29 листопада 2021 року справа №360/407/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року № 360/407/21 (головуючий суддя І інстанції - Захарова О.В.), складене у повному обсязі 12 квітня 2021 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
25 січня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Мастюгіна Євгена Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачу;
2) зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу з врахуванням поданих довідок про заробітну плату з наступного дня за днем досягненням пенсійного віку, а саме з 30.05.2020.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 13.01.2021 № 360/2865/20/2021. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 травня 2020 року про призначення пенсії, зарахувавши до пільгового стажу позивача період роботи прибористом в цеху КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан з 06.04.1993 по 31.03.2004 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмолено
Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначив, що періоди роботи позивача в Республіці Казахстан починаючи з 01.01.2004 також має бути зарахованим до загального стажу позивача який дає право на призначення пенсії.
При цьому, просив суд саме призначити пенсію позивачу.
Представники сторін в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що, відповідно до копії паспорта громадянина України, ОСОБА_1 досяг 55 річного віку (арк. спр. 14-15).
18 травня 2020 року позивач до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Шевченківський район) подав заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, яку передано на розгляд відповідачу (арк. спр. 70).
За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення від 13 липня 2020 року № 4962/2020, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 за заявою від 09 липня 2020 року у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та страхового стажу (арк. спр. 105 - 106).
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії від 13 липня 2020 року № 4962/2020 позивач оскаржив його до суду.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 360/2865/20 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 360/2865/20 скасовано; адміністративний позов адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії від 13 липня 2020 року № 4962/2020 ( ОСОБА_1 ) та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18 травня 2020 року, з урахуванням висновків суду; в решті позовних вимог відмовлено (арк. спр. 113-116).
На виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 360/2865/20 відповідачем повторно була розглянута заява ОСОБА_1 від 09.07.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 13.01.2021 № 360/2865/20/2021 (арк. спр. 96-97).
У рішенні вказано про неможливість зарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи з 01.01.2004 по 31.12.2019 - 16 років, оскільки в довідках про заробітну плату від 20.02.2020 № Н-23-ЖТ, виданої «Комунальним Государственным учреждением «Государственный архив Атырауской области управления культуры, архивов и документации Атырауской области» Республіки Казахстан, від 09.01.2020 № 00089, від 13.02.2020 № 908, виданим ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, відсутня інформація про підтвердження сплати страхових внесків. Неможливо зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 21.08.2006 по 31.12.2019 - 13 років 4 місяці 11 днів, оскільки відсутні дані про роботу з відповідними або шкідливими речовинами відповідних категорій небезпеки, виконання робіт певним способом або в певних умовах, або повний робочий день, що є виключно необхідною умовою. Копії карток про атестацію виробничого об'єкта та робочого місця слюсаря КИП від 03.06.2015 завірені печаткою підприємства іноземної держави та не містять нотаріально посвідченого перекладу на українську мову.
Згідно з рішенням про відмову в призначенні пенсії та розрахунком права позивача на пенсію пільговий стаж за Списком № 2 ОСОБА_1 складає 8 років 2 місяці 2 дні (у тому числі навчання за фахом з 01.09.1982 по 26.12.1983 - 1 рік 3 місяці 26 днів, робота з 06.01.1984 по 01.06.1984 - 04 місяці 26 днів, військова служба з 13.06.1984 по 09.06.1986 - 1 рік 11 місяців 27 днів, робота з 26.08.1986 по 30.05.1988 - 1 рік 9 місяців 5 днів, з 31.05.1988 по 08.02.1991 - 2 роки 8 місяців 8 днів); страховий стаж складає 21 рік 19 днів.
Згідно з записами у трудовій книжці позивача від 06.01.1984 серії НОМЕР_1 позивач з 15 лютого 1991 року по 20 серпня 2006 року працював прибористом в цеху КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, з 21 серпня 2006 року дотепер працює слюсарем КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан (арк. спр. 74-75).
Спірним питанням даної справи є правомірність відмови управління у призначенні пенсії
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції скасував спірне рішення та зобов'язав пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з рішенням суду першої інстанції частково, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Зі змісту наведених норм судом встановлено, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що:
- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);
- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);
- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
[…] з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок […].
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).
Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли і трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Зазначений Порядок № 383 регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Зазначена постанова набула чинності з 21.08.92. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації (пункт 4.1 Порядку № 383).
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
З огляду на вищевикладені норми суд дійшов висновку, що уточнююча довідка може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи трудовій книжці. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж - період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, якими можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Згідно з записами у трудовій книжці позивача від 06.01.1984 серії НОМЕР_1 позивач з 15 лютого 1991 року по 20 серпня 2006 року працював прибористом в цеху КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, з 21 серпня 2006 року дотепер працює слюсарем КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан (арк. спр. 43-46).
З оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії від 13.01.2021 вбачається, що відповідач зазначив про зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів роботи на ПАТ «Сєвєродонецьке Об'єднання Азот» з 06.01.1984 по 01.06.1984 - 4 місяці 26 днів та з 26.08.1986р. по 08.02.1991 - 4 роки 5 місяців 13 днів, всього пільговий стаж за Списком №2 ОСОБА_1 складає 8 років 2 місяці 2 дні (у тому числі навчання за фахом 1 рік 3 місяці 26 днів, військова служба 1 рік 11 місяців 27днів), страховий стаж з 01.09.1982 по 31.12.2003 становить 21 рік 0 місяців 19 днів (арк. спр. 96 - 97).
У рішенні від 13.01.2021 № 360/2865/20/2021 надав оцінку окремим періодам стажу позивача та неможливості їх зарахування, а саме незарахування до страхового стажу періоду з 01.01.2004 по 31.12.2019, до пільгового з 21.08.2006 по 31.12.2019.
Щодо усіх інших періодів стажу позивача в оскаржуваному рішенні відповідач не зазначив жодних підстав, з яких такий стаж не враховується пенсійним органом до пільгового стажу чи страхового стажу, що свідчить про неповноту та необґрунтованість прийнятого рішення.
У довідці ТОО «ТШО» від 13 січня 2020 року № 2020-00135 зазначено, що стаж за Списками № 1, 2 ОСОБА_1 слід рахувати з 06.04.1993 по 31.12.1997 згідно з наказом від 16.04.1991 № 330-к, розпорядження від 20.02.1995 № 296-к та постанови Уряду Республіки Казахстан від 19.12.1999 № 1930. У зв'язку із введенням у дію Закону РК від 20.06.1997 № 136-І «Про пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан» право на пільгове пенсійне забезпечення особам, що виробили стаж роботи за Списком № № 1, 2 виробництв, робіт, професій, посад та показників на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці скасовано з 01.01.1998 (арк. спр. 22).
Рішення про відмову у призначенні пенсії не містить відомостей, з яких підстав відповідачем вказану довідку не враховано як таку, що підтверджує пільговий стаж позивача з 06.04.1993 по 31.12.1997.
За наявності підтвердження пільгового стажу ОСОБА_1 з 06.04.1993 по 31.12.1997 довідкою ТОО «ТШО» від 13 січня 2020 року № 2020-00135 за Списками № 1, 2 ОСОБА_1 такий стаж має бути зарахований для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідач не зазначив та не надав оцінки періоду роботи з 01.01.1998 та можливості його зарахування до страхового та пільгового стажу у зв'язку з прийняттям Закону Республіки Казахстан «О пенсионном обеспечении в республике Казахстан» від 20.06.1997 № 136-1, зважаючи, що позивач працював на посадах, які надають право на призначення пенсії на пільгових умовах, та звернувся з питанням призначення пенсії в Україні.
Так, у довідці ТОО «ТШО» від 13 січня 2020 року № 2020-00135 зазначений період роботи позивача з 06.04.1993 по 20.08.2006 прибориста шостого розряду цеху КІП, з 21.08.2006 по 31.01.2008 та з 01.02.2008 по теперішній час слюсарем КІП, та зазначено, що виробничих простоїв в ТШО не було, робіт із скороченим (неповним) робочим днем не було.
Відповідачем до уваги вказані обставини, які вказують на те, що позивач працював повний робочий час та продовжував працювати за тією ж самою посадою, яка передбачена Списком №2, до уваги не взято.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що до пільгового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії, необхідно зарахувати період роботи працював прибористом в цеху КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан з 01.01.1998 по 31.03.2004.
Щодо відсутності доказів атестації робочого місця прибористом та слюсарем в цеху КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, за яким працював позивач, суд зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника.
Зазначена правова позиція ґрунтується на висновках, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.
Не може також бути підставою відмови у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи позивача - завірення карток про атестацію виробничого об'єкта та робочого місця слюсаря КІП від 03.06.2015 печаткою підприємства іноземної держави та відсутності перекладу на українську мову.
Судом встановлено, що позивачем до УПФУ в м. Сєвєродонецьку на підтвердження проведення атестації робочого місця слюсар КІП надано акт атестації виробничого об'єкту за умовами праці ТОО «ТШО» та картку атестації робочого місця, які набрали чинності у жовтні 2004 року та переглянуті у січні 2009 року (арк. спр. 92-95) .
Суд зазначає, що за наявності у органу Пенсійного фонду сумніву у достовірності наданих документів, відповідач в межах повноважень, наданих Порядком № 22-1, не обмежений в праві звернутися до їх розпорядників чи інших компетентних органів з метою отримання інформації із спірного питання чи перевірити обґрунтованість видачі документів.
За усталеної практикою Верховного суду особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Такий правовий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного суду від 08.02.2021 у справі № 487/68/17.
Щодо висновку відповідача у рішенні про неможливість зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 31.12.2019, оскільки в довідках про заробітну плату № Н-23-ЖТ від 20.02.2020, виданої «Комунальним Государственным учреждением «Государственный архив Атырауской области управления культуры, архивов и документации Атырауской области» Республіки Казахстан, №00089 від 09.01.2020 та № 908 від 13.02.2020, виданих ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, відсутня інформація про підтвердження сплати страхових внесків, з яким погодився суд першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
У відповідності до вищевикладеного позивачем підтверджений пільговий характер роботи з 01.01.2004 по 31.12.2019
Висновок суду першої інстанції щодо передчасності зарахування спірного періоду до пільгового стажу позивача у зв'язку з ненаданням позивачем інформації щодо сплати страхових внесків Республіці Казахстан є необґрунтованим.
З вище встановлених обставин справи та їх правового регулювання, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення, без належної оцінки документів, що свідчить про недотримання відповідачем вимог Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене,беручи до уваги тривалий процес судових оскаржень рішень пенсійного фонду (з 2020 року) суд апеляційної інстанції встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від 13.01.2021 № 360/2865/20/2021 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, тому з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 від 13.01.2021 № 360/2865/20/2021;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах з 30 травня 2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, оскільки суд неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи те, що позовна заява та апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань понесені позивачем витрати у розмірі 2 270,00 грн. (908,00 грн. + 2 270 грн.)
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року № 360/407/21 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 від 13.01.2021 № 360/2865/20/2021
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 30 травня 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 2 270,00 грн. дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп).
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 листопада 2021 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
І.Д. Компанієць