П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/9188/21
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів: Стас Л. В., Шеметенко Л. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення, зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо застосування березня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року в сумі 77917,62 грн. із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 10 травня 2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3993,27 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3993,27 грн. за період з 01 березня 2018 року по 10 травня 2019 року включно у сумі 31 531,09 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач пояснив, що з 14 березня 2016 року по 10 травня 2019 року йому не в повному обсязі нараховувалась індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити індексацію грошового забезпечення, але листом від 09 квітня 2021 року №978 позивачу відмовлено у її виплаті на підставі того, що в період з січня 2016 року по лютий 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було.
Позивач впевнений в тому, що невиплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі є обмеженням конституційних прав позивача та є незаконною.
Головним доводом для задоволення його вимог являється те, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат. До того ж, ВЧ НОМЕР_1 не представила доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого вона фінансується, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Також позивач вважає, що при нарахуванні індексації грошового забезпечення має бути застосований базовий місяць - січень 2008 року, оскільки останнє перед оспорюваним періодом підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулось у січні 2008 року.
При цьому, позивач послався на листи директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 31 січня 2018 року №1725/з та від 16 листопада 2020 року №7159/з/3 за якими, базовим місяцем для проведення індексації грошового забезпечення є січень 2008 року (Додаток №7,8 до позовної заяви).
Обґрунтовуючи свої вимоги за період з 01 березня 2018 року по дату виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 указував, що починаючи з 01 березня 2018 року відповідач не виплачував йому індексацію грошового забезпечення в розмірі 3993,27 грн. в місяць, а у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг 103%, то в підвищеному розмірі, відповідно до законодавства.
Як пояснив позивач, сума 3993,27 грн., розрахована ним, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 лютого 2018 року (1762 грн.) помножити на величину приросту індексу споживчих цін (253,30%) і поділити на 100. Разом становить 3993,27 грн. мінус 469,88 грн. (розмір підвищення доходу).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язав ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю за спірний період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року; а за період з 01 березня 2018 року по 10 травень 2019 року - березень 2018 року. При цьому, нарахування сум індексації за певний період належить до повноважень відповідача.
При цьому, суд вказав про відсутність на час винесення оскаржуваного рішення підстав для зобов'язання відповідача здійснити на користь позивача виплати компенсації, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою індексації, тобто у майбутньому, отже, відповідні вимоги є передчасними.
Суд також не вбачав підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по травень 2019 року на підставі того, що лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% було перевищено, при цьому, індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року. Разом з тим, за період з грудня 2018 року по травень 2019 року позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується відповідною довідкою, наявною в матеріалах справи (зворотній бік а.с.20).
Між тим, суд не вбачав підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 та ВЧ НОМЕР_1 звернулися до суду з апеляційними скаргами.
Так, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі продовжує наполягати про наявність у нього права на щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 10 травня 2019 року включно в розмірі 3993,27 грн.
Разом з тим, ВЧ НОМЕР_1 в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до вимог абзацу 9 пункту 5 Порядку №1078 та Додатку 5 до Порядку №1078 для визначення індексу споживчих цін, з метою проведення подальшої індексації позивачу, починаючи з січня 2016 здійснювалось обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком. Вказане обчислення здійснювалося до перевищення нарахованої суми індексації розміру підвищення доходу (грошового забезпечення) у грудні 2015 року. І оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року - лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб в цьому періоді.
Тому, з урахуванням вказаного, ВЧ НОМЕР_1 була нарахована індексація позивачу за період з грудня 2015 року по березень 2018 року відповідно до норм та правил, визначених Порядком №1078 становить 0,00 грн. щомісячно.
Таким чином, ВЧ НОМЕР_1 впевнена в тому, що діяла в межах чинного законодавства.
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 у період з 14 березня 2016 року по 10 травня 2019 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 (а.с.23-24).
19 лютого 2021 року позивачем направлено до ВЧ НОМЕР_1 заяву з проханням, зокрема, нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 27 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року; провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01 березня 2018 року по 10 травня 2019 року (а.с.9).
09 квітня 2021 року (вих.№978) ВЧ НОМЕР_1 за результатами розгляду звернення позивача надано відповідь, де зазначено про відсутність підстав для нарахування індексації за заявлений період (а.с.10).
Позивач, вважаючи протиправними дії та бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо виплати йому не в повному розмірі індексації грошового забезпечення за періоди з 14 березня 2016 року по 10 травня 2019 року, звернувся до суду з цим позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини першої ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 вказаного Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтями 2 та 4 Закону №1282-XII, зокрема, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року №2017-III (далі - Закон №2017-III) визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, - згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року по справі №825/874/17.
Проведений аналіз судового рішення, що є предметом оскарження, свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції щодо нарахування ВЧ НОМЕР_1 позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2016 року.
Так, згідно витягу картки особового рахунку ОСОБА_1 за вказаний період випливає, що індексація йому не нараховувалася.
Вказані висновки колегії суддів підтверджують також довідки ВЧ НОМЕР_1 №185/ФЕС та №186/ФЕС від 07 квітня 2021 року про розрахунок нарахованої індексації за якими вбачається факт невиплати індексації у вищезазначений період.
Слушно зауважити, що саме із виплатою індексації заробітної плати (грошового забезпечення) законодавцем пов'язано реалізацію роботодавцем гарантій щодо оплати праці. Саме по собі здійснення розрахунку індексації заробітної плати (грошового забезпечення), без факту виплати відповідної суми індексації, жодним чином не свідчить про виконання роботодавцем його безумовного обов'язку щодо проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення).
На користь висновку, що нарахування позивачу індексації в період проходження ним військової служби (з березня 2016 року по лютий 2018 року) не проводилося, а також не проводилося і після звільнення, свідчать норми Порядку №1078, які не встановлюють механізму виплат сум індексації у поточному році за минулі періоди. Отже, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.
За таких умов, роботодавець добровільно без рішення суду, позбавлений права виплатити працівнику індексацію його заробітної плати.
Розглядаючи подібні правовідносини, Верховний Суд у рішенні від 07 серпня 2019 року (справа №825/694/17) сформулював такий правовий висновок.
Так, на думку суду касаційної інстанції, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення. Звільнення особи з військової служби, жодним чином не позбавляє її права захистити свої права в судовому порядку на отримання виплат, на які вона має право.
Узагальнюючи викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент звільнення позивача зі служби індексація грошового забезпечення за спірний період йому не була нарахована та невиплачена і саме це і спричинило звернення його до суду.
З наведеного випливає висновок, що спірні правовідносини склалися саме з цього приводу, а не з приводу неправильного застосування ВЧ НОМЕР_1 базового місяця розрахунку індексації грошового забезпечення позивачу у період проходження ним військової служби з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції, в частині визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо виплати позивачу не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року є помилковим.
Вирішуючи позовні вимоги щодо зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 провести нарахування та виплату йому індексації за період з березня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосування базового місяця - січень 2008 року, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як мовилося вище, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Варто також відзначити, що існує усталена практика Верховного Суду (постанова від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, постанова від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513), яка наголошує на тому, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням відповідного базового місяця відсутні.
Ураховуючи, що у даному спорі індексація не була нарахована та виплачена позивачеві, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Щодо посилання відповідача на відсутність відповідного фінансування для здійснення індексації у вказаний період, слід вважати обґрунтованою позицію суду першої інстанції про те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, на підтвердження своєї позиції, скаржник не надав жодних доказів у підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується, коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок ненадходження відповідних фінансових асигнувань на рахунки відповідача для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зазначив, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по травень 2019 року на підставі того, що лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% було перевищено, при цьому, індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року.
Разом з тим, за період з грудня 2018 року по травень 2019 року позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується вищезазначеними довідками та карткою особового рахунку (а.с.20-22).
Доводи ОСОБА_1 про наявність у нього права на щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 10 травня 2019 року включно в розмірі 3993,27 грн., колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, відповідно до абз.5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Втім, оскільки відповідачем зовсім не здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, то при встановлені наростаючого індексу споживчих цін 353,3 % позивачем застосовано період з лютого 2008 року по січень 2018 року, втім застосування місяця задля обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення наступного після січня 2008 року, як вже встановлено раніше, є передчасним.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому наявні підстави для її часткового задоволення, скасування судового рішення та прийняття нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до приписів статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції, що ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Перерозподіл судових витрат відповідно вимог ст.139 КАС України не передбачений, оскільки особа, на користь якої винесено рішення звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 308, 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року - скасувати.
Ухвалити у справі постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 29.11.2021.