Справа № 640/11595/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
25 листопада 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.10.2019, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020, у справі №641/4272/19;
- зобов'язати Державну казначейську службу України виконати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.10.2019, залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020, у справі №641/4272/19 в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що звернувшись до Державної казначейської служби України із заявою про виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.10.2019, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020, у справі №641/4272/19 отримала безпідставну відмову, оскільки положеннями чинного законодавства не передбачено такої підстави для відмови як «не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої терористичним актом», з урахуванням того, що у силу ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у Державному бюджеті України передбачено кошти на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб, але не передбачено відповідних асигнувань на відшкодування шкоди, завданої терористичним актом. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом. Однак, наразі питання щодо порядку і механізму відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, за рахунок коштів Державного бюджету України залишається законодавчо не врегульованим. При цьому, за твердженням відповідача, приписи Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюються на виконання рішень суду про відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що до спірних правовідносин не застосовується Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Наголошує, що видатки на відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом не передбачені. При цьому, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Вказує, що Казначейство вживає всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання виконавчого листа про стягнення коштів на користь позивача.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутності підстав для її задоволення та відсутності підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.10.2019, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020, у справі №641/4272/19 вирішено, зокрема, стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок загибелі чоловіка ОСОБА_2 та загибелі сина ОСОБА_3 у розмірі 500 000,00 грн.
На підставі викладеного, Комінтернівським районним судом м. Харкова 19.02.2020 видано виконавчий лист.
У той же час, представник позивача звернувся до Державної казначейської служби України із заявою від 18.03.2020 про виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.10.2019, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020, у справі №641/4272/19.
Листом від 09.04.2020 №5-11-11/6614 Державна казначейська служба України повідомила представника ОСОБА_1 про те, що станом на момент надання вказаної відповіді законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, з огляду на що, після встановлення у Державному бюджеті України відповідних бюджетних асигнувань Казначейство здійснить заходи щодо безспірного списання коштів.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може бути позбавлений можливості на відшкодування моральної шкоди з огляду на відсутність джерела коштів на відшкодування такої шкоди або відсутність запланованих видатків на відшкодування шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901) Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно частин 1 та 2 статті 3 Закону № 4901 виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 Закону №4901 перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Положеннями пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 встановлено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:
1) виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження»;
2) судове рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;
3) боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;
5) стягувач узгодив відсутність зазначеної у виконавчому документі суми залишку невідшкодованого податку на додану вартість;
6) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
7) суми коштів, зазначені у виконавчому документі, перераховані боржником стягувачу;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства;
10) рішення про стягнення коштів з одержувача бюджетних коштів не відповідає заходам, передбаченим бюджетною програмою;
11) наявні інші передбачені законом випадки.
З систематичного аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що держава зобов'язана виконувати рішення суду, які набрали законної сили у добровільному порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення суду, яке набрало законної сили, натомість відповідач рішення не виконав, повідомивши про неможливість його виконання з підстав невизначеності джерела і порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті фізичної особи та шкоди, завданої терористичним актом.
Відповідач був стороною у справі № 641/4272/19, під час розгляду якої судом встановлювались підстави та способи відшкодування моральної шкоди позивачу.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.10.2019, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020, у справі №641/4272/19 вирішено, зокрема, стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок загибелі чоловіка ОСОБА_2 та загибелі сина ОСОБА_3 у розмірі 500 000,00 грн.
При цьому, доказів звернення відповідача із клопотаннями про роз'яснення або зміни способу виконання рішення суду останнім не надано не було.
Таким чином, з огляду на зазначене вбачається, що відповідач в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про гарантії виконання судових рішень» не виконав рішення суду, що набрало законної сили, та не намагався вчинити дії щодо його виконання, тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.10.2019, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020, у справі №641/4272/19 є обґрунтованими.
Суд першої інстанції вірно вказав, що положеннями Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 не передбачено підставу для відмови у виконанні рішення суду з підстав невизначеності джерела і порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті фізичної особи та шкоди, завданої терористичним актом.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Таким чином, позивач не може бути позбавлений захисту своїх прав та відшкодування моральної шкоди у зв'язку із відсутністю правового механізму захисту його прав.
Крім того, відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 638-IV відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не може бути позбавлений можливості на відшкодування моральної шкоди з огляду на відсутність джерела коштів на відшкодування такої шкоди або відсутність запланованих видатків на відшкодування шкоди.
Таким чином, беручи до уваги зазначені вище правові норми та висновки Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Державної казначейської служби України виконати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.10.2019, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020, у справі №641/4272/19 в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн.
Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача, що Казначейство вживає всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання виконавчого листа про стягнення коштів на користь позивача, оскільки доказів вчинення таких дій матеріали справи не містять.
Також суд апеляційної інстанції вказує на помилковість доводів апелянта, що до спірних правовідносин не застосовується Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки відповідно до ст.1 даного Закону він встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання, тобто регулює правовідносини даної справи.
При цьому посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 не приймаються судом, оскільки в зазначеному рішенні вказано, що сфера правового регулювання не стосується (не охоплює) правовідносини щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Разом із тим, в межах розгляду даної справи, ставилось питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті фізичної особи та шкоди, завданої терористичним актом, тобто розглядається обов'язок відповідача виконати рішення суду, яке не було ухвалено на підставі норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 29.11.2021.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна