Справа № 479/860/21
Провадження № 3/474/288/21
про відвід судді
29.11.21 року смт. Врадіївка
Суддя Врадіївського районного суду Миколаївської області Сокол Ф.Г.
за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні заяву судді Кривоозерського районного суду Миколаївської області Репушевської Олени Віталіївни про самовідвід у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -
встановив:
В провадженні судді Кривоозерського районного суду Миколаївської області Репушевської О.В. перебуває справа про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Потерпілої від адміністративного правопорушення є ОСОБА_2 .
08.11.2021р. суддя Репушевська О.В. у вказані справі заявила самовідвід.
08.11.2021р. автоматизований розподіл судової справи між суддями Кривоозерського районного суду Миколаївської області щодо розгляду заяви про самовідвід не відбувся, з огляду на відсутність потрібної кількості суддів для розподілу справи (протокол щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями та звіт про неможливість розподілу справи між суддями від 08.11.2021р.).
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16.11.2021р., за поданням виконувачки обов'язків Кривоозерського районного суду Миколаївської області Репушевської О.В., матеріали заяви про самовідвід судді Репушевської О.В. у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, направлено на розгляд Врадіївського районного суду Миколаївської області.
26.11.2021р. автоматизованим розподілом справи головуючим суддею по розгляду заяви про відвід визначено суддю Сокола Ф.Г. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2021р. за підписом ОСОБА_3 ).
Суддя Репушевська О.В. в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 134-136 КПК України, повідомлена про час, дату та місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомила.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду, що підтверджується телефонограмою № 725 від 26.11.2021р. про причини неявки суд не повідомила.
ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, оскільки останнього не вдалося повідомити за наявними у матеріалах справи засобами зв'язку, що підтверджується запискою помічника судді Стахової Т.І. від 26.11.2021р.
Згідно вимог ст. 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у містах, міських чи міськрайонних судах визначається цим кодексом та іншими законами України.
КУпАП не містить спеціальних норм, які передбачають для учасників судового провадження можливість заявити відвід судді та самовідвід судді відповідно, та не передбачають порядку розгляду заяви про відвід та самовідвід.
Зазначені обставини свідчать про наявність прогалин в праві стосовно процесуального врегулювання розгляду суддею справ про адміністративні правопорушення, і, зокрема, врегулювання права на самовідвід і порядку розгляду заяви про самовідвід.
Враховуючи викладене, приходжу до висновку, що в даному випадку правомірним і доцільним буде застосування аналогії процесуального закону і вирішити питання про самовідвід за правилами, закріпленими в КПК України.
Згідно приписів ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 81 КПК України визначено, що при розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів.
З аналізу ст. 81 КПК України вбачається, що остання не містить норми, яка б унеможливлювала розгляд заяви про відвід судді у зв'язку з нез'явленням в судове засідання судді, якому заявлено відвід, заявника чи інших учасників кримінального провадження.
В свою чергу, слід зазначити, що ст. 81 КПК України також не визначено, часові межі розгляду заяв про відвід, однак у ст.ст. 7 та 28 КПК України закріплено одну із загальних засад кримінального провадження, якій повинні відповідати зміст та форма кримінального провадження.
Так, зокрема, згідно ч.ч. 1-3 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
При цьому ч. 5 ст. 28 КПК України визначено, що кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
Таким чином законодавець чітко визначає обов'язок суду розглянути поставлене на його вирішення питання в розумні строки з урахуванням обсягу та специфіки процесуальної дії, поведінки учасників кримінального провадження та з дотриманням прав обвинуваченого на судовий розгляд в найкоротший строк обвинувачення щодо нього.
З огляду на вищевикладене, враховуючи що всі учасники, окрім ОСОБА_1 , судового розгляду завчасно належним чином повідомленні про час, дату і місце судового розгляду, вважаю, що не з'явлення вищезазначених учасників судового розгляду не перешкоджає розгляду заяви про самовідвід судді Репушевської О.В.
Оцінивши обставини покладенні в основу заявленого самовідводу, дослідив докази наявні в матеріалах справи, вважаю встановленим таке.
04.10.2021р. до Кривоозерського районного суду Миколаївської області надійшла справа про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП .
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2021р. головуючою суддею визначено суддю Репушевську О.В.
08.11.2021р. суддя Репушевська О.В. заявила самовідвід з огляду на те, що їй достовірно відомо, що потерпіла ОСОБА_2 працює на посаді секретаря судових засідань Кривоозерського районного суду Миколаївської області.
На підтвердження вказаних обставин до заяви про самовідвід долучено довідку № 1.8./158/21 від 08.11.2021р., за підписом керівника апарату Кривоозерського районного суду Миколаївської області Ковальчук Л.В., згідно якої ОСОБА_2 працює секретарем судових засідань Кривоозерського районного суду Миколаївської області з 04.11.2003р. по теперішній час.
З огляду на вищевикладене вважаю за необхідне зазначити таке.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 75 КПК України визначено, що суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості, а згідно ч. 1 ст. 80 КПК України за наявності таких підстав суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
При цьому у своїй практиці Європейський суд з прав людини розмежував суб'єктивний та об'єктивний підходи до безсторонності та вказав на можливість її перевірки різними способами.
Так, рішенням у справі “П'єрсак проти Бельгії” (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982 року, п. 30) зазначено, що, не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу. Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться (справа “Де Куббер проти Бельгії” (De Cubber v. Belgium), рішення від 26.10.1984р., п. 26).
Аналогічні висновки містяться і в рішенні Вищої ради правосуддя (друга дисциплінарна палата) № 1141/2дп/15-18 від 16.04.2018р., за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді за скаргою, в якій скаржник вважав ухвали про задоволення заяв про самовідвід, незаконними, безпідставними, без обґрунтувань та посилань на докази, чи встановлення інших обставин у судовому засіданні наявністю обставин. В цьому рішенні Вища рада правосуддя встановила, що суддями подано заяви про самовідвід від вирішення справи які ухвалою суду задоволені, та що вказана ухвала про задоволення самовідводу вмотивована наявністю обставин, що можуть викликати сумнів у неупередженості судді при вирішенні справи, оскільки скаржник у мережі Інтернет розповсюджував щодо головуючого та членів колегії суддів недостовірну та образливу інформацію, зокрема, щодо переслідування суддею “всіх справ позивача”, щодо “втручання у роботу автоматизованої системи документообігу” щодо “готовності прийняття свавільних рішень”, та іншу негативну інформацію, та за результатами розгляду скарги прийшла до висновку, що встановлені під час дослідження обставини не свідчать про порушення правил самовідводу, та з огляду на вищенаведену практику ЄСПЛ, відмовила у притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів.
Згідно п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006р., схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006р. за № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, зокрема у випадку, коли у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається.
Відповідно рекомендацій у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01.01.2001р. (далі - Висновок № 1) в частині виключення найменшої підозри в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть, якщо насправді такої зацікавленості немає.
Так, у п. 12 Висновку № 1 передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення.
Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики, затверджених ХІ черговим з'їздом суддів України 22.02.2013р., суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Білуха проти України” (заява № 33949/02) від 09.11.2006р. встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, навівши наступні мотиви (пункти 47-55 рішення).
Наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справі “Фей проти Австрії” (Feyv.Austria) від 24.02.1993р., пп. 27, 28, 30; рішення у справі “Ветштайн проти Швейцарії” від 28.10.1998р. (Wettstein v. Switzerland) п. 42).
У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі “Пуллар проти Сполученого Королівства” (Pullar v. UnitedKingdom), від 10.06.1996р., п. 38).
Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі “Ветштайн проти Швейцарії” (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).
Стосовно об'єктивного критерію означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі “Ветштайн проти Швейцарії” (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі “Ферантелі та Сантанжело проти Італії” (FerrantelliandSantangelov.Italy), від .07.08.1996р., п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, “правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться” (рішення у справі “Де Куббер проти Бельгії” (DeCubber v. Belgium), від 26.10.1984р., п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі “Ветштайн проти Швейцарії” (Wettstein v.Switzerland) та рішення у справі “Кастілло Альгар проти Іспанії” (CastilloAlgarv.Spain), від 28.10.1998р., п.45).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Салов проти України” (заява № 65518/01) від 06.09.2005р., надаючи тлумачення поняттю “неупередженість” суду, в сенсі статті 6 Конвенції, наголосив, що така неупередженість має визначатися суб'єктивною оцінкою, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу. У межах об'єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості суддів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення (п. 81).
З огляду на вищевикладене вважаю, що встановленні підстави для заявлення самовідводу свідчать про наявність об'єктивних обставин, що у стороннього спостерігача могли виникнути сумніви щодо об'єктивності та неупередженості судді Репушевської О.В., а відтак заява останньої про самовідвід підлягає задоволенню.
Частиною 2 ст. 82 КПК України визначено, що у разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді, який здійснює судове провадження одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 75, 80, 81, 370-371 КПК України, суд, -
постановив:
Заяву судді Кривоозерського районного суду Миколаївської області Репушевської Олени Віталіївни про самовідвід у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, - задовольнити.
Відвести суддю Кривоозерського районного суду Миколаївської області Репушевську Олену Віталіївну від розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ф.Г. Сокол