ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 листопада 2021 року м. Київ № 640/22471/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; адреса листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича (01024, м. Київ, пров. Козловського Івана, буд.4, оф.1)
треті особи: Акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (04119, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 11, код ЄДРПОУ 20034231), Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний комплекс «МЕГА-СІТІ» (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2, код ЄДРПОУ 34290059), Державне підприємство «СЕТАМ» (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, буд. 4-6, код ЄДРПОУ 39958500)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича, в якому просить суд:
- зобов'язати Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича припинити електронні торги з примусової реалізації нерухомого майна, а саме лоту №487717 "Нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ";
- виключити з акту арешту й опису майна нерухоме майно, а саме: "Нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ".
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 16.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем неправомірно включено до акту арешту і опису нерухомого майна майно, що належить на праві власності позивачу та виставлено на електроні торги з примусової реалізації нерухомого майна у вигляді лоту №487717 "Нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Просить позов задовольнити та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що право власності на нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний комплекс «МЕГА-СІТІ», відповідно до рішення Брянківського міського суду Луганської області від 21.06.2012 у справі №1206/673/12. Також зауважив, що твердження позивача про належність йому на праві власності вищезазначеного житлового приміщення є хибними. З огляду на те, що приватним виконавцем було встановлено належність нежитлового приміщення 2118 в літері «А» другого поверху на праві приватної власності ТОВ «ТРК «Мега-Сіті» та вжито заходів примусового виконання рішення суду у повній відповідності нормам законодавства про виконавче провадження, позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Письмові пояснення по суті справи від третіх осіб не надходили.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
11.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Ярославом Вікторовичем відкрито виконавче провадження №65782821 на виконання наказу, виданого Господарським судом міста Києва 02.09.2016, про стягнення з ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «МЕГА-СІТІ» на користь АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ» заборгованості в розмірі 133 358 708,75 грн.; суми нарахованих процентів в розмірі 54 785 705,37 грн.; суми пені за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 5 617 453,28 грн.; суми пені за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 32 064 548,71 грн. та судового збору в сумі 206 700,00 грн.
В межах виконавчого провадження №65782821, постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича від 11.06.2021 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - ТОВ "Торгівельно-розважальний комплекс "МЕГА-СІТІ".
Постановою від 01.07.2021 описано та накладено арешт на нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний комплекс «МЕГА-СІТІ».
Згідно заявки по виконавчому провадженню 65782821 на реалізацію арештованого майна від 14.07.2021, нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., шо належить боржнику на праві власності, на підставі рішення суду 21.06.2012 Брянківський м/с Луганської області, ухвала суду 06.07.2012 Брянківський м/с Луганської області, за адресою: АДРЕСА_3 передано на реалізацію.
Вважаючи, що нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 належить позивачу на праві власності та, відповідно, було описано, арештовано та передано на реалізацію незаконно, ОСОБА_1 звернувся зданим позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону України №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Таким чином, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України №1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону України №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначений розділом VII Закону України №1404-VIII.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону України №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Частиною шостою статті 48 Закону України №1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено обороноздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (стаття 61 Закону України №1404-VIII).
Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" визначені підстави для зняття арешту з майна.
Так частиною четвертою цієї статті визначено підстави, за яких державний виконавець знімає арешт з усього майна або його частини:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Цей перелік є вичерпним.
У разі виявлення в діях державного виконавця порушення порядку накладення арешту, встановленого Законом, начальник відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, виносить постанову про зняття арешту з майна
Згідно частини п'ятої статті 59 Закону України №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Частиною першою статті 59 Закону України №1404-VIII визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Після розгляду справи, у разі задоволення такого рішення державний виконавець повинен зняти з такого майна арешт не пізніше наступного для, коли йому стало відомо про такі обставини (частина перша статті 59 Закону України №1404-VIII)
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд виключити з акту арешту й опису майна нерухоме майно, а саме: "Нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ", як таке, що належить йому на праві власності.
З матеріалів справи судом встановлено, що нежиле приміщення №2118 (в літ. А) другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний комплекс «МЕГА-СІТІ».
Вказаний факт підтверджено чинним рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 21.06.2012 у справі №1206/673/12.
За правилами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім цього, вказані обставини підтверджуються також долученими до матеріалів справи документами:
- витяг про державну реєстрацію прав №35977294 від 24.10.2012;
- витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно №35977232 від 24.10.2012;
- технічний паспорт на приміщення 2118;
- план 2 поверху АДРЕСА_3.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №261821485 від 16.06.2021:
Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 37977392.
Об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення №2118 (в літ. А') другого поверху, загальною площею 41,10 кв.м.
Адреса: АДРЕСА_3.
Дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 24.10.2012
Дата внесення запису: 24.10.2012
Назва: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті»
Код ЄДРПОУ: 34290059
Форма власності: приватна
Частка власності: 1/1
Підстава виникнення права власності: рішення суду, 21.06.2012, Брянківський міський суд Луганської к області; ухвала суду, 06.07.2012, Брянківський міський суд.
Таким чином, право власності на нежитлове приміщення №2118 в літері «А'» другого поверху загальною площею 41,10 м.кв за адресою АДРЕСА_3, належить ТОВ «ТРК «Мега-Сіті».
Натомість, надана позивачем копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, свідчить про наявність у власності ОСОБА_1 нежитлового приміщення, загальною площею 41,1 кв.м. з адресою : АДРЕСА_3 , приміщення 2118.
Зважаючи на те, що позивач зазначає про те, що він є власником приміщення 2118 у будинку АДРЕСА_3 , а в межах виконавчого провадження №65782821 описано, арештовано та передано на реалізацію було приміщення 2118 у будинку АДРЕСА_3 , суд не вбачає протиправності в діях відповідача з арешту та опису вказаного майна.
Враховуючи викладені обставини суд вважає, що наведені обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною другою статті 19 Конституції України зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інакше кажучи, межі діяльності суб'єктів публічної адміністрації обмежені положеннями законодавчих актів. Наведене конституційне положення є способом розширеного викладення принципу "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом".
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Питання розподілу судових витрат, відповідно до норм статті 139 КАС України, судом не вирішується з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 6, 72-77,241-246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; адреса листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича (01024, м. Київ, пров. Козловського Івана, буд.4, оф.1), треті особи: Акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (04119, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 11, код ЄДРПОУ 20034231), Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний комплекс «МЕГА-СІТІ» (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2, код ЄДРПОУ 34290059), Державне підприємство «СЕТАМ» (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, буд. 4-6, код ЄДРПОУ 39958500) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська