23 листопада 2021 року
справа №380/5450/21
провадження № П/380/5522/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Брильовського Р.М.,
при секретарі судових засідань - Ізьо М.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
представника позивача - Тиховського Т.О
представника відповідачів - Слиш Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури про зобов'язнання вчинити дії -
На розгляд суду надійшов позов ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури, в якому з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд: зобов'язати Волинську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 15 липня 2016 року по 15 липня 2018 року, у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати Волинську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 15 липня 2016 року по 15 липня 2018 року, у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати Волинську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 15 липня 2016 року по 15 липня 2018 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений ч. ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів; зобов'язати Київську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 16 липня 2018 року по 13 вересня 2020 року, у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати Київську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 16 липня 2018 року по 13 вересня 2020 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений ч. ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів».
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що починаючи з 01 липня 2015 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Позивач з 15.07.2016 року до 15.07.2018 року обіймав посаду керівника прокуратури Волинської області (найменування змінено на Волинська обласна прокуратура) та з 16.07.2018 року до 13.09.2020 року обіймав посаду керівника прокуратури Київської області (найменування змінено на Київська обласна прокуратура. Відповідно до змісту ч. 2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок. З урахуванням посад, які обіймав позивач за період з 15 липня 2016 року до 13 вересня 2020 року та з урахуванням інформації Волинської обласної прокуратури та Київської обласної прокуратури про розміри посадових окладів, встановлено різницю між фактично нарахованим та виплаченим окладом та тим, який повинен бути виплачений. з 15 липня 2016 року до 13 вересня 2020 року. Різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано позивачу, відповідно до вимог зазначеного закону становить (137 386,81 + 350 579,95 +191 167,87+159 094,66+416 603,40+398 456,36)=1 653 289,05 гривень зокрема: за період роботи (з 15.07.2016 року до 15.07.2018 року) на посаді керівника прокуратури Волинської області - 137 386,81 + 350 579,95 +191 167,87 = 679 134,63 гривень; за період роботи (з 16.07.2018 року до 13.09.2020 року) на посаді керівника прокуратури Київської області - 159 094,66+416 603,40+398 456,36 = 974 154,42 гривень. Вважає, що Бездіяльністю Волинської обласної прокуратури (до зміни найменування - Прокуратура Волинської області) та Київської обласної прокуратури (до зміни найменування - Прокуратура Київської області) порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі. Просив позов задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити.
Відповідач-1 подав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що Позивачу виплачено усі належні останньому суми за період роботи у Прокуратурі Волинської області, у тому числі з 15.07.2016 по 15.07.2018 в сумі 1 138 034,94 грн, що підтверджується відповідною довідкою відділу фінансування та бухгалтерського обліку Волинської обласної прокуратури. Стверджує, що розрахунок розміру заробітної плати, проведений позивачем є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Аналіз правових норм дає підстави для висновку, що Прокуратура Волинської області не була наділена правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 N 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Стверджує, що позивачу нараховувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, визначеного вказаною постановою Кабінету Міністрів України, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 N 79-VIII, у розмірі встановленому законом. Разом з тим, фактично отримана ОСОБА_1 заробітна плата за період з 15 липня 2016 року по 15 липня 2018 року складалась не лише з посадового окладу, до неї були включені надбавки та доплати, які не передбачені ст. 81 Закону 1697-VII, а саме: щомісячні премії, надбавка за класний чин, які нараховувались на підставі Постанови № 505. Вказує, що у вказаний період ОСОБА_1 очолював прокуратуру Волинської області. Як керівник регіональної прокуратури розробляв та погоджував штатний розпис установи. Вважає, що твердження позивача про те, що діями установи, яку він очолював і був розпорядником бюджетних коштів, в тому числі на виплату заробітної плати, заподіяно шкоду, не можуть братися до уваги.
Відповідач-2 подав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що Київська обласна прокуратура не наділена правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Стверджує, що заробітну плату ОСОБА_1 було нараховано у розмірі, не нижчому від визначеного законом. Зазначає, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року. Водночас, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування та виплати частини заробітної плати за період з 15.07.2016 по 13.09.2020. Відтак, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 15.07.2016 по 26.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Крім того, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Вважає, що Київська обласна прокуратура при нарахуванні та виплаті заробітної плати прокурорам, у тому числі позивачу, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. Нарахування та виплата заробітної плати, її складових прокурорам органів прокуратури, які ще не пройшли процес атестації здійснювалась в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий порядок був викладений саме у постанові Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Зазначає, що нарахування та виплата заробітної плати та її складових ОСОБА_1 за період з 26.03.2020 по 13.09.2020 правомірно здійснювалась на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 506 від 06.10.2014, № 763 від 30.09.2015, № 657 від 30.08.2017, № 171 від 26.02.2020).
У судовому засіданні представник відповідачів проти позовних вимог заперечив з мотивів, наведених у відзиві, просила суд у задоволенні позову відмовити.
13 квітня 2021 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
7.10.2021 протокольною ухвалою суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
Заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 2002 року працює в органах прокуратури України.
Позивач з 15.07.2016 року до 18.07.2018 року обіймав посаду керівника прокуратури Волинської області (найменування змінено на Волинська обласна прокуратура).
З 19.07.2018 року до 13.09.2020 року відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 19.07.2018 №101к обіймав посаду керівника прокуратури Київської області (найменування змінено на Київська обласна прокуратура).
З урахуванням посад, які обіймав позивач за період з 15 липня 2016 року до 13 вересня 2020 року та з урахуванням інформації Волинської обласної прокуратури та Київської обласної прокуратури про розміри посадових окладів, ОСОБА_1 вважає, що є різниця між фактично нарахованим та виплаченим окладом та тим, який повинен бути виплачений.
Різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано позивачу, відповідно до вимог зазначеного закону на думку ОСОБА_1 становить (137 386,81 + 350 579,95 +191 167,87+159 094,66+416 603,40+398 456,36)=1 653 289,05 гривень зокрема: за період роботи (з 15.07.2016 року до 15.07.2018 року) на посаді керівника прокуратури Волинської області - 137 386,81 + 350 579,95 +191 167,87 = 679 134,63 гривень; за період роботи (з 16.07.2018 року до 13.09.2020 року) на посаді керівника прокуратури Київської області - 159 094,66+416 603,40+398 456,36 = 974 154,42 гривень.
Вважає, що Бездіяльністю відповідачів порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, у зв'язку з чим вимушений був звернутися до суду.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII«Про прокуратуру» (далі- Закон № 1697-VII).
Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VIIпередбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Згідно з частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (в подальшому розмір окладу змінювався). Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури - 1,2.
Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.
В подальшому з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, яким внесено зміни до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а в подальшому посадовий оклад був збільшений до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (Закон № 113-IX від 19.09.2019).
Разом із цим, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За правилами статті 89 Закону № 1697-VIIфінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 80-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті33, статті 81 Закону № 1697-VIIзастосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням. Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року у справі № 18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.
Таким чином, Закон України Про Державний бюджет України на відповідний рік, як Закон, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Рішення щодо неконституційності пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Конституційним Судом України не приймалися.
На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначена постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та № 1013 від 09 грудня 2015 року.
Кабінетом Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII обов'язки не були виконані, а саме не було приведено нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладені у постановах від 04 листопада 2015 року № 21-1461, від 30 березня 2016 року № 21-271а16, від 13 липня 2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17 та від 16 січня 2019 року № 804/217/17, від 27 лютого 2019 року № 809/982/16.
Отже, за пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», положення якого, станом на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались, відповідач під час нарахування та виплати заробітної плати позивачу цілком на законних підставах застосовував постанову Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року.
Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII прийнятий пізніше Закону України 14.10.2014 № 1697-VII, а тому у 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Отже, нарахування посадових окладів працівникам Прокуратури на підставі Постанови №505, відповідала приписам чинного на той час законодавства.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що відповідачі не наділені правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Стосовно Рішення №6-р/2020, то суд зазначає наступне.
Рішенням №6-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення №6-р/2020 передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Суд звертає увагу, що, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК, згідно Рішення № 6-р/2020, втратила чинність 26.03.2020.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 в справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.
Таким чином, зі змістом статті 152 Конституції України випливає, що Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
Водночас, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування та виплати частини заробітної плати за період з 15.07.2016 по 13.09.2020.
Відтак, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 15.07.2016 по 26.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Щодо спірних відносин за період з 27.03.2020 по 13.09.2020, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України № 113-ІХ від 19.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.05.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесені зміни до Закону України "Про прокуратуру" 1697-VІІ від 14.10.2014 року, зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (ст. 7 Закону № 1697-VІІ), ст. 15 Закону "Про прокуратуру" визначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах.
Відповідно до п. 3 розділу ІІ "При кінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Вказаним законом також внесено зміни у статті 81 Закону 1697-VІІ та ч. 3 цієї статті викладено в наступній редакції:
Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже з 25.09.2019 положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних прокуратур.
Згідно з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX (є діючою та не визнана неконституційною) до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.
Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.
Таким чином, у період з 26.03.2020 по 13.09.2020 окружні прокуратури створені не були, позивач у цей період не мав статусу прокурора обласної прокуратури, тому на нього не поширювалися положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Тому, нарахування та виплата заробітної плати, її складових прокурорам органів прокуратури, які ще не пройшли процес атестації здійснювалась в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Суд погоджується з твердженням Відповідача-2 про те, що нарахування та виплата заробітної плати та її складових ОСОБА_1 за період з 26.03.2020 по 13.09.2020 правомірно здійснювалась з урахуванням п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» з огляду на що у суду відсутні підстави для визнання протиправними його дій.
Враховуючи наведене, з'ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що відповідачі нараховували та виплачували заробітну плату позивачу за період з 15.07.2015 по 13.09.2020 правомірно здійснювалась з урахуванням законодавства про оплату праці працівників органів прокуратури.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставні, та необґрунтовані та не підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Волинської обласної прокуратури (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915), Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, б-p. Лесі, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) про зобов'язнання вчинити дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 29.11.2021.
Суддя Р.М. Брильовський