ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
29 листопада 2021 року справа №640/2917/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГоловного управління Національної поліції у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ Нацполіції у м. Києві)
провизнання протиправним та скасування наказу ГУ Нацполіції у м. Києві від 09 червня 2020 року №300 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві» в частині притягнення оперуповноваженого відділу боротьби з майновими злочинами в державному секторі та шахрайством управління карного розшуку ГУНП у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про протиправність оскаржуваного наказу, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідач прийняв без дотримання вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту; вина позивача у вчиненні кримінальних правопорушень може бути доведена лише вироком суду в межах розгляду відповідного кримінального провадження, а не матеріалами службового розслідування; відповідач не встановив обставин, які б свідчили про вчинення позивачем саме дисциплінарного проступку.
Ухвалою від 11 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі №640/2917/21 та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 19 жовтня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва поновив ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з даним позовом та відмовив ГУ Нацполіції у м. Києві у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України; позивач допустив порушення службової дисципліни, що підтверджено в ході службового розслідування; матеріалами послужного списку позивача підтверджується його притягнення до дисциплінарної відповідальності раніше, що дає підстави стверджувати про співмірність обрання дисциплінарного стягнення із тяжкістю вчиненого ним дисциплінарного проступку.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Наказом ГУ Нацполіції у м. Києві від 09 червня 2020 року №300 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві», за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні вимог статті 2, частини другої статті 18, пунктів 2, 3 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктів 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08 лютого 2019 року №100, до оперуповноваженого відділу боротьби з майновими злочинами в державному секторі та шахрайством управління карного розшуку ГУНП у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Вказаний наказ прийнято за результатами службового розслідування за фактом внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо протиправних дій поліцейських та затримання в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 .
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Як визначає частина друга статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (далі по тексту - Дисциплінарний статут).
Частиною першою статті 11 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Відповідно до частини першої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Частиною першою статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Відповідно до частини другої статті 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення (частина третя статті 14 Дисциплінарного статуту).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності є порушення службової дисципліни. У свою чергу, службова дисципліна полягає у дотриманні вимог законодавства та неухильному виконанні службових обов'язків.
При цьому, визначаючи вид дисциплінарного стягнення, мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Отже, з метою встановлення обставин дисциплінарного проступку, визначення його тяжкості, заподіяної шкоди та ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на дисциплінарного стягнення передує проведення службового розслідування.
Вирішуючи цей спір, суд має виходити з обставин, встановлених службовим розслідуванням, характеру дисциплінарного проступку, мотивів, за яких його вчинено та якими доказами це підтверджується.
У зв'язку з надходженням до ГУ Нацполіції у м. Києві інформації про те, що 11 березня 2020 року слідчим управлінням ГУ Нацполіції в Київській області розпочато кримінальне провадження за №1202011000000133 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу України, за фактом неправомірних дій окремих поліцейських, ГУ Нацполіції у м. Києві прийнято наказ від 07 травня 2020 року №786 «Про призначення службового розслідування».
За результатами проведення службового розслідування дисциплінарною комісією ГУ Нацполіції складено висновок від 07 червня 2020 року «За фактом внесення відомостей до ЄРДР щодо протиправних дій поліцейських та затримання в порядку статті 208 КПК України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ».
У вказаному висновку встановлено, що кримінальне провадження №1202011000000133 розпочато за фактом вимагання із застосуванням фізичної сили та отримання невстановленими особами від громадянина ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 195 000 доларів США.
Так, у ході проведення службового розслідування та відповідно до повідомлення про підозру встановлено, що 10 березня 2020 до слідчого управління ГУНП в Київській області з управління карного розшуку ГУНП в Київській області надійшли матеріали про те, що 03 березня 2020 року група невстановлених осіб, діючи умисно, шляхом застосування фізичної сили, вимагали та отримали від громадянина ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 195 000 доларів США.
Під час проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що до вчинення зазначеного кримінального правопорушення причетний, у тому числі поліцейський ГУНП в Київській області ОСОБА_1 , у зв'язку із чим 06 травня 2020 року працівниками УКР ГУНП Київській області у рамках вищезазначеного кримінального провадження вказану особу затримано у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 146, частиною четвертою статті 189 та частиною третьою статті 257 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2020 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 діб. Досудове розслідування триває.
Також у висновку зазначено, що опитаний ОСОБА_1 від написання пояснення відмовився, посилаючись на вимоги статті 63 Конституції України.
Аналізуючи наведене, комісія з проведення службового розслідування дійшла висновку, що інформація про порушення службової дисципліни ОСОБА_1 знайшла своє підтвердження, а в його діях вбачається порушення вимог статті 2, частини другої статті 18, пунктів 2, 3 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктів 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08 лютого 2019 року №100» (далі по тексту - Порядок №100), які виявились у тому, що перебуваючи на той час на посаді оперуповноваженого УКР ГУНП в Київській області, поза службою, не повідомив органи поліції або інші правоохоронні органи про вчинене або таке, що готується кримінальне правопорушення, здійсненні вчинку, який призвів до значного розголосу у засобах масової інформації щодо причетності до кримінальних правопорушень діючих працівників поліції, що призвело до зменшення довіри населення до поліції.
Так, статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції (частина друга статті 18 Закону України «Про Національну поліцію»).
Пунктами 2, 3 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; 2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення.
Пунктами 6, 7 розділу II Порядку №100 встановлено, що поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» і зобов'язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події.
Поліцейський у разі самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення, невідкладно, але не пізніше 24 годин рапортом доповідає про це керівникові органу (підрозділу) поліції або особі, яка виконує його обов'язки.
Законодавство встановлює підвищені вимоги до поліцейського, що пов'язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку. У свою чергу, недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.
Правову позицію аналогічного змісту викладено в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18.
Виходячи з правового регулювання спірних відносин, позивач, перебуваючи на той час на посаді оперуповноваженого УКР ГУНП в Київській області, поза службою, зобов'язаний був повідомити органи поліції або інші правоохоронні органи про вчинене або таке, що готується кримінальне правопорушення, та не допускати обставин, які призвели до значного розголосу у засобах масової інформації щодо причетності до кримінальних правопорушень діючих працівників поліції, що призвело до зменшення довіри населення до поліції.
З огляду на встановленні службовим розслідуванням обставини, суд приходить до висновку про те, що відповідач вірно кваліфікував дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку, оскільки матеріалами службового розслідування встановлено факт порушення позивачем службової дисципліни, тому при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.
Крім того, під час проведення службового розслідування позивачу пропонувалось надати пояснення, однак позивач від надання таких пояснень відмовився.
Суд зазначає, що законодавством чітко розмежовано випадки притягнення поліцейського до дисциплінарної та кримінальної відповідальності в якості двох самостійних підстав для звільнення зі служби.
Дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами.
Поняття «службова дисципліна» містить в собі не лише обов'язок особи належним чином виконувати свої службові обов'язки, а і обов'язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
У першому випадку рішення про звільнення поліцейського зі служби в Національній поліції ухвалюється на підставі висновку службового розслідування, а у другому - на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
Отже, наявність судового рішення про визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення не є визначальною для притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, адже питання про дисциплінарну відповідальність вирішується за результатами проведення службового розслідування.
Крім того, до кримінальної відповідальності позивача притягнуто за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 146, частиною четвертою статті 189 та частиною третьою статті 257 Кримінального кодексу України, а саме за фактом вимагання із застосуванням фізичної сили та отримання грошових коштів, а до дисциплінарної відповідальності притягнуто за те, що він не повідомив органи поліції або інші правоохоронні органи про вчинене або таке, що готується кримінальне правопорушення.
З урахуванням наведеного, суд не приймає до уваги посилання на протиправність спірного наказу, у зв'язку із недоведеністю його вини у скоєнні кримінального правопорушення, оскільки позивача звільнено саме за вчинення дисциплінарного проступку, а відсутність вироку у кримінальній справі не виключає наявність в його діях підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Правову позицію аналогічного змісту викладено в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18.
Враховуючи викладене, відповідач довів факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який полягає у порушенні обов'язків поліцейського, а саме неповідомленні органів поліції або інших правоохоронних органів про вчинене або таке, що готується кримінальне правопорушення, здійсненні вчинку, який призвів до значного розголосу у засобах масової інформації щодо причетності до кримінальних правопорушень діючих працівників поліції, що призвело до зменшення довіри населення до поліції.
Суд звертає увагу, що позивач не заперечує та не спростовує обставин, встановлених у кримінальному провадженні №1202011000000133 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу України.
Як зазначає відповідач та не заперечує позивач, у ході проведення службового розслідування, із посиланням на досудове розслідування, встановлено факт підтвердження відомостей, які стали підставою для його призначення.
У свою чергу, факт вчинення встановлених розслідуванням дій підриває авторитет і довіру до поліції як органу державної виконавчої влади, який покликаний захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №817/1303/16.
В частині визначення виду дисциплінарного стягнення, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Відповідно до частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Відповідно до частини третьої статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, тяжкість проступку та його наслідки, які фактично призвели до зменшення довіри населення до поліції, суд вважає правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Крім того, матеріалами послужного списку позивача підтверджується його притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани раніше, що є обставиною, яка обтяжує відповідальність.
Таким чином, застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним.
З огляду на викладене суд вважає, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції на підставі оскаржуваного наказу є правомірним, а тому цей наказ не піддягає скасуванню.
Суд також завертає увагу, що оскаржуваний наказ реалізований, шляхом прийняття наказу від 01 липня 2020 року №497о/с, яким виконане дисциплінарне стягнення та звільнено ОСОБА_1 з і служби в поліції.
За результатами оскарження вказаного наказу в судовому порядку, Шостий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/20813/20, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Приймаючи рішення у вказаній справі, суд дійшов висновку, що обставини встановлені під час службового розслідування підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач довів правомірність прийняття спірного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Головне управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15; ідентифікаційний код 40108583).
Суддя В.А. Кузьменко