29 листопада 2021 р. Справа № 520/1016/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та 4 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 р. (ухвалене суддею Рубан В.В.) по справі № 520/1016/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
21.01.2021 р. ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 р. по 14.12.2020 р. включно; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 р. по 14.12.2020 р. включно в розмірі 189945,81 грн. за КВЕД 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 р. позов задоволено частково, а саме: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2019 р. по 14.12.2020 р.; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2019 року по 14.12.2020 р. в розмірі 57450,31 грн.; в іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, також відповідач вказує, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом.
В свою чергу, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 4 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що з 27.06.2014 р. по 26.06.2019 р. ОСОБА_1 проходив військову службу в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, перебуваючи на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
23.05.2019 р. наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 281-ОС позивач звільнений з військової служби за пп. ”а”, п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”. Згідно із наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 355-ОС від 26.06.2019 р. виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 р. у справі № 520/14371/19 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме - 26.06.2019 р.; в іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 р. у справі № 520/14371/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 р. по справі № 520/14371/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 26.06.2019 р. до 24.12.2019 р. в сумі 95093,78 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 р. по справі № 520/14371/19 в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 р. по справі № 520/5258/2020 залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 р. визнано протиправними та скасовано рішення Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України у формі листа №11/Б-64/2246 від 23.03.2020 р.; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; в іншій частині позовних вимог відмолено.
Вказане рішення суду набрало законної сили 02.11.2020 р.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 р. у справі № 520/5258/2020, Військовою частиною НОМЕР_1 15.12.2020 р. зараховані кошти в якості виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 58271,02 грн., що підтверджується Довідкою АТ КБ "ПриватБанка" від 16.01.2021 р., проте відповідачем ненараховано та невиплачено позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення зі служби одноразової грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України, передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Водночас ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України, у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 3, 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
Встановлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією викладеної Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 р. по справі № 240/532/20.
При цьому, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 р. (справа №806/2164/16), від 11.02.2020 р. (справа №420/2934/19), від 13.03.2019 р. (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 р. (справа №815/2681/17) та від 22.01.2020 р. (справа №620/1982/19).
Як вбачається з матеріалів справи, виплату одноразової грошової допомоги при звільненні фактично виплачено позивачу 15.12.2020 р.
Тобто, позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права 15.12.2020 р.
Як підтверджується штампом на поштовому конверті, адміністративний позов позивач направив засобами поштового зв'язку 21.01.2021 р., тобто через один місяць і шість днів після виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні.
Враховуючи вишевикладене, звертаючись із позовом, позивач пропустив місячний строк звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це встановлений законом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і за захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строки адміністративного судочинства спрямовані саме на якнайшвидше здійснення такого захисту шляхом суворого їх дотримання судом та особами, які беруть участь у справі.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, судом апеляційної інстанції не встановлено переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, як це передбачено нормами адміністративного судочинства.
Пунктом 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.
Отже, строки на звернення до суду не є абсолютними і можуть бути обмеженими Законом, а причини з якими особа пов'язує поважність причин пропуску на звернення до суду повинні бути об'єктивними, непереборними та обґрунтованими належними доказами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_1 позов подав після закінчення строку, встановленого в даній категорії справ Кодексом адміністративного судочинства України.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2021 р. по справі № 240/5442/20.
Із врахуванням вищевикладеного та вимог ст. 319 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 р. підлягає скасуванню з прийняттям постанови про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та 4 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 р. по справі № 520/1016/21 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Я.В. П'янова О.А. Спаскін