаменту розслідування протиправних діянь та запобігання корупції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 .
Недостовірна інформації міститься у наступних твердженнях Статті:
-Висловлення № 1: «ІНФОРМАЦІЯ_5.»
Інформація, про те, що Позивач відмовляється видавати уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі Фонд) печатки, ліцензії та бухгалтерські документи ПАТ Комерційний банк «СОЮЗ», не відповідає дійсності.
Вказував, що він не є головою або членом правління АТ «КБ «СОЮЗ» та не здійснює виконавчих функцій щодо останнього. Твердження у Статті, що саме Позивач безпідставно відмовляється видавати уповноваженій особі Фонду печатки, ліцензії та бухгалтерські документи є недостовірною інформацією та направлено на створення у пересічних громадян враження, що Позивач безпідставно нехтує покладеними на нього зобов'язаннями та законом.
-Висловлення № 2: «ІНФОРМАЦІЯ_6).»
Вказував, що відповідачі безпідставно заявляють у Статті про, начебто, існування у минулому році кримінальних проваджень із звинувачення Позивача у здійснені кримінальних злочинів. У Статті не міститься конкретних посилань на офіційні джерела з яких взята інформація про порушення проти Позивача кримінальних проваджень та про їх закриття ДФС у минулому році.
Зазначена у Статті інформація не відповідає дійсності, Державна фіскальна служба України ніколи не порушувала проти Позивача кримінальні справи.
Висловлення № 3: ІНФОРМАЦІЯ_7.
Вказував, що носієм негативної інформації тут є слово «отмывание». Для позивача як для бізнесмена та, зокрема, як для особи, яка професійно працює в банківському секторі, власника банку та керівника банку, бездоганність ділової репутації має особливо важливе значення. Зазначені у Статті твердження не відповідають дійсності та порочать честь, гідність Позивача, спаплюжать його ділову репутацію, підривають його діловий авторитет, напрацьований ним протягом тривалих років сумлінної діяльності.
Оприлюднення недостовірної інформації у Статті негативно вплинуло на стосунки як в особистому житті, так і в ділових сферах, створило образливе сприйняття до особи Позивача в суспільстві.
Завдана йому моральна шкода має вираження у особистих переживаннях щодо своєї репутації серед знайомих та майбутнього в діловій сфері, відношення оточуючих до нього та до його родини.
Стаття містить обвинувачення у злочинній і протиправній діяльності. І саме внаслідок цього він втратив деякі ділові зв'язки, партнерів. Відповідачі зобов'язані відшкодувати моральну шкоду, завдану розповсюдженням відомостей, які не відповідають дійсності та принижують честь, гідність та ділову репутацію.
Позивач просив:
Визнати недостовірною і такою, що шкодить його гідності, честі та діловій репутації вищевказану інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «delo.ua»
Зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО «ЕКОНОМІКА», Товариство з обмеженою відповідальністю (КОМУНІКАЦІЙНИЙ ХАБ «ЕКОНОМІКА» спростувати недостовірну інформацію на тому ж веб-сайті на якому було розміщено статтю за адресою під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_8», текст спростування має бути розміщений тим же шрифтом і розміром як шрифт самої Статті.
Витрати, пов'язані із спростуванням вказаних відомостей покласти на відповідачів.
Стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 100 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що спірна інформація викладена в статті є недостовірною, при цьому її фактологічний характер свідчить про вираження її у формі тверджень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
У судовому засіданні представник позивача підтримав свою позицію, представник ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ХАБ «ЕКОНОМІКА» виступив проти задоволення апеляційної скарги.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна інформація являється оціночними судженнями, а тому не підлягає спростуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Інтернет-порталу "Дело.иа" http.delo.ua у розділі «Деньги/ Новости финансов/ Новости банков» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 / було розміщено статтю під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_4», в якій було зазначено спірну інформацію.
Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. А в силу вимог ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах.
Стаття 32 Конституції України гарантує кожному судовий захист права на спростовання недостовірної інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (ч.4 ст. 277 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч.6 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.7 ст. 277 ЦК України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Положеннями ст.30 цього Закону визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
У п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
В постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
Місцевий суд вірно зауважив, що в даному випадку поширена відповідачем в статті інформація щодо позивача, виходячи зі змісту всієї статті в цілому та змісту конкретних абзаців і фраз, складовою частиною яких вона виступала, має характер суб'єктивного припущення та не може бути кваліфікована судом як повідомлення про факт, що підлягає перевірці на предмет його істинності.
Посилання позивача на те, що в матеріалах справи наявний висновок експертного дослідження, згідно якого спірна інформація являється твердженнями, колегія суддів відхиляє, оскільки розглядаючи інформацію в цілому, а не окремими фразами із мовного контексту можна дійти висновку, що характер інформації та мовні засоби є оціночними судженнями які містять критичну оцінку.
Колегія суддів зауважує, що спірна інформація не містить фактичних даних щодо певних подій, а є реалізацією права відповідача на вільне висловлювання своїх поглядів і є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «24» листопада 2021 року.
Головуючий
Судді: