Справа№ 133/2947/21
Провадження № 2/133/983/21
Іменем України
22.11.2021 м. Козятин
Суддя Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Кучерук І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 50000 грн., проценти за користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ у сумі 21493,38 грн., збитки, заподіяні внаслідок інфляції - 10328,50 грн, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 5000 грн., а всього 86321, 88 грн., а також стягнути з відповідача всі судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24.03.2018 між позивачем та ОСОБА_2 укладено письмовий договір позики, на підставі якого в той же день він позичив відповідачу кошти у розмірі 50000 гривень, які останній зобов'язався повернути до 01.10.2018. На підтвердження укладення договору позики відповідачем 24.03.2018 особисто написано розписку, однак у визначений строк відповідач свої зобов'язання не виконав, позику не повернув.
Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на розгляд судді Кучерук І.М. надійшла вказана вище справа.
Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30.03.2021 справу прийнято до свого провадження та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
За змістом пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Частиною дев'ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відповідачем, який з урахуванням пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи судом, оскільки до суду повернувся конверт з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку, відзиву до суду не подано.
Відповідно до положень частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 24.03.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_3 24.03.2018 особисто написано розписку про отримання в борг від ОСОБА_1 коштів у розмірі 50000 гривень, який ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_1 до 01.10.2018 (а.с. 4).
Станом на 20.09.2021 відповідач борг не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04.09. 2020 у справі № 552/6989/16-ц.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Як зазначалося вище, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Виходячи з викладеного вище, наявна в матеріалах справи розписка підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, яке позичальник не виконав, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума позики у розмірі 50000 грн.
Що ж до вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь 3% річних в розмірі 4500 грн. та інфляційних витрат в розмірі 10328,50 грн., суд враховує таке.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем здійснено розрахунок інфляційних витрат та процентів на рівні облікової ставки НБУ.Суд погоджується із розрахунком інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу, зробленим позивачем та вважає, що дані суми підлягають стягненню з відповідача у тому розмірі, в якому просив позивач. При цьому слід зауважити, що тексті позовної заяви позивачем здійснено розрахунок 3% річних, розмір яких становить 4500 грн., а в прохальній частині вказано 5000 грн. Однак, враховуючи те, що загальний розмір суми, про стягнення якої просив позивач, становить саме з урахуванням 4500 грн., суд розцінює відповідні неточності як описку у тексті.
Також позивач просив стягнути з відповідача проценти від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України в розмірі 21493,38 грн.
Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Тобто позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов.
Оскільки договором позики у формі розписки від 24.03.2018 розмір і порядок одержання процентів не встановлений, позивач здійснив розрахунок відсотків, визначених на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 24.03.2018 по 30.09.2021, розмір яких становить 21493,38 грн.
Однак регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Отже, суд не може погодитись з розрахунками позивача стосовно обрахування відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України з огляду на те, що їх здійснено з порушення норм статті 1048 ЦП України, тобто не правильно зазначений період нарахування.
Таким чином, стягненню підлягають відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 24.03.2018 по 01.10.2018, розмір яких становить 4543,15 грн.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Визначаючи розмір, суд виходить з того, що стягненню підлягає сума не повернутої позики у розмірі 50000, відсотки за користування грошима в розмірі 4543,15 грн., 3 % річних за весь час прострочення в розмірі 4500 грн. та заборгованість з врахуванням індексу інфляції в розмірі 10328,50 грн., а всього 69371, 65 грн.
З урахуванням положень статті 141 ЦПК України судовий збір слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що при поданні позову до суду позивачем був зайво сплачений судовий збір у розмірі 7724,19 грн., суд приходить до висновку про повернення його позивачу.
Керуючись ст.ст.15, 16, 625,1047, 1048,1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позикив розмірі 50 000 грн., проценти від суми позики в розмірі 4543,15 грн., 3 % річних від простроченої суми в розмірі 4500 грн. та заборгованість з врахуванням індексу інфляції в розмірі 10328,50 грн., а всього 69371 (шістдесят дев'ять тисяч триста сімдесят одну) гривню 65 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 729(сімсот двадцять дев'ять) гривень 70 копійок судового збору.
Судовий збір, сплачений позивачем ОСОБА_1 відповідно до квитанції №М77К-КАН3-1820-8К0Е від 20.09.2021, повернути позивачу в сумі 7724 (сім тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 19 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 29.11.2021.
Суддя І.М. Кучерук