справа №380/5972/21
26 листопада 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення LXXIV-сесії VІІ-го демократичного скликання Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 02.10.2020 № 1777, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 1,9986 га, для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати Миколаївську сільську раду Пустомитівського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 1,9986 га, для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду, та прийняти законне та обґрунтоване рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Разом з позовними вимогами позивач просить зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою реалізації свого права на отримання земельної ділянки 04.09.2020 подав клопотання до Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9986 га, для ведення особистого селянського господарства. Стверджує, що ним виконані усі умови, визначені ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України. Однак рішенням LXXIV-сесії VІІ-го демократичного скликання Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 02.10.2020 № 1777 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га у зв'язку з тим, що, за твердженням відповідача, земельна ділянка, показана позивачем на викопіюванні з публічної кадастрової карти України, згідно нового генерального плану є комерційного призначення. 17.10.2020 позивач звернувся до Відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру з метою з'ясування питання щодо форми власності земельної ділянки та чи затверджено нові генеральні плани на території Миколаївської сільської ради. У відповідь на вказане звернення Відділом у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру повідомлено, що земельна ділянка площею 1,9986 га, розташована в межах населеного пункту с. Гаї, належить до земель запасу Миколаївського с.р., угіддя - рілля. З огляду на викладене, позивач висновує, що земельна ділянка є ділянкою з комунальною формою власності, що розташована на території Миколаївської сільської ради, ділянка відповідає місцю розташування та вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративного-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідач, Миколаївська сільська рада, відзиву на позов не подала, доводів позивача не спростувала, про причини неподання відзиву суд не повідомила.
25.05.2021 до суду надійшов відзив Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Зі змісту відзиву зрозуміло, що в результаті реформи органів місцевого самоврядування та укрупнення місцевих громад до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області приєднались Старосільська, Звенигородська та Миколаївська сільські ради. Відповідно до рішення Давидівської сільської ради №11-1/2020 від 27.11.2020 «Про врегулювання питання правонаступництва Давидівської сільської ради», Давидівську сільську раду Львівського району Львівської області визнано правонаступником всього майна, прав та обов'язків, зокрема, Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Цим же рішенням (пункт 2) визнано таким, що закінчилися повноваження сільських рад, території яких увійшли до території сформованої Давидівської сільської територіальної громади Львівського району Львівської області.
Поряд з цим у відзиві на позовну заяву Давидівська сільська рада зазначає, що за результатами розгляду клопотання позивача від 04.09.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства підготовлено відповідний проект рішення та винесено на розгляд сесії. 02.10.2020 на засіданні LXXIV-сесії VІІ-го демократичного скликання Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області розглядалось клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. За результатами депутатського голосування вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу у зв'язку з тим, що земельна ділянка, показана позивачем на викопіюванні з публічної кадастрової карти України, згідно нового генерального плану є комерційного призначення. Вважає, що сесія Миколаївської сільської ради при розгляді клопотання позивача діяла правомірно та в межах своїх повноважень. Просить у задоволенні позову відмовити.
На спростування доводів Давидівської сільської ради позивач подав відповідь на відзив.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 20.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, справу вирішено розглядати без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами; витребувано у Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області всі документи, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
У зв'язку із реорганізацією Миколаївської сільської ради та приєднанням до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, ухвалою суду від 08.07.2021 Давидівську сільську раду Львівського району Львівської області залучено до участі у справі як співвідповідача.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
04.09.2020 позивач звернувся до Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. До клопотання додав графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 11-13).
Рішенням LXXIV-сесії VІІ-го демократичного скликання Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 02.10.2020 № 1777 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області у зв'язку з тим, що земельна ділянка, показана позивачем на викопіюванні з публічної кадастрової карти України, згідно нового генерального плану є комерційного призначення. Як підставу прийняття цього рішення зазначено статті 12, 19, 22, 40, 116, 118, 120, 121, 122 Земельного кодексу України (а.с. 15).
Покликаючись на те, що відповідач протиправно відмовив у задоволенні вказаного клопотання, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
При вирішенні цього спору, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Приписами п. "а" та "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Отже, громадяни України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара із земель державної/комунальної власності.
Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.
Положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо організації і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою (п. « 9» ч. 1 ст. 33 Закону № 280/97-ВР).
Відповідно до ст. 46 Закону № 280/97-ВР сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч. 12 ст. 46).
За змістом положень ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Підсумовуючи наведене, суд резюмує, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає клопотання у місячний строк і дає у формі рішення дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає вмотивовану відмову у його наданні. При цьому, Земельний кодекс України однозначно визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі за №545/808/17 та від 07.02.2019 у справі за №814/702/17.
Оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку з тим, що, за твердженням відповідача, бажана земельна ділянка «згідно нового генерального плану є комерційного призначення».
Надаючи правову оцінку такому твердженню відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. 2. Категорії земель України мають особливий правовий режим. 3. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
Статтею 19 ЗК України визначені категорії земель.
Так, згідно з ч. 1 вказаної статті землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 19 ЗК України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
З огляду на викладені норми, суд констатує, що Земельний кодекс України не оперує таким видом цільового призначення земель як «комерційне призначення». При цьому відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження наведеного в оскарженому рішенні твердження про належність бажаної до відведення земельної ділянки до «комерційного призначення».
Разом з цим оскаржене рішення не містить чіткої вказівки на обставини, передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України. Суд також враховує, що на вимогу ухвали суду від 20.04.2021 відповідач не надав документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, як і жодних пояснень/доказів на підтвердження обґрунтованості оскарженого рішення щодо невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генерального плану населеного пункту. Отже, відповідач не довів, що його рішення є обґрунтованим.
При вирішенні цього спору суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). В рішенні від 20.10.2011 по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), що набуло статусу остаточного 20.01.2012, ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» в контексті мотивації органами місцевого самоврядування своїх рішень. Цей принцип зокрема «…передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб… Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси...».
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 02.10.2020 № 1777 є необґрунтованим, не відповідає критеріям розсудливості та добросовісності, а тому підлягає скасуванню як протиправне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на висновок суду про протиправність оскарженого рішення Миколаївської сільської ради №1777 від 02.10.2020 суд повинен вирішити питання про обрання належного способу захисту порушеного інтересу позивача.
Суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення прав позивача є зобов'язання Давидівської сільської ради, як правонаступником Миколаївської сільської ради, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2020 з доданими до цієї заяви документами. При повторному розгляді звернення позивача відповідачеві слід прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень (ч. 2 ст. 2 КАС України) та приписам статті 118 ЗК України, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Разом з тим, суд не зобов'язує Давидівську сільську раду прийняти рішення наперед визначеного змісту (про надання дозволу), оскільки на стадії розгляду заяви ОСОБА_1 по суті відповідач повинен перевірити надані ним документи на предмет наявності обставин, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Враховуючи обставини цієї справи, суд не вважає за доцільне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання цього судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, понесені позивачем витрати на сплату судового збору у розмірі 908,00 грн стягуються за рахунок бюджетних асигнувань Давидівської сільської ради.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення LXXIV-сесії VІІ-го демократичного скликання Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 02.10.2020 №1777 «Про надання дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Давидівську сільську раду Львівського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та прийняти рішення по суті звернення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області (81151, Львівська область, Пустомитівський район, село Давидів, вул. Незалежності, буд.1А; ідентифікаційний код 04372313) судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач-1 - Миколаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області (81152, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Миколаїв; ідентифікаційний код 04369558)
Відповідач-2 - Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області (81151, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Давидів, вул. Незалежності, будинок 1 А; ідентифікаційний код 04372313)
Суддя Сидор Н.Т.