29 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/2476/21
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.
суддів Єщенка О.В. , Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №420/2476/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.02.2018 року по 25.01.2021 року;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в період з 19.02.2018 року по 25.01.2021року у розмірі 103 679,82 грн.
Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та за неотримане речове майно, індексацію грошового забезпечення. На виконання рішень судів у справах №815/632/18, №815/1050/20 та №420/284/20 позивачем отримано кошти, останній платіж проведений 25.01.2021 року. ОСОБА_1 уважає, що з урахуванням наведених обставин, а також відповідно до приписів ст.117 КЗпП України має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 15 червня 2021 року прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.02.2018 року по 25.01.2021 року;
Присуджено до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.02.2018 року по 25.01.2021 року у розмірі 103 679,82 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що на думку скаржника, у даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому, якщо в спірних правовідносинах підлягають до застосування положення ст. 116, 117 КЗпП України, скаржник уважає за потрібне зменшення судом розміру відшкодування ураховуючи очевидну не співмірність виплат, яку має сплатити Військова частина НОМЕР_1 в порівнянні із сплаченою з затримкою індексацією грошового забезпечення, грошовою компенсацією за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій та не отримане речове майно.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої та апеляційної інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2018 року № 9 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас. 19 лютого 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій та за неотримане речове майно.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року у справі №420/284/20, 30.09.2020 року Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі 15 423,29 грн., що підтверджується випискою про надходження.
Також, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2018 року у справі №815/1050/18, Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача компенсацію за неотримане речове майно у сумі 50 369,02 грн.
Окрім цього, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року у справі №815/632/18, 25.01.2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 29 081,24 грн., що підтверджується повідомленням про надходження.
Тобто, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем проведено не в день звільнення позивача - 19.02.2018 року, а лише 25.01.2021 року.
28.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Відповідача з заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якій просив Військову частину виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 19.02.2018 року по 25.01.2021 року.
17.02.2021 Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на звернення позивача. Так, відповідач повідомив, що на позивача не поширюється дія Кодексу законів про працю України, так як останній був військовослужбовцем. Також, відповідач вказав на те, що станом на лютий 2021 року алгоритм дій щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 19.02.2018 року по 25.01.2021 у Військовій частині НОМЕР_1 відсутній.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство про працю, її оплату та вирішення спорів про працю, зокрема, приписи статті 117 КЗпП України є загальними і поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Оскільки індексацію грошового забезпечення, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та за не отримане речове майно ОСОБА_1 не виплачено в день його виключення зі списків частини, тому відповідно до статті 117 КЗпП України останній має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із вимогами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На даний час Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII та Положенням про проходження військової служби не урегульовані питання, пов'язані з виплатою грошового забезпечення або відповідних компенсацій військовослужбовцям у разі затримки проведення з ними повного розрахунку за час служби, не установлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Вказане ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Окрім цього, за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У відповідності із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в будь-якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Приписами статті 117 КЗпП України установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Предметом спору у справі, що розглядається є бездіяльність Військової частини щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 19.02.2018 року - дата звільнення зі служби по 25.01.2021 року - день фактичного здійснення розрахунку).
Судова колегія звертає увагу, що протиправну бездіяльність відповідача щодо не здійснення повного розрахунку із позивачем при звільненні (не здійснення виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення) установлено рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року у справі №420/284/20, від 16.07.2019 року у справі №815/632/18, від 16.07.2019 року у справі №815/632/18. Також вказаними судовими рішеннями зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату спірних сум.
Матеріалами справи підтверджується, що Військовою частиною НОМЕР_1 , на виконання зазначених судових рішень була нарахована та виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно у розмірі - 50 369,02 грн, за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі - 15 423,29 грн., індексація грошового забезпечення - у розмірі 37 895,71 грн.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на виплату при звільнені компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій та за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення, що установлено рішеннями судів, просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, з огляду на матеріали справи апеляційним судом з'ясовано, що 25.01.2021 року відповідач повністю провів з позивачем повний розрахунок зі сплати належних сум, які підлягали виплаті при звільненні ОСОБА_1 (а.с.34)
Наведене свідчить, що Військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної компенсації та індексації грошового забезпечення при звільненні поза межами строку, установленого статтею 116 КЗпП України.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно із умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Ураховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій на підставі ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати вказаної компенсації.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 зазначено, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку №100 передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 № 178/ФЕС від 15 лютого 2018 року, за останні два місяці, що передували звільненню з військової служби позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 28 816,23 грн. (за листопад 2018 року - у розмірі 11498,80 грн., за грудень 2018 року 17362,43 грн.) Кількість днів служби за період листопад - грудень 2018 року становить 61 календарний день.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становила 473,13 грн (28816,23 грн. / 61 дня = 473,13 грн).(а.с.35).
Кількість днів затримки розрахунку з 19.02.2018 року до 25.01.2021 року - 1070 днів.
Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки виплат (1070 днів) становить 506 249,10 грн. (1070 дні х 473,13 грн. = 506 249,10 грн.).
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає таке.
У порівнянні із виплаченими сумами компенсації за невикористану відпустку та індексації грошового забезпечення, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд зазначив, що необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у справі №200/4185/20-а дійшов висновку, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд ураховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було установлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Апеляційним судом під час вирішення справи ураховані указані критерії, а також правова позиція та механізм розрахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 року суд дійшов наступних висновків.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору):
- виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою:
- середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
Суд апеляційної інстанції ураховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом та здійснює розрахунок наступним чином:
- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 473,13 грн. (згідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 № 178/ФЕС від 15 лютого 2018 року), розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 19 лютого 2018 року (дата звільнення) по 25 січня 2021 року (день фактичного розрахунку, затримка 1070 календарних дні) становить 506 249,10 грн.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так:
- 103 688,02 грн. (виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та за неотримане речове майно, індексація грошового забезпечення)/ 506 249,10 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 20,48%.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 20,48% становить: 473,13 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 20,48% х 1070 (днів затримки розрахунку) = 103 679,82 грн.
Сума компенсації 103 679,82 грн. є співмірною із загальною сумою не виплачених відповідачем позивачеві коштів ( 103 688,02 грн.), а тому ОСОБА_1 слід виплатити зазначену суму коштів.
Окрім того, 31.05.2017 року Кабінетом Міністрів України внесено зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 «Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Таким чином, нарахування та виплату позивачу слід проводити з врахуванням п.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Інші доводи та аргументи апеляційної скарги апеляційний суд уважає такими, які зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про те, що ці порушення призвели до ухвалення незаконного рішення, а лише вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судом щодо обставин цієї справи, установлених під час її розгляду.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи відповідача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення,тому апеляційна скарга залишаються без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №420/2476/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Єщенко О.В. Шляхтицький О.І.