ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 листопада 2021 року м. Київ № 640/25586/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:
Секретаріату Кабінету Міністрів України
до Міністерства юстиції України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
за участю представників сторін:
від позивача - Конюхова С.Д.
від відповідача - не з'явився
від третьої особи - Костюк М.Д.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі по тексту - позивач), адреса: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2 до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту - третя особа), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13, в якій позивач просить
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 25 серпня 2021 року ВП №66592300 «Про відкриття виконавчого провадження»;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 25 серпня 2021 року ВП №66592300 «Про стягнення виконавчого збору»;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 25 серпня 2021 року ВП №66592300 «Про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження».
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що постановами про головного державного виконавця від 25 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № 66592300 з примусового виконання виконавчого листа №640/20416/20, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 11 серпня 2021 року; стягнуто виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн та стягнуто мінімальні витрати, понесені під час проведення виконавчих дій у розмірі 208,26 грн.
Позивач з вказаними постановами не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що позивачем, який є боржником за вказаним вище виконавчим листом на теперішній час реалізовано його право на апеляційне оскарження рішення суду у справі №640/20416/20.
Більш того, позивач послався й на те, що при винесенні оскаржуваних постанов не враховано наявності поважності причин невиконання судового рішення у встановлені строки щодо зобов'язання вчинити позивачем визначених дій; з огляду на незрозумілість судового рішення, позивачем подано до суду заяву про роз'яснення судового рішення, що є підставою відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України для зупинення перебігу строку для виконання судового рішення та строку, протягом якого судове рішення може бути подане до примусового виконання до виконання.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник третьої особи у «відзиві на позовну заяву» послався на те, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №66592300 з примусового виконання виконавчого листа №640/20416/20, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 11 серпня 2021 року про зобов'язання Секретаріату Кабінету Міністрів України розглянути по суті звернення (заяву) ОСОБА_1 від 21 серпня 2020 року з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян».
На виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження», як зазначає представник третьої особи, державним виконавцем 25 серпня 2021 року винесено наступні постанови: про відкриття виконавчого провадження №66592300, відповідно до якої боржника зобов'язано протягом 10 робочих днів виконати рішення суду; про стягнення мінімальних витрат, понесених під час проведення виконавчих дій у розмірі 208,26 грн та про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
На переконання представника третьої особи, державний виконавець при прийнятті оскаржуваних постанов діяв у порядок, спосіб та межах наданих йому законом повноважень, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
На підставі викладеного, представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у «відзиві на позовну заяву», представником позивача подано «відповідь на відзив на позовну заяву», в якій останній послався на те, що постанови державного виконавця є передчасними, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки у позивача не сплинув строк для добровільного виконання рішення суду, останнього не позбавлено права на апеляційне оскарження рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, а також представник позивача послався й на те, що позивач звернувся до суду з заявою про роз'яснення рішення суду, відповідно, перебіг строку, встановленого судом для виконання рішення, має бути зупинений.
Представник відповідача відзиву на позовну заяву не подав з невідомих суду причин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.
В судовому засіданні 24 листопада 2021 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві та «відповіді на відзив на позовну заяву», представник третьої особи заперечувала проти задоволення позовних вимог, пояснивши, що державний виконавець при прийнятті оскаржуваних постанов діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
11 серпня 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №640/20416/20 з примусового виконання рішення суду від 05 липня 2021 року в частині зобов'язання Секретаріату Кабінету Міністрів України розглянути по суті звернення (заяву) ОСОБА_1 від 21 серпня 2020 року з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян». Рішення суду в цій частині допущено до негайного виконання.
19 серпня 2021 року на адресу Міністерства юстиції України від ОСОБА_1 разом з оригіналом виконавчого листа надійшла заява про його примусове виконання.
Вказана заява з оригіналом виконавчого листа Міністерством юстиції України була направлена до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та отримана останнім 20 серпня 2021 року.
Постановою головного державного виконавця від 25 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження №66592300 з примусового виконання виконавчого листа №640/20416/20, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 11 серпня 2021 року та боржнику (Секретаріату Кабінету Міністрів України) відповідно до резолютивної частини постанови запропоновано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Також, 25 серпня 2021 року головним державним виконавцем прийнято постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження №66592300 у розмірі 208,26 грн та про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
Примірники вказаних вище постанов направлені на адресу сторін виконавчого провадження та 01 вересня 2021 року отримані Секретаріатом Кабінету Міністрів України.
На переконання позивача вказані постанови є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що на теперішній час позивач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року у справі №640/20416/20 та на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року у цій же справі, якою рішення суду в зобов'язальній частині допущено до негайного виконання, також позивач звернувся до суду з заявою про роз'яснення ухвали суду від 10 серпня 2021 року, у зв'язку з чим, на переконання позивача, у державного виконавця були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних постанов, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 3 частини другої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами пункту 1 частини першої та частини п'ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Наведене в сукупності свідчить, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", якщо він відповідає вимогам, визначеним в Законі, та пред'явлений стягувачем, разом з заявою про примусове виконання рішення, у межах визначених строків
Як вже було зазначено судом, постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25 серпня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66592300 прийнята державним виконавцем за заявою стягувача від 16 серпня 2021 року, яка надійшла на адресу відповідача 19 серпня 2021 року, та на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 11 серпня 2021 року у справі №640/20416/20 зі строком пред'явлення його до виконання до 10 серпня 2024 року.
Відповідно до вказаного виконавчого листа суд зобов'язав Секретаріат Кабінету Міністрів України розглянути звернення (заяву) ОСОБА_1 від 21 серпня 2020 року по суті з дотриманням вимог Закону України "Про звернення громадян". Рішення суду в цій частині, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року допущено до негайного виконання.
Суд наголошує, що позивачем не спростовано відповідність даного виконавчого листа вимогам щодо його оформлення, що визначені в Законі України "Про виконавче провадження" та дотримання стягувачем строків пред'явлення його до виконання.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що державний виконавець виніс постанову від 25 серпня 2021 року про відкриття виконавчого провадження №66592300 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом 11 серпня 2021 року у справі №640/20416/20 відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а тому правові підстави для її скасування відсутні.
Щодо вимоги позивача про скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25 серпня 2021 року щодо стягнення виконавчого збору у ВП №665922300, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частин 1, 3 та 4 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
У пункті 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №5125 (далі по тексту - Інструкція з примусового виконання рішень) вказано, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Згідно з частиною третьою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є фактичне виконання судового рішення; вжиття державним виконавцем заходів з фактичного виконання виконавчого документа немайнового характеру.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №К/9901/29458/18, згідно з якою виконавець не позбавлений права стягувати виконавчий збір, але таке рішення потрібно ухвалювати з урахуванням всіх істотних обставин, які мають значення, зокрема зважити на те, чи: існує у боржника заборгованість, строк сплати якої настав, чи є підстави для вжиття заходів примусового характеру для того, щоб виконати рішення суду або чи є підстави для завершення виконавчого провадження.
Доказів вчинення відповідачем виконавчих дій з примусового виконання виконавчого документа матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 25 серпня 2021 року ВП №66592300 є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому суд не погоджуються з позицією позивача щодо того, що звернення до суду із заявою про роз'яснення судового рішення в порядку, визначеному в статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, зупиняє прийняття рішення до виконання, оскільки вказані обставини не впливають на правомірність прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження; крім того, позивач не надав доказів наявності правових підстав для зупинення виконання рішення відповідно до статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження від 25 серпня 2021 року, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
У відповідності до частини 2 цієї ж статті витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Абзацом 1 частини 3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що позивач пов'язує протиправність вказаної постанови виключно з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, проте, не заперечує та не спростовує того факту, що державним виконавцем було понесено витрати виконавчого провадження на суму 208,36 грн, а також зважаючи на той факт, що судом було встановлено правомірність прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідно, підтверджено понесення останнім витрат виконавчого провадження, суд дійшов висновку про правомірність прийняття постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження та відсутність правових підстав для її скасування.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 6810,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2270,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255,287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Секретаріату Кабінету Міністрів України задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 25 серпня 2021 року ВП №66592300 «Про стягнення виконавчого збору».
3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь Секретаріату Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13, код ЄДРПОУ 00015622).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення
Суддя К.Ю. Гарник