П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/12080/21
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом громадянина Нігерії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 липня 2021 року громадянин Нігерії ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області , в якому просив суд:
- визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС від 09.07.2021 року №128, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати ГУ ДМС прийняти рішення відносно нього - ОСОБА_1 , про оформлення документів для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що 14.06.2021 року він звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні.
13.07.2021 року ним отримано повідомлення №5/1-456 від 09.07.2021 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №128 від 09.07.2021 року у відповідності з яким на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що його заява не належить до жодного визначення переліченого в п.6 ст.8 Закону України № 3671-VI, оскільки він не видає себе за іншу особу, його заява не носить характеру зловживання в розумінні п.6 ст.8 Закону України № 3671-VI, не є очевидно необґрунтованою.
Позивач вказує, що він є громадянином Нігерії та не може повернутися до країни походження через небезпеку для свого життя та здоров'я, оскільки у випадку повернення опиниться у ситуації загальнопоширеного насильства, застосування до нього нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Позивач зазначає, що він є за віросповіданням християнином та у нього є побоювання стати жертвою переслідування за ознакою віросповідання від групування «Боко Харам», яка прагне заміни нігерійської держави шляхом насильства до «невіруючої» категорії населення. Позивач наводить інформацію щодо вказаних обставин з комп'ютерних мереж.
Також в обґрунтування своїх доводів позивач посилається на п.10 роз'яснень Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» №1 від 25.06.2009 року, відповідно до якого судам слід враховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
На думку позивача інформація по країні походження не була всебічно досліджена та не була надана об'єктивна оцінка його побоювань стосовно повернення до країни походження. У міграційної служби не було підстав вважати його заяву «очевидно необґрунтованою». Враховуючи зазначені обставини, міграційна служба повинна була прийняти рішення про прийняття в оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та розглянути мою заяву за повною процедурою. По-іншому без з'ясування усіх обставин, у міграційної служби не було підстав для висновку обґрунтованості чи необґрунтованості заяви.
Позивач вважає наказ територіального органу ДМС від 09.07.2021 року №128 незаконним та необґрунтованим, оскільки він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні; заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації. Прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а саме: рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів статусу біженця, а тому прийняті рішення мають бути обґрунтованими, тобто винесеними з урахуванням усіх обставин та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації.
На думку позивача, без прийняття його заяви до розгляду та перевірки за повною процедурою відповідач не мав можливості прийняти обґрунтоване та правомірне рішення щодо його заяви.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, пославшись на те, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України № 3671-VI та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
В адміністративному позові позивач посилається на те, що не може повернутись до країни до країни свого громадянського походження через небезпеку для свого життя та здоров'я, оскільки у випадку повернення він опиниться у ситуації загальнопоширеного насильства, застосування до нього нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
Стосовно проблематики переслідування в країні громадянської належності позивачем надано наступні відомості: насильницька діяльність етнічної мусульманської групи фулані («Пастухи Фулані»), яка є розповсюдженою у плато Джос; фізичне насилля з боку правоохоронних органів; нестабільна економічна ситуація в Нігерії.
Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що в листопаді 2013 року позивач вперше прибув на територію України, легально, з метою навчання. Позивач легально вибув з Нігерії до України авіарейсом Лагос (Нігерія) - Дніпропетровськ (Україна), на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та одноразової візи типу Д серії У06373877. Починаючи з 11.2013 року, жодних виїздів за межі України не здійснював.
Під час проведення процедурних заходів, щодо уточнення та деталізації проблематики переслідування в країні громадянської належності позивач повідомив, що не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних переконань або ознакою належності до певної соціальної групи на території Нігерії, не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з його расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами.
Позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України №3671-VI
Представник відповідача вказує, що твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.
На думку представника відповідача виїзд шукача захисту з Нігерії до України та звернення до ГУ ДМС України в Одеській області за міжнародним захистом обумовлені перш за все суто особистими мотивами, бажанням отримати вищу освіту, ускладненням економічної ситуації. Відсутні чіткі обставини, які заважали та заважають позивачу повернутися до країни громадянської належності. Безпідставним є посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Нігерії, оскільки інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою.
Представник відповідача стверджує, що рішення Головного управління ДМС від 10.03.2021 №46 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року адміністративний позов громадянина Нігерії ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 09.07.2021 року №128 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Нігерії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Нігерії ОСОБА_1 від 14.06.2021 року про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На вказане рішення суду Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено невідповідність висновків обставинам справи, у зв'язку з чим неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. У зв'язку з викладеним, на думку апелянта, рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Нігерії, за національністю нігерієць, етнічна група йоруба, віросповідання християнин, неодружений, рідна мова англійська, на початковому рівні фігурант, офіційно не працює.
Країну постійного проживання покинув в листопаді 2013 року, прибувши на територію України, легально, авіарейсом Лагос (Нігерія) - Дніпропетровськ (Україна), на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та одноразової візи типу Д серії Y06373877.
14.06.2021 року позивач звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ГУ ДМС с заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У заяві позивач вказав, що прибув в Україну в 2013 році здобув вищу освіту, повернутись в країну громадянської належності не може в силу побоювань за своє життя та дії угрупування «Боко Харам» та етнічної групи «Фулані» в Нігерії, які викрадають та вбивають людей.
13.07.2021 року ним отримано повідомлення №5/1-456 від 09.07.2021 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №46 від 10.03.2021 року у відповідності з яким на підставі п.6 ст.8 Закону України №3671-VI йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з Анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.07.2021 року причина виїзду з країни постійного проживання - навчання. Прибув у 2013 році до Запоріжжя за студентською візою. Вчився у Запорізькому державному медичному університеті з листопада 2013 по серпень 2019 року. Позивач із Запоріжжя переїхав до Києва, де працював оператором з продажу та обслуговування комп'ютерної техніки з вересня 2019 року по травень двадцятого. У травні 2020 року позивач переїхав до Одеси з економічних причин. З родичами підтримує зв'язок. З 2015 року батько позивача, що був минулим військовим, почав відчувати тиск на бізнес (охоронне агентство), стали забороняти займатись бізнесом. На разі позивач не знає де знаходиться його батько. Він боїться повернутись в країну походження, не хоче помирати, є християнином, а вбивства та викрадання здійснюються угрупуванням, яке «Боко Харам», яка є терористичною ісламською організацією Також причинами не бажання повертатись до Нігерії є: конфлікт між мусульманами та християнами в країні його громадянської належності, відсутність безпеки - правоохоронні органи вбивають людей (а.с.85-91).
З позивачем була проведена співбесіда (а.с.127-136).
07.07.2021 року головним спеціалістом відділу з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області, Димитрієвою Т., сформований висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.156-169).
Наказом №128 Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області від 09.07.2021 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Нігерії ОСОБА_1 (а.с. 174).
Територіальним органом ДМС було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.07.2021 року №5/1-456, яке отримано позивачем 13.07.2021 року (а.с.172-173).
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
Подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч.6 ст. 5 Закону № 3671-VI»);
Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7-8 Закону №3671-VI);
Безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону № 3671-VI).
Зі змісту підпункту «е» пункту 5.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо.
Згідно абзацу 4 підпункту «е» пункту 5.1. Правил № 649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди тощо.
З урахуванням викладеного та встановленими обставинами даної адміністративної справи, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято відповідачем в порушення ст. 8-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановленої процедури, так як Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області фактично здійснило передчасний розгляд заяви по суті на стадії її попереднього розгляду та передчасно прийняло рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Наказ ГУ ДМС в Одеській області від 09.07.2021 року №128).
Крім цього, колегія суддів зазначає, що під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2021 року у справі №120/3657/20-а.
Проте, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема частиною першою статті 8, визначено, що рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
Отже, саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання за результатами їх збору, дослідження та аналізу.
Колегія суддів зазначає, що суд, в даному випадку, під час вирішення справи, може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 по справі №815/7245/16., у постанові від 10.09.2021 року по справі №120/192/20-а.
Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.