29 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/11994/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також - ГУ ПФУ, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до загального стажу періоду роботи: з 10.09.1973 по 09.10.1974, з 15.12.1983 по 31.10.1984, з 03.12.1984 по 17.06.1985, з 10.10.1986 по 21.11.1988, з 05.01.1992 по 02.11.1995 та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01.06.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що трудова книжка містить записи про трудову діяльність позивача у спірні періоди, які внесені до неї на підставі наказів. Зазначає, що позивач не несе відповідальності щодо повноти або правильності заповнення трудової книжки. За таких обставин вважає протиправною відмову пенсійного органу у не зарахуванні до страхового стажу спірних періодів. Також зазначає, що він є внутрішньопереміщеною особою, до 31.05.2021 отримував пенсію, нараховану Управлінням Пенсійного фонду Російської федерації в м. Ялта Республіки Крим, яким спірний страховий стаж був зарахований для призначення пенсії.
Ухвалою суду від 01.10.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та задоволено клопотання позивача про відстрочку сплати судового збору.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов не визнає та зазначає, що періоди роботи позивача з 10.09.1973 по 09.10.1974, з 15.12.1983 по 31.10.1984, з 03.12.1984 по 17.06.1985, з 10.10.1986 по 21.11.1988, з 05.01.1992 по 02.11.1995 зарахувати до стажу немає підстав, оскільки записи у трудовій книжці заповнені з порушенням вимог Інструкції та позивачем у відповідності до вимог пункту 3 Порядку №637, та не надано жодного документу, які містять відомості про спірні періоди роботи.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 по 31.05.2021 отримував пенсію у Республіці Крим, а з 01.06.2021 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується довідкою від 10.09.2021 № 1208 (а.с.13).
Відповідно до довідки від 28.08.2019 № 7427-5000184012, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області «Про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи», позивач фактично проживає у міст Ніжин, Чернігівської області.
Стаж позивача становить 25 років 11 міс. 29 днів з 26.06.1971 по 05.10.1999, що підтверджується розрахунком стажу, проведеного Ялтинського ГУ ПФУ в АРК, що також відповідає записам у трудовій книжці (а.с.15 зворот).
Отримавши відомості ГУ ПФУ в Чернігівській області про перерахунок пенсії від 26.07.2021(а.с.16), позивач з'ясував, що стаж до 01.01.2004 становить 17 років 6 місяців 2 дні, оскільки відповідачем не враховані наступні періоди роботи:
- з 10.09.1973 по 09.10.1974 робота у військовій частині 67885 слюсарем першого розряду;
- з 15.12.1983 по 31.10.1984, з 03.12.1984 по 17.06.1985 ,з 10.10.1986 по 21.11.1988 на різних посадах у Ялтинському рибкомбінаті та рибколгоспі;
- з 05.01.1992 по 02.11.1995 у МЧП «Артур» - директор, реорганізоване у ТОВ «Черное море плюс».
03.08.2021 позивачем до ГУ ПФУ в Чернігівській області направлено запит щодо неправомірного зменшення пенсійного стажу, проте відповіді станом на день звернення до суду не надано.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту Закон № 1788-XII ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( далі - Порядок № 637 ).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Суд зауважує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
У свою чергу згідно з вимогами статті 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що ПФУ зверталось до підприємства, в якому працював позивач для підтвердження відомостей щодо спірного періоду роботи позивача. Також відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
Водночас суд приймає до уваги розрахунок стажу позивача, який проведено Ялтинським УПФУ в АРК та зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" від 23.02.2016 року ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами".
Отже, державні органи повинні приймати документи, видані окупаційною владою, у тих випадках, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
За умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 06 березня 2019 року у справі № 242/3016/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 227/2041/17 та № 686/21006/16-а.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Чернігівській області щодо не зарахування позивачу до страхового стажу періодів його трудової діяльності з 10.09.1973 по 09.10.1974, з 15.12.1983 по 31.10.1984, з 03.12.1984 по 17.06.1985, з 10.10.1986 по 21.11.1988, з 05.01.1992 по 02.11.1995.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01.06.2021, суд зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних у цій справі правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав (постанова Верховного Суду від 21.07.2020 року по справі № 823/176/17).
У цій справі судом не досліджувалось питання дотримання сукупності вимог для призначення пенсії та не встановлювалась наявність/відсутність інших підстав для відмови у її призначенні.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію суд вважає передчасними, оскільки відповідачем не прийнято рішення про зарахування стажу за цим рішенням суду, тому в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі доводи відповідача спростовуються наведеним, тому позов слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню частково, судовий збір у розмірі 560,53 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 10.09.1973 по 09.10.1974, з 15.12.1983 по 31.10.1984, з 03.12.1984 по 17.06.1985, з 10.10.1986 по 21.11.1988, з 05.01.1992 по 02.11.1995.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.09.1973 по 09.10.1974, з 15.12.1983 по 31.10.1984, з 03.12.1984 по 17.06.1985, з 10.10.1986 по 21.11.1988, з 05.01.1992 по 02.11.1995.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 560,53 грн (п'ятсот шістдесят грн 53 коп.)до спеціального фонду Державного бюджету України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вул.П'ятницька, 83-А,м.Чернігів,14005 код ЄДРПОУ 21390940.
Повний текст рішення виготовлено 29 листопада 2021 року.
Суддя І.І. Соломко