справа№380/18180/21
29 листопада 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області у якій просить суд:
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі продажу квартири від 18.06.2021 у розмірі в сумі 9 934,42 грн, сплаченого згідно квитанцій № 0.0.2167397694.1 від 18.06.2021.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вперше придбала нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу. Вказує, що при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу квартири сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 9934,42 грн. Позивач вважає, що сплатила такий збір безпідставно, оскільки придбала житло вперше. У зв'язку з чим звернулася з даним позовом до суду.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 02.11.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Вказану ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву з додатками відповідачем отримано 02.11.2021, що підтверджується довідкою про доставку документів до електронного кабінету відповідача. Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, у зв'язку з чим судом вирішено проводити розгляд справи в силу вимог ч.6 ст. 162 КАС України. Відповідно до вимог ч.4 ст. 159 КАС України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
Суд встановив, що 18.06.2021 між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЛАКОМБ»» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б. та зареєстрований у реєстрі за № 1530.
Відповідно до квитанції № 0.0.2167397694.1 від 18.06.2021р позивач сплатила 9934,42 грн на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1%.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій просила сформувати подання про повернення суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
03.09.2021 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом № 1300-5604-8/77638 відмовило позивачу у задоволенні заяви з підстав не подання документів та інформації, зазначеної у підпунктах «б», «в», та «г» пункту 15-2 Порядку №1740. Зазначило, що воно позбавлене можливості встановлювати факт придбання позивачем нерухомого майна вперше і відповідно правомірність для формування подання на повернення коштів, як помилково сплачених. Вказало на те, що питання про звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору.
У зв'язку із відмовою відповідача сформувати подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, остання звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ, організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування для платників збору, визначених у пункті 9 статті 1 вказаного Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для таких суб'єктів встановлюються у розмірі 1 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного у пункті 8 статті 2 вказаного Закону (пункт 10 статті 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»).
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з вимогами пункту 15-1 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.
В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявні відомості про власність позивача на квартиру АДРЕСА_1 , яке було набуте на підставі договору купівлі-продажу від 18.06.2021.
У Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості щодо придбання позивачем іншого нерухомого майна відсутні. Доказів, які б спростовували вказані обставини відповідач не надав.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача про придбавання ним житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідач не надав.
Суд критично оцінює посилання відповідача на не подання позивачем документів та інформації, зазначеної у підпунктах «б», «в», та «г» пункту 15-2 Порядку №1740, оскільки подання таких документів та інформації покладає додаткові обов'язки на особу, яка помилково сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та суперечить вимогам Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Зважаючи на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивач вперше придбав нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 12.03.2018, і при його нотаріальному посвідченні безпідставно сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості у розмірі 9934,42 грн.
З огляду на те, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів подання про повернення позивачу помилково (безпідставно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 9934,42 грн сплаченого згідно з квитанцією № 0.0.2167397694.1 від 18.06.2021р.
Щодо відшкодування заявлених витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.
У матеріалах справи наявне документальне підтвердження витрат позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн.
Щодо розрахованої суми суд зазначає, що дана адміністративна справа згідно положень статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом у вигляді складання заяви про повернення збору та складання позовної заяви суд вважає завищеним, з огляду, зокрема, на те, що правова позиція щодо предмету позову у даній справі висловлена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018 (справа №819/1249/17, від 30.01.2018 (справа №819/1498/17) та 31.01.2018 (справа №819/1667/17).
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Суд, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
За таких обставин на думку суду, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правничу допомогу адвоката у сумі 2000 грн, підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 1000 грн.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016,м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 код ЄДРПОУ - 13814885) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області (79005, м. Львів, вул. К. Левицького, 18,ЄДРПОУ 38008294) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016,м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 код ЄДРПОУ - 13814885) сформувати подання відповідно до приписів Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за №787, про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 9934,42 грн (дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять чотири гривні сорок дві копійки), згідно з квитанцією № 0.0.2167397694.1 від 18.06.2021.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім), 00 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) понесені витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн(одна тисяча гривень).
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.М. Брильовський