03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 754/12437/20 Головуючий у суді першої інстанції - Грегуль О.В. Номер провадження № 22-ц/824/10684/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
24 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного торговельно-економічного університету про незаконне виселення із житлового будинку, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Київського національного торговельно-економічного університету про незаконне виселення із житлового будинку, та з урахуванням уточнення позовних вимог від 15 жовтня 2020 року (т.1 , а.с. 31-46), просив суд: визнати вчинені відповідачем 27 вересня 2017 року - без законних підстав і рішення суду - примусове виселення із кімнати АДРЕСА_1 , позбавлення житла, незаконне посягання на недоторканість житла, цілеспрямоване створення перешкод у користуванні жилим приміщенням, а також у користуванні й розпорядженні власним майном, незаконне, без відповідних правових підстав, заволодіння ним, антиконституційними, неправомірними, протизаконними та дискримінаційними діями з боку відповідача, які грубо ущемляють конституційні, законні права як людини та громадянина, науково-педагогічного працівника і внутрішньо переміщеної особи, а саме такі основні права: право на житло, право на власність, право на людську гідність, право на повагу до приватного життя; скасувати наказ колишнього проректора КНТЕУ з адміністративно-господарської роботи Шаповала Л.Г. від 27 вересня 2017 року № 2939 «Про звільнення гуртожитку № 5 від сторонніх речей» як такий, що суперечить чинному законодавству України, виходить за межі службових повноважень цієї посадової особи та завдає значної шкоди законним правам та інтересам позивача; поновити грубо порушені відповідачем - внаслідок незаконного, примусового виселення - житлові права, зокрема, право на проживання за адресою: АДРЕСА_2 шляхом усунення перешкод для позивача в користуванні цим жилим приміщенням, вселення позивача за цією адресою, як мешканця, який був позбавлений житла відповідачем без законних підстав 27 вересня 2017 року, тобто відновлення того становища, що існувало до виселення і видання наказу, зазначеного в пункті 2 прохальної частини позову або шляхом надання позивачу відповідачем взамін іншого житла в м. Києві.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 19 жовтня 2015 року по 30 червня 2019 року він працював на посаді доцента КНТЕУ, та з 05 лютого 2016 року по 27 вересня 2017 року проживав на підставі контракту на право проживання у житловому будинку по АДРЕСА_3 , що відповідно до статуту КНТЕУ перебував у переліку будівель, споруд та іншого майна, що передано Міністерством освіти і науки України університету та закріплено за ним на праві господарського відання з метою забезпечення діяльності, передбаченої цим статутом.
Так, позивач вказував, що 27 вересня 2017 року, коли він перебував у трудових відносинах із відповідачем, групою посадових осіб КНТЕУ було здійснено його виселення з вказаного житлового будинку, на підставі наказу проректора КНТЕУ з АГР Шаповала Л.Г. від 27 вересня 2017 року №2939 «Про звільнення гуртожитку №5 від сторонніх речей».
Крім того, у вказаний день було вилучено й особисті речі позивача, техніку, медикаменти, одяг, гроші та паспорт, які відмовились віддавати ОСОБА_1 на його вимогу, а повернули лише 05 жовтня 2017 року, після підписання позивачем акту видачі речей.
ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача незаконними, самоправними, порушенням недоторканості приватного життя, права на житло, а тому був вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на ті ж самі факти та обставини, що і в позові та наголошує, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався внутрішніми нормативними документами відповідача, а не нормами міжнародного права та законодавства України.
Апелянт вказує, що судом помилково вжито термін «гуртожиток», так як будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 є саме житловим будинком, а виділена йому кімната АДРЕСА_4 фактично є квартирою. Це дає підстави вважати, що спірне помешкання є службовим жилим приміщенням та судом при розгляді справи мали застосовуватись відповідні норми закону щодо виселення з службових жилих приміщень. Відповідачем не надано жодного доказу того, що вказаний будинок є саме гуртожитком, до того ж - студентським, а судом не перевірено статус такого будинку та не витребувано відповідної інформації.
Також апелянт вважає, що судом не надано належної оцінки укладенню контракту на право проживання при відсутності ордеру, а тому такий контракт є недійсним, не зазначено на підставі яких нормативно-правових актів діяв відповідач при виселенні ОСОБА_1 27 вересня 2017 року, не надано належної оцінки факту виселення його без рішення суду, що на переконання апелянта мало здійснюватися державним виконавцем, а не комісією із складу працівників відповідача.
Щодо посадової особи, яка видала оскаржуваний наказ на звільнення приміщення від речей ОСОБА_1 , останній вказує, що така особа була проректором з адміністративно-господарської роботи, а відповідно до статуту КНТЕУ накази і розпорядження видаються ректором. Вказане свідчить про перевищення проректором своїх повноважень, та призводить до недійсності наказу про звільнення приміщення від речей апелянта, тому виселення, звільнення приміщення від речей, їх опис, зберігання тощо вчинені без належних на те правових підстав.
З урахуванням наведеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03червня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а.с.218), до суду апеляційної інстанції не з'явилися.
Причини повторної неявки позивача до суду апеляційної інстанції визнано не поважними.
Згідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахування вказаних положень колегія суддів розглянула справу у відсутність сторін по справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що наказом ректора Київського національного торговельно-економічного Університету № 1597-к від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в КНТЕУ на посаду доцента кафедри маркетингу та реклами з 19 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року на умовах строкового договору (а.с.75).
Наказом ректора Київського національного торговельно-економічного Університету № 963-к від 23 червня 2016 року з позивачем продовжено трудові відносини на умовах контракту, як таким, що обраний за конкурсом з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року (а.с.74).
Наказом відповідача № 888-к від 07 травня 2018 року позивача переведено на посаду доцента кафедри журналістики та реклами з 07 травня 2018 року по 30 червня 2019 року на умовах раніше укладеного контракту.
Наказом відповідача № 955-к від 27 червня 2019 року позивача звільнено з посади доцента кафедри журналістики та реклами 30 червня 2019 року у зв'язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору (контракту) згідно п. 2 ст. 36 КУпАП.
Крім того, судом також встановлено, що 05 лютого 2016 року між КНТЕУ в особі проректора з адміністративно-господарської роботи Шаповал Л.Г. та позивачем у вказаній справі ОСОБА_1 укладено контракт на право проживання в гуртожитку працівника Київський національний торговельно-економічний університет ОСОБА_1 за умовами якого університет надає позивачу на період з 05 лютого 2016 року до 30 червня 2017 року кімнату НОМЕР_1 гуртожитку № 5, який перебуває на праві господарського використання КНТЕУ (а.с.78).
Відповідно до підпункту 3.1.1.5. п. 3.1. контракту на право проживання в гуртожитку працівника Київський національний торговельно-економічний університет від 05 лютого 2016 року, мешканець зобов'язаний: після закінчення строку на який університет надав мешканцю кімнату (ліжко-місце) при позбавленні права на проживання в гуртожитку здати майно, що перебувало в його користуванні, кімнату в належному стані, знятися з військового обліку в установленому порядку та звільнити гуртожиток протягом трьох діб від дня видання відповідного наказу.
Також із матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2017 року ОСОБА_1 був попереджений адміністрацією КНТЕУ про те, що укладений між ним та КНТЕУ контракт на проживання в гуртожитку, термін дії якого закінчується 30 червня 2017 року продовжений не буде (а.с.83).
Крім того, судом було встановлено, що ОСОБА_1 не виконував умови укладеного 05 лютого 2016 року контракту і по завершення терміну проживання, визначеному у вказаному контракті, займану кімнату не звільнив.
Наказом проректора з адміністративно-господарської роботи КНТЕУ Шаповал Л.Г. від 27 вересня 2017 року № 2939 «Про звільнення приміщення гуртожитку № 5 від сторонніх речей» наказано створити комісію у складі (вказано склад комісії з 7 осіб) і цій комісії наказано протягом дня 27 вересня 2017 року провести звільнення кімнати НОМЕР_1 гуртожитку № 5 від сторонніх речей та забезпечити їх збереження, скласти акт звільнення від сторонніх речей.
Створена наказом проректора КНТЕУ від 27 вересня 2017 року № 2939 комісія провела звільнення кімнати НОМЕР_1 гуртожитку № 5 від сторонніх речей, які були спаковані, опечатані комісією та передані на відповідальне збереження кастелянки гуртожитку до камери схову гуртожитку № 5. Опис речей та відео фіксація додані, що підтверджується актом звільнення приміщення від 27 вересня 2017 року (а.с.86).
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 вселявся до житлового приміщення - кімнати АДРЕСА_1 не на підставі ордеру, а тимчасово, на умовах та строк визначених в контракті від 05 лютого 2016 року і після 30 червня 2017 року прав на зайняття вказаного приміщення не мав, а тому звільнення відповідачем вище зазначеної кімнати не є виселенням позивача у розумінні ст. 132 ЖК Української РСР, а є фактично виконання вимог укладеного контракту на тимчасове проживання. Також суд зазначив, що позивачем не надано і судом не здобуто конкретних правових та беззаперечних доказів, які б свідчили про недотримання відповідачем та порушення ним по відношенню до позивача вищевказаних норм права, як не надано і доказів про наявність у відповідача зобов'язання забезпечувати позивача житлом.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права та процесуального законодавства.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно до вимог ч.1 ст. 15, та ч.1 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини другої статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
Відповідно до положень статті 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач у справі перебував у трудових відносинах із відповідачем 19 жовтня 2015 року по 30 червня 2019 року.
05 лютого 2016 року між відповідачем як власником гуртожитку АДРЕСА_5 та позивачем був укладений контракт на поселення до кімнати АДРЕСА_4 на умовах строковості терміном до 30 червня 2017 року. Таким чином вбачається, що вище вказану кімнату (ліжко місце) ОСОБА_1 було надано тимчасово на підставі контракту, що за своєю формою відповідає договору найму житла. Термін його дії за погодженням сторін встановлено з 05 лютого 2016 року по 30 червня 2017 року. Також умовами контракту передбачено право сторін укласти новий контракт на новий строк (п.4.2.5 Контракту).
Згідно із частиною першою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Частиною першою статті 811 ЦК Українивизначено, що договір найму житла укладається у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач у справі, укладаючи контракт на зайняття кімнати в гуртожитку на відповідний період, мав усвідомлювати тимчасовий характер використання кімнати НОМЕР_1 у гуртожитку №5 на підставі вище вказаного контракту від 05 лютого 2016 року, термін дії якого сторони визначили до 30 червня 2017 року, без відповідної автоматичної пролонгації умов вказаного договору. Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідач завчасно попередив позивача про не продовження дії вказаного контракту, що підтверджується підписом позивача від 01 березня 2017 року. Зазначене попередження та неможливість продовження вказаного контракту обґрунтована нагальною необхідністю вказаної кімнати для заселення студентів та аспірантів.
Вказаний факт підтверджується і витягом з протоколу №2 засідання Ради студентського самоврядування КНТЕУ від 29 травня 2017 року (а.с.84).
Таким чином колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами обґрунтованими.
Вказаний спір судом першої інстанції вирішений з врахуванням правової позиції Верховного Суду, який викладений у постанові від 10 липня 2019 року у справа № 552/4109/16-ц, яка містить аналогічні обставини.
Щодо доводів апелянта про порушення його прав як особи, яка вимушено переселилася із тимчасово окупованих території Луганської області, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач у справі КНТЕУ не є державним органом, чи органом місцевого самоврядування на який покладений обов'язок забезпечувати вказаних осіб житлом.
Апелянтом також було заявлено клопотання про доручення нових доказів до матеріалів справи, а саме положення про студентське самоврядування в КНТЕУ та схему студентського містечка та перелік гуртожитків КНТЕУ.
Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи зазначене, нові докази, які додані до апеляційної скарги, а саме положення про студентське самоврядування в КНТЕУ та схему студентського містечка та перелік гуртожитків КНТЕУ не можуть бути враховані апеляційним судом, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, проте апелянтом не було наведено жодного аргументу щодо причин неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції.
Крім того, ОСОБА_1 заявляв клопотання про постановлення окремої ухвали стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення. Так, ОСОБА_1 вважає, що описані ним в позовній заяві та апеляційній скарзі неправомірні дії відповідача, групи посадових осіб КНТЕУ містять ознаки злочинів, передбачених КК України, а тому просить постановити окрему ухвалу стосовно порушення відповідачем вимог законодавства.
Відповідно до положень статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.
Оскільки апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутності порушення вимог законодавства зі сторони відповідача, то апеляційний суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволенні поданого клопотання про постановлення окремої ухвали щодо відповідача по справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови викладено 29 листопада 2021 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв