Справа №717/1296/21
29 листопада 2021 року Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого - судді: Туржанського В.В.
за участі секретаря: Тихоненко І.В.
розглянув в залі суду смт. Кельменці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „АІА ФІНАНС ГРУП" до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Представник позивача Литвинець Сергій Анатолійович подав до Кельменецького районного суду Чернівецької області позовну заяву у якій просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість у розмірі 57392 гривні 23 копійки, суму сплаченого судового збору у розмірі 2379 гривень, суму в рахунок відшкодування за правничу допомогу у розмірі 7869 гривень 61 копійку. Розглянути справу без участі представника позивача.
Відповідачка ОСОБА_1 клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не подала. Відповідачка подала до суду відзив у якому зазначила, що згідно до кредитного договору отримала 1000 гривень. Анкета-заявка підписана відповідачкою не містить даних щодо відсотків. Позивач надав відповідачці кредит у сумі однієї тисячі гривень. Згідно до ч.3 ст. 21 Закону України „Про споживче кредитування" сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Кредит надавався на строк 30 днів, тобто до 30 червня 2018 року. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Крім того, позивач звернувся до суду лише в жовтні 2021 року, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності. У зв'язку з цим, позивачка заявляє клопотання про застосування строків позовної давності та просить розглянути справу за її відсутності.
Представник позивача Литвинець С.А. подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що договір про надання кредиту №1716618 від 31 травня 2018 року був укладений між сторонами в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на веб-сайті credit365.ua, підписаної електронним цифровим підписом відповідача 20.03.2018 року та заявки на отримання кредиту позивача №1716618 від 31.05.2018 року, шляхом підписання електронним підписом позивача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч.6 і 12 п.1 ст. 3, ст.12, п.11 ст.11 Закону України „Про електронну комерцію", ч.1 ст. 205, ст. 638, ст. 639 ЦК України. Вказані факти були встановлені рішенням Кельменецького районного суду від 04 серпня 2021 року по справі №717/806/21. До позовної заяви долучена довідка ТОВ „Платежі Онлайн Україна" №84/09 від 08.09.2021 року, яка підтверджує перерахування ОСОБА_1 коштів в сумі 3000 гривень за договором кредиту 1716618 від 31.05.2018 року. У заявці №1716618 від 31.05.2018 року зазначено, що ОСОБА_1 просить ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" надати їй кредит на умовах, обраних нею згідно пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, з умовами якої вона ознайомлена і погоджується. Таким чином, позивач вважає, що відповідачка акцептувала пропозицію (оферту) укладення договору про надання кредиту від 20.03.2018. У відповідності до п.2.11 Оферти починаючи з другого дня за останнім днем строку користування кредитом плата за користування кредитом збільшується наступним чином: процентна ставка за користування кредитом нараховується щоденно і становить 1.5% від суми отриманого позичальником кредиту за кожен день з моменту закінчення строку користування, до моменту фактичного повернення кредиту. Обов'язок сплати процентів згідно даного пункту договору виникає у позичальника в день, наступний за днем їх нарахування. Крім того, зміст оферти зафіксовано із прив'язкою у часі, умови оферти передбачають дію лише однієї редакції оферти одночасно. В момент укладення договору чинною була редакція оферти від 20.03.2018, яка діяла відповідно з 20.03.2018 року до публікації нової редакції оферти - 06.09.2018 року. Тобто редакція оферти від 20.03.2018 року є частиною укладеного між сторонами договору. Відповідач не зазначає, чим саме відрізняється оферта, з якою вона ознайомилася від оферти, яку позивачем додано до позовної заяви, не надає докази існування такої оферти. Всі істотні умови договору були наведені у заявці відповідачки. На правовідносини між сторонами не поширюється Закон України „Про споживче кредитування" згідно до п.п.7 п.2 ст. 3 цього закону в редакції, яка діяла на момент укладення договору, оскільки загальний розмір кредиту не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору. Відсотки вказані у позовній заяві нараховані у відповідності до п.7.4 договору про надання кредиту №1716618 від 31.05.2018 року, згідно до якого непогашені грошові зобов'язання повертаються стороною, що прострочила з урахуванням положень п.2 ст. 625 ЦК України, з процентами у розмірі згідно п.2.11 договору. Таким чином, договором узгоджено нарахування процентів та їх розмір після прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно до п.5.2 договору сторони договору погодили, що на підставі ст. 259 ЦК України, позовна давність за всіма зобов'язаннями сторін, що виникають з умов договору, в тому числі щодо сплати неустойки, процентів та відшкодування збитків становить п'ять років.
Судом встановлено, що 31 травня 2018 року о 09 годині 58 хвилин ОСОБА_1 вчинила дію, яка зазначена як ідентифікація клієнта в ІТС credit365.ua. Об 11 годині 39 хвилин 31 травня 2018 року створено запит на кредит. Об 11 годині 39 хвилин 33 секунди 31 травня 2018 року було сформовано Індивідуальну пропозицію (оферту). Об 11 годині 40 хвилин 12 секунд 31 травня 2018 року клієнт ( ОСОБА_1 ) акцептувала Індивідуальну пропозицію (оферту). Об 11 годині 44 хвилини 31 травня 2018 року ОСОБА_1 направлено повідомлення про укладення договору. Об 11 годині 44 хвилини 31 травня 2018 року проведено фінансування клієнта ( ОСОБА_1 ) за договором. Вказані обставини стверджуються реєстром дій клієнта та ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" в інформаційно-телекомунікаційній системі credit365.ua з укладенням договору (а.с.17).
Зі змісту Заявки №1716618 вбачається, що ОСОБА_1 просить ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" надати їй кредит на умовах обраних нею згідно пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, з умовами якої вона ознайомлена і погоджується. Просить надати кредит на зазначених умовах: сума кредиту - 3000 гривень, строк повернення - 30 днів, процентна ставка (%від суми кредиту в день) - 1,06 %; реальна річна ставка за кредитом - 385 %; очікувана сукупна вартість кредиту (проценти) - 950 гривень, загальна сума до повернення - 3950 гривень. У заявці також вказані відомості про позичальника, дані документа, що посвідчує особу позичальника, дані банківського рахунку позичальника для зарахування суми кредиту. Заявку підписано одноразовим цифровим ідентифікатором 31.05.2018 року ОСОБА_1 .
Отже, будь-які посилання на інші частини Оферти в заявці, яка підписана відповідачем електронним одноразовим ідентифікатором - відсутні. Також у заявці відсутня вказівка, що ОСОБА_3 погоджується саме із пропозицією (офертою) укладення договору про надання кредиту в редакції від 20.03.2018 року. Доводи позивача про те, що Оферту створено у формі файлу, який містить накладений на нього електронний цифровий підпис, підписаний кваліфікованим електронним підписом представника позивача і „Реєстр (Log File) дій клієнта та ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" " - не доводять обставини ознайомлення відповідача з Офертою саме в обсязі та в редакції наданій суду, оскільки електронний підпис накладено лише представником позивача, проте доказів ознайомлення відповідачки з даними документами суду не надано. Суд також звертає увагу, що у реєстрі дій клієнта та ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" в інформаційно-телекомунікаційній системі credit365.ua з укладенням договору, зазначено, що відбулося формування Індивідуальної пропозиції (оферти), яка була акцептована відповідачкою. Копія такої Індивідуальної пропозиції (оферти) суду не надана. Таким чином, доводи позивача про те, що жодна із редакції Оферти, не містить інших умов порівняно з тими умовами, які наведені в Оферті, що є частиною договору, не приймаються судом.
Судом встановлено, що сторони 31 травня 2018 року уклади договір про надання кредиту в електронній формі, що відповідає положенням Закону України „Про електронну комерцію", що стверджується заявкою №1716618 ОСОБА_1 , яка зазначеною заявою ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, надавши про себе відповідні данні для заповнення формуляра заяви ( П.І.П, РНОКПП, місце проживання, телефон, e-mail, данні паспорту, банківського (карткового) рахунку та банківської установи), та шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом про е-комерцію, підписала зазначену заяву.
Заявку сформовано та підписано в електронній формі, і такі дії сторін відповідають приписам статей 6 та 627 ЦК України, статей 11 та 12 ЗУ „Про електронну комерцію".
Суд враховує, що згідно довідки №84/09 від 08.09.2021 року, виданої директором ТОВ „Платежі Онлайн України", згідно договору про співпрацю, компанія ТОВ „Платежі Онлайн Україна" надала технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер - ПриватБанк, зарахував кошти в сумі 3 000 гривень як виплату кредиту ОСОБА_1 за договором кредиту на платіжну картку НОМЕР_1 за Заявкою 1716618 від 31.05.2018 без ПДВ.
Зазначене відповідає положенням ст. 9 Законну України „Про електронну комерцію".
Суд вважає безпідставними посилання відповідачки на ненадання позивачем первинних документів, які містять відомості про господарську операцію, з тієї підстави, що відповідачка у Заявці № 1716618 вказала номер банківського (карткового ) рахунку для зарахування суми кредиту НОМЕР_1 АТ „Ощадбанк", а тому спростовуючи доводи позивача про зарахування суми кредиту на зазначену картку ОСОБА_1 мала можливість надати виписку по рахунку з відомостями про відсутність здійснення позивачем такої операції, та зарахування коштів в сумі 1000 гривень, проте відповідачка будь-які докази на спростування доводів позивача суду не надала.
Враховуючи наведене суд вважає, що позивачем доведено позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором про надання кредиту в розмірі 3000 гривень суми кредиту згідно заявки та 950 гривень процентів згідно заявки, а також відповідних інфляційних втрат.
Пунктом 7 ч. 2 ст. 3 ЗУ „Про споживче кредитування", встановлено, що цей закон не поширюється на: кредитні договори, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору. Таким чином, суд вважає безпідставними посилання відповідачки на необхідність застосування до правовідносин між сторонами вищевказаного закону.
Частиною 1 ст. 207 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Договір укладено в електронній формі, умови кредитування відповідачки вказані в заявці №1716618, підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором 31.05.2018 року, і є наступними: строк кредиту 30 днів, сума кредиту 3000 гривень, процентна ставка - 1,06% за один день, реальна процентна ставка - 385%, сукупна вартість кредиту по процентам - 950 гривень, загальна сума до повернення - 3950 гривень.
Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що 31.05.2018 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" в кредит грошові кошти в сумі 3 000 гривень.
Термін для повернення позивачу кредиту та нарахованих процентів за договором було встановлено до 30.06.2018 року включно.
Суд вважає, що домовленістю сторін було погоджено використання позичальником ОСОБА_1 електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання договору. Відповідачка не виконала взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, внаслідок чого утворилася заборгованість перед ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП".
У статті 3 Закону України „Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 ЗУ „Про електронну комерцію").
Частина 5 ст. 11 Закону України „Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України „Про електронну комерцію" визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України „Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку ви отримуєте за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до статті 9 Закону „Про електронну комерцію" сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.
Постачальниками послуг проміжного характеру в інформаційній сфері є оператори (провайдери) телекомунікацій, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори (адміністратори), що присвоюють мережеві ідентифікатори, та інші суб'єкти, що забезпечують передачу та зберігання інформації з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Надання доступу до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем оформлюється окремим правочином або електронним правочином між стороною такого правочину та постачальником послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.
Враховуючи, що у матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази того, що Пропозиція (оферта) укладення договору про надання кредиту, яка підписана із накладенням електронного цифрового підпису директором ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" в повному обсязі є частиною укладеного між сторонами договору, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки процентів в сумі 52560 гривень на підставі п.2.11 Договору , який міститься у цій пропозиції та ст. 625 ЦК України, є безпідставними. Ця Пропозиція (оферта) з накладенням електронного цифрового підпису лише директора названого товариства Р.Гуламі (том №1, а.с.11-21), виготовлена самостійно позивачем. А належних доказів про ознайомлення та погодження відповідачки з такою Пропозицією (офертою) не надано.
З наведеного вище випливає, що немає правових підстав вважати, що 31.05.2018 року між ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту на умовах наданої позивачем Пропозиції (оферти).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, згідно ст.ст.1046,1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.1ст.1048,ч.1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч.1ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналіз норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18; від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18; від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами кредитного договору від 31 травня 2018 року ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" як фінансова установа, надало позичальнику суму позики, а остання, зобов'язувалася повернути надану позику та сплатити проценти у повному обсязі 30 червня 2018 року включно.
Позикодавець ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" у випадку невиконання умов цього договору відповідно до статті 1048 ЦК України має право на стягнення заборгованості по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 30 червня 2018 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Враховуючи, що у матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази того, що Пропозиція (оферта) укладення договору про надання кредиту, яка підписана із накладенням електронного цифрового підпису директором ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" в повному обсязі є частиною укладеного між сторонами договору, суд вважає, що позивач не надав суду доказів того, що сторони договору погодили пункт 5.2 договору що міститься в цій оферті, згідно до якого на підставі ст. 259 ЦК України, позовна давність за всіма зобов'язаннями сторін, що виникають з умов договору , становить п'ять років.
З позовом ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" до суду звернулося 13 вересня 2021 року, що стверджується датою зазначеною в описі вкладення у цінний лист та датою зазначеною на поштовому конверті у якому позовна заява із додатками надійшла до суду. Таким чином, ТОВ „АІА ФІНАНС ГРУП" звернулося до суду з пропуском трирічного строку звернення до суду.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що передбачено частиною першою статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починаєтьсяч зі спливом строку виконання.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частина 3 ст. 267 ЦК України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Стосовно визначення моменту, коли позивач мав довідатись про своє порушене право та з якого почала свій перебіг позовна давність стосовно вимог позивача, Верховний суд України у своєму правовому висновку, сформованому у Постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, зазначив, що для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний суд України зауважив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Судом встановлено, що відповідачка свій обов'язок, щодо повернення кредиту та відсотків на загальну суму 3950 гривень мала виконати протягом 30 днів з 31 травня 2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка не продовжувала строк кредитування, а відповідно позивач достовірно знав, що строк виконання грошового зобов'язання у відповідача закінчився 30 червня 2018 року, відповідно позов мав бути поданий не пізніше 30 червня 2021 року. Таким чином позивач мав можливість звернутись до суду в межах передбаченого строку позовної давності.
Судом встановлено, що відповідачка подала заяву про застосування строку позовної давності.
Таким чином, судом встановлено, що позивач звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, а тому в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення тіла кредиту в розмірі 3000 гривень, 950 гривень процентів згідно заявки, а також відповідних інфляційних втрат, слід відмовити на підставі ст. 267 ЦК України.
У задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період після закінчення строку кредитування слід відмовити у зв'язку із їх безпідставністю.
Суд вважає, що у стягненні з відповідачки на користь позивача коштів в рахунок відшкодування витрат понесених та сплату судового збору та коштів понесених на оплату правової допомоги адвоката слід відмовити. При цьому суд враховує, що згідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі ст.ст. 6, 11, 216, 267, 525, 530, 549, 526, 610, 611, 612, 624, 625, 629, 638, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056, 1057-1 ЦК України, пунктом 1 ч. 2 ст. 3 ЗУ „Про споживче кредитування", ст.ст. 3,9,11,12 „Про електронну комерцію", керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 15, 19, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 141, 209, 258, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „АІА ФІНАНС ГРУП", ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41184403, яке розташоване м. Київ вулиця Михайлівська будинок 15/1Б, до ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_1 , про стягнення боргу, в частині вимог щодо стягнення тіла кредиту в розмірі 3000 гривень, 950 гривень процентів згідно заявки, а також відповідних інфляційних втрат - відмовити на підставі ст. 267 ЦК України.
У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „АІА ФІНАНС ГРУП", до ОСОБА_1 про стягнення боргу в частині вимог про стягнення процентів за період після закінчення строку кредитування - відмовити у зв'язку із їх безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України апеляційні скарги подаються учасниками справи через Кельменецький районний суд Чернівецької області.
Повне рішення суду складено 29 листопада 2021 року.
Надіслати сторонам копії рішення протягом двох днів з дня його складання.
Суддя: