Справа № 464/2120/20 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.
Провадження № 22-ц/811/2798/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Провадження № 22-ц/811/2799/21
Категорія:53
25 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року та на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року, -
у квітні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку суброгації.
В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням уточнення позовних вимог, покликається на те, що 01 травня 2017 року, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21043», д.н.з. НОМЕР_1 , скоїв зіткнення з автомобілем марки «Toyota Land Cruiser», д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді. Стверджує, що СК «Уніка» виплатила страхове відшкодування в розмірі 42 625,92 грн., що підтверджується бухгалтерською довідкою, відтак до страхової компанії перейшло право вимоги в порядку суброгації до ОСОБА_1 в розмірі виплаченого страхового відшкодування. Зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», відтак ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», як страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, також є особою, відповідальною за завдані збитки. Вказує, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» сплатила 29 328,04 грн., відшкодувавши лише частину збитку, відтак заборгованість по відшкодуванню решти збитку становить 13 297.88 грн., однак ні ОСОБА_1 , як особа, яка безпосередньо відповідає за завдані збитки, ні ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», як страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності, добровільно не відшкодували решту суму виплаченого страхового відшкодування. На адреси відповідачів направлялася претензія в порядку вжиття заходів досудового врегулювання спору, однак така залишилася без відповідного реагування, незважаючи на те, шо отримана обома відповідачами. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» майнову шкоду в розмірі 13 297.88 грн. та судовий збір в розмірі 2102 грн.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року закрито провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку суброгації.
Роз'яснено позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка» 500 грн. майнової шкоди.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 12 797.88 грн. майнової шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» 79.04 грн. судового збору.
Ухвалу суду та рішення суду оскаржило Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка»,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду та рішення суду є незаконними та необґрунтованими, постановленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В апеляційній скарзі на ухвалу суду апелянт посилається на те, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору є однорідні або спільні обов'язки, що виникли з однієї підстави, тому позовна вимога до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» є основною, а позовна вимога до ОСОБА_1 є похідною. Тобто, вирішуючи вимогу про задоволення позовних вимог слід виходити з того, що у разі задоволення судом вимоги до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» повністю, похідну вимогу до ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, у разі задоволення вимоги до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» частково, похідну вимогу до ОСОБА_1 також слід задовольнити частково, виходячи з різниці між фактичним розміром шкоди і тією частиною, відшкодування якої буде покладено на ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», а у разі відмови у задоволенні вимоги до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», похідну вимогу до ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що оскаржувана ухвала суду унеможливила повне та всебічне з'ясування усіх обставин справи, оскільки неможливо вирішити питання щодо задоволення похідної вимоги до ОСОБА_1 без вирішення питання щодо основної вимоги. Вказує, що оскаржувана ухвала суду суперечить вимогам ст. 188 ЦПК України, яка передбачає об'єднання в одній позовній заяві декілька позовних вимог, пов'язаних між собою, та ст. 50 ЦПК України, яка передбачає можливість пред'явлення позову до кількох відповідачів, якщо предметом спору є їх однорідні або спільні обов'язки, що виникли з однієї підстави. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що предметом спору є вимога про стягнення на його користь частини виплаченого страхового відшкоудвання у розмірі 13 297.88 грн, оскільки зазначена сума не була відшкодована ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія». Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що винна особа відповідає за завдану шкоду лише в межах франшизи, а оскільки сума в розмірі 13 297.88 грн. не складає розмір франшизи, то необхідність задоволення вимог в порядку суброгації за рахунок винної особи грунтується на припущеннях та не підлягає задоволенню. Вказує, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» здійснило страхову виплату, яка дорівнює вартості відновлювального ремонту з врахуванням зносу та франшизи в межах ліміту відповідальності, відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, однак такої недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, відтак обов'язок зі сплати різниці між фактичною виплаченою сумою страхового відшкодування і повернутими ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» коштами, що становить 13 297.88 грн., виник у водія, винного у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, відтак підлягає стягненню з ОСОБА_1 . З наведених підстав просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 12 797.88 грн. майнової шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В судове засідання не з'явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 25 листопада 2021 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 15 листопада 2021 року, датою ухвалення постанови є саме 25 листопада 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 01 травня 2017 року, о 16.30 год. на 440 км автодороги «Львів-Рогатин-Івано-Франківськ», керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21043», номерний знак НОМЕР_1 , порушив п.10.1 ПДР України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Land Cruiser Toyota» номерний знак НОМЕР_2 , завдавши транспортним засобам технічних пошкоджень.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року по справі № 464/3338/17, яка набрала законної сили, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУАП, та накладено адміністративне стягнення.
На момент вчинення ДТП автомобіль марки «Land Cruiser Toyota», номерний знак НОМЕР_2 , застраховано позивачем (страховик) згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» № 014042/4610/0000073 від 20 лютого 2017 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАЛИВТОРГ» (страхувальник).
Також на час вчинення ДТП було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача при експлуатації забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 21043» номерний знак НОМЕР_1 в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно з полісом серії АК № 005117153. Ліміт відповідальності за шкоду спричинену майну становить 100 000,00 грн, франшиза - 500,00 грн.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що визнана страховим випадком, автомобілю марки «Land Cruiser Toyota», номерний знак НОМЕР_2 , завдано технічних пошкоджень, тому позивачем за заявою ТзОВ «ПАЛИВТОРГ» від 04 травня 2017 року згідно із страховим актом № 223634 від 23 травня 2017 року, приймаючи до уваги відповідний розрахунок суми страхового відшкодування, здійснено виплату такого у розмірі 42 625 грн 92 коп. Указане підтверджується бухгалтерською довідкою № 015359 від 26 травня 2017 року.
Оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП застрахована ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», на користь позивача останнім сплачено страхове відшкодування в розмірі 29 328 грн 04 коп. (платіжне доручення № 1993 від 14 серпня 2017 року), яке складається з вартості відновлювального ремонту зменшеного на розмір фізичного зносу та розмір франшизи.
Аналіз змісту позовної заяви, з урахуванням її уточнення, свідчить, що предметом позову у даній справі є стягнення з винної особи різниці між фактичним розміром шкоди (42 625,92 ), відшкодованої позивачем потерпілому (своєму страхувальнику) та страховою виплатою, здійсненою позивачу страховиком винної особи (винуватця), яка складається з вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу (29 828,04) за мінусом франшизи (500,00), що складає 29 328,04 (29 828,04 - 500,00). До стягнення заявлено суму в розмірі 13 297 грн 88 коп., яка складається з 12 797 грн 88 коп. заподіяної шкоди, 500,00 грн - франшиза.
Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення франшизи, в апеляційному порядку учасниками справи не оскаржується.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 12 797 грн 88 коп. заподіяної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки цивільна відповідальність відповідача застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» з лімітом відповідальності 100 000 грн за шкоду майну, що значно перевищує розмір шкоди (страхового відшкодування), сплаченого на користь потерпілої особи позивачем, якому заявлену ним до стягнення суму збитків відшкодовано страховиком винуватця частково, позовні вимоги є необґрунтованими та передчасними, адже пред'явлені до відповідача (винуватця), ліміт застрахованої цивільної відповідальності якого є більшим, ніж сплачене та пред'явлене у порядку суброгації страхове відшкодування.
Проте з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.
Згідно із частиною четвертою статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідним змінами).
Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При цьому відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від19вересня 2018року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18).
Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від: 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 (провадження № 61-14417св19), 30 червня 2020 року у справі № 200/12295/17 (провадження № 61-6325св19), 03 червня 2021 року у справі № 461/2217/19 (провадження № 61-9194св20).
Оскільки страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справа № 686/17155/15-ц (провадження № 61-18840св18).
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 450/3453/17 (провадження № 61-13380св19).
Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого потерпілому пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, та який виплачений позивачем, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування страховиком винуватця, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що з винуватця як з винної не підлягає стягненню майновий збиток, як різниця між фактичним розміром понесених витрат на сплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування та отриманим від страховика винуватця страховим відшкодуванням за договором обов'язкового страхування.
Розміру матеріального збитку виплаченого позивачем, учасниками справи не оспорюється.
Пунктами першим та другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини 2 статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 12797.88 грн. майнової шкоди підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» та стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка» 12 797.88 грн. майнової шкоди.
В решті рішення суду (щодо стягнення франшизи) слід залишити без змін.
Щодо ухвали про закриття провадження у справі.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами статті 20 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічне положення міститься в частині четвертій статті 188 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Відповідно до положень статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Статтею 20 ГПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.
Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Системний аналіз статей 540 та 541 ЦК дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N° 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Втім, у правовідносинах за участі позивача відсутній закон чи договір, що передбачають солідарну відповідальність Міністерства оборони України та військової частини на випадок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки».
У пунктах 32 - 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18) зроблено висновок, що «відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого. Відтак, помилковим є висновок судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення солідарно з відповідачів страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат».
У пунктах 47 - 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386цс18) зроблено висновок, що «у цій справі позивач вважав, що у відповідачів є солідарний обов'язок виплатити йому страхове відшкодування, і цей обов'язок виник з однієї підстави - настання страхового випадку. Тому позивач пред'явив до обох відповідачів однакову вимогу. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, не передбачає такого солідарного обов'язку, на виконання якого страховик потерпілого заявив позовну вимогу до страхувальника, який заподіяв шкоду майну, та його страховика».
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з огляду на відсутність солідарних зобов'язань відповідачів перед позивачем, враховуючи різну правову підставу позову до кожного з них, а також суб'єктний склад осіб - дві юридичні особи, які здійснюють діяльність у сфері страхування, тобто в господарській сфері, спір в цій частині належить розглядати за правилами господарського судочинства.
Доводи апеляційної скарги у цій частині вірних висновків суду не спростовують, відтак, її слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року- залишити без змін.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уіка» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року - задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 12 797.88 грн. майнової шкоди - скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка» 12 797.88 грн майнової шкоди.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 25 листопада 2021 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк