29 листопада 2021 р.Справа № 480/2804/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Лебединської міської ради Сумської області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 по справі № 480/2804/21
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"
до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максакової Алли Миколаївни
третя особа: Комишанська сільська рада Охтирського району Сумської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 адміністративний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максакової Алли Миколаївни, третя особа: Комишанська сільська рада Охтирського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено.
23.10.2021 (відповідно до штемпеля на конверті) Лебединська міська рада Сумської області направила безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на зазначене рішення, яка надійшла 26.10.2021.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 витребувано з Сумського окружного адміністративного суду справу № 480/2804/21, яка до суду апеляційної інстанції надійшла 19.11.2021.
У зв'язку із перебуванням судді-доповідача у відпустці за період з 19.11.2021 по 27.11.2021 включно, питання про прийняття до розгляду апеляційної скарги вирішується у перший робочий день після виходу з відпустки.
В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування зазначеного клопотання скаржник посилається на той факт, що предметом спору у даній справі була відмова у реєстрації права власності за СТОВ "Хлібороб" на земельну ділянку к.н. 5922984200:06:001:0333 загальною площею 102.9748 га. Дана земельна ділянка належить до комунальної власності Лебединської територіальної громади в особі Лебединської міської ради, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру від 21.10.2021 (графа: "Відомості про суб'єктів права власності на земельну ділянку").
В свою чергу, 19.10.2021 Лебединській міській раді Сумської області з отриманої заяви про вжиття заходів щодо захисту інтересів жителів громади, яка надійшла від громадянки ОСОБА_1 , стало відомо про реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку комунальної власності к.н. 5922984200:06:001:0333 загальною площею 102.9748 га. за СТОВ "Хлібороб", яка проведена на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 480/2804/21.
Про вказане судове рішення до цього часу апелянту відомо не було, до участі у справі, як уповноважений орган на розпорядження землею комунальної власності від імені власника - територіальної громади, апелянт не залучався. Зі змістом оскаржуваного рішення першої інстанції апелянт ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Перевіривши доводи клопотання та матеріали справи, колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 295 КАС України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення ухвалено 22.04.2021, його повний текст складено 22.04.2021, тоді як апеляційна скарга подана 23.10.2021 (відповідно до штемпеля на конверті), тобто, поза межами тридцятиденного строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 295 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Скаржник повинен бути обізнаний з порядком та строками апеляційного оскарження, встановленими процесуальним законодавством, а також вчиняти всі залежні від нього дії з метою дотримання відповідних вимог КАС України.
При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Варто наголосити, що право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі, гарантує і стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції», пункт 36).
Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», пункт 59).
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності.
У рішенні від 28 червня 2018 року у справі «Осовська та інші проти України» ЄСПЛ, посилаючись на попередню практику у справах «Пономарьов проти України» (рішення від 3 квітня 2008 року, пункт 41), «Устименко проти України» (рішення від 29 жовтня 2015 року, пункт 47), підкреслив: «Хоча, перш за все, саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов'язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків».
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І, навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Вказана позиція підтверджена висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 17.12.2020 по справі № 560/2120/20.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржник посилається на той факт, що про оскаржуване судове рішення до цього часу апелянту відомо не було, до участі у справі, як уповноважений орган на розпорядження землею комунальної власності від імені власника - територіальної громади, апелянт не залучався, а зі змістом оскаржуваного рішення першої інстанції апелянт ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень після отриманої 19.10.2021 заяви про вжиття заходів щодо захисту інтересів жителів громади, яка надійшла від громадянки ОСОБА_1 , про реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку комунальної власності.
В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що до матеріалів справи представником позивача додано відзив на позовну заяву від 16.07.2021 за № 02-22/3946, поданий Лебединською міською радою до Сумського окружного адміністративного суду по іншій справі № 480/4998/21 за позовом СТОВ "Хлібороб" до Лебединської міської ради Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення.
У вказаному відзиві Лебединська міська рада сама підтверджує свою обізнаність про наявність оскаржуваного рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 по справі № 480/2804/21, зазначаючи про те, що 26.05.2021 державний реєстратор Максакова Алла Миколаївна зареєструвала право постійного користування земельною ділянкою 5922984200:06:001:0333 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за СТОВ «Хлібороб» на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі № 480/2804/21 і на даний момент рішення у справі №480/2804/21 оскаржується в апеляційній інстанції.
Отже, щонайменше ще у липні 2021 Лебединська міська рада Сумської області була обізнана про наявність оскаржуваного судового рішення від 22.04.2021 у справі №480/2804/21 та його оскарження в апеляційній інстанції ОСОБА_1 , яка подала апеляційну скаргу на зазначене рішення 10.06.2021.
З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що той факт, що Лебединська міська рада Сумської області не була стороною у справі №480/2804/21 та що не отримувала повний текст рішення суду від 22 квітня 2021, в даному випадку, не свідчить про наявність об'єктивних причин, непереборних, істотних перешкод, труднощів для того, щоб ознайомитися з повним текстом оскаржуваного рішення, оскільки принаймні ще у липні 2021 була обізнана про його існування та оскарження в апеляційній інстанції ОСОБА_1 .
Відтак, зазначені скаржником обставини про поновлення строку на подання апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, а тому останні не можуть свідчити про поважність підстав його пропуску.
Жодних інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження заявник у клопотанні не наводить.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання Лебединської міської ради Сумської області про поновлення строку апеляційного оскарження.
Керуючись ст. ст. 121, 295 , 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Визнати неповажними підстави пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 по справі № 480/2804/21, наведені Лебединською міською радою Сумської області.
Клопотання Лебединської міської ради Сумської області про поновлення строку на апеляційне оскарження залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя П'янова Я.В.
Судді Присяжнюк О.В. Спаскін О.А.