Справа № 201/12160/21
Провадження № 1-кс/201/3505/2021
Іменем України
29 листопада 2021 року м. Дніпро
Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , при секретарі судового засіданні ОСОБА_2 , за участю слідчого СВ ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - ОСОБА_4 , розглянувши клопотання слідчого СВ ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 , погодженого прокурором Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_6 про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041650001030 від 22.11.2021 р., за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, -
Слідчий звернувся до слідчого судді з вищевказаним клопотанням, в якому з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження тимчасово вилученого майна та збереження речових доказів, просив накласти арешт на речі, які вилучені в ході огляду за адресою: АДРЕСА_1 від 24.11.2021 року: дві автомобільні передні фари від автомобіля моделі «ВАЗ-2107»; паперовий конверт в якому міститься 2 сліди пальців рук на 2 липких стрічках шляхом заборонити здійснення будь-яких операцій пов'язаних із відчуженням вказаного майна, та заборонити інший особі розпоряджатись будь - яким чином та використовувати зазначено майно.
Слідчий у судовому засіданні клопотання підтримав, просив його задовольнити.
ОСОБА_4 проти задоволення клопотання в частині накладання арешту шляхом розпорядження не заперечував, просив фари йому повернути, оскільки вони є невід'ємною частиною автомобіля і автомобіль не є засобом вчинення злочину.
Відповідно до ст. 107 КПК України здійснювалося повне фіксування кримінального провадження за допомогою технічного засобу.
Слідчий суддя, розглянувши клопотання та додані до нього документи, приходить до наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що у СВ ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №12021041650001030 від 22.11.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України.
Так, до ЧЧ ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_4 про те, що в період часу з 18.00 год. 20.11.2021 до 13.00 год. 21.11.2021, невстановлена особа, знаходячись біля будинку №66 по вул. Набережна Перемоги в м. Дніпрі, незаконно заволоділа транспортним засобом "ВАЗ 2107", д.н.з. НОМЕР_1 , який належить заявнику, чим спричинила матеріальну шкоду, яка встановлюється.
24.11.2021 року слідчим СВ ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області було проведено огляд за адресою: м. Дніпро, вул. Зернова біля буд. 23, об'єктом огляду є ділянка місцевості на якій було встановлено гр. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий був одягнутий спортивні штани чорного кольору, чорні чоботи та куртка чорного кольору. В ході огляду ОСОБА_7 у присутності двох понятих добровільно надав для огляду та подальшого вилучення наступні речі: дві автомобільні передні фари від автомобіля моделі «ВАЗ-2107; паперовий конверт в якому міститься 2 сліди пальців рук на 2 липких стрічках, які було виявлено при обробці спеціальним порошком вищевказаних фар від автомобіля «ВАЗ-2107». Все вищеперераховане було опечатано та вилучено до ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області.
Постановою слідчого від 25.11.2021 року вищевказані речі визнано речовими доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Слідчий в своєму клопотанні зазначає мету накладання арешту - збереження речових доказів.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 цього Кодексу, а саме: запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно п.п 2, 3 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора або може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Разом з цим, згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону. А отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи: (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є притаманний всім статтям Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор, відповідно до п. 2, 3 ч. 3 ст.132 КПК України не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, про який ідеться в клопотанні, або може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається з клопотанням.
Згідно із ст. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Органом досудового розслідування розслідується кримінальне провадження № 12021041650001030 від 22.11.2021 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
У кримінальному провадженні автомобіль та результати роботи експерта визнано речовими доказами.
Автомобіль марки «ВАЗ-2107» білого кольору, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 був об'єктом кримінально протиправних дій, а тому підпадає під ознаки речового доказу, встановленого ст. 98 КПК України, автомобільні фари є невід'ємною від нього частиною.
Ухвалою слідчого судді від 29.11.2021 року накладено арешт шляхом позбавлення права на розпорядження до скасування у встановленому КПК України порядку на автомобіль марки «ВАЗ-2107» білого кольору, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 . Зобов'язати слідчого, дізнавача, прокурора або іншу уповноважену особу органу досудового розслідування негайно повернути автомобіль марки «ВАЗ-2107» білого кольору, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 на відповідальне зберігання ОСОБА_4 .
Отже з метою збереження речового доказу та запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, на вилучені автомобільні фари необхідно накласти арешт.
Згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких дізнавачем (слідчим, прокурором) вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Таким чином, у клопотанні слідчого належним чином розкрито, яке відношення зазначене майно має саме до цього кримінального провадження, у зв'язку з чим процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна як речового доказу є визначеним відповідно до вимог ст. 98 КПК України, оскільки постановою слідчого вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази слідчий суддя вважає їх належними та допустимими, їх сукупність та взаємозв'язок між ними достатній для прийняття процесуального рішення про арешт майна.
Слідчий довів, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора.
Завдання, для виконання якого слідчий звертається із клопотанням, може бути виконане.
Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, що перешкоджатимуть збереженню речових доказів.
За таких обставин слідчий суддя вважає, що автомобільні фари можуть бути використані як речовий доказ у вказаному кримінальному провадженні.
Отже, з матеріалів кримінального провадження вбачається правова підстава та достатність доказів для накладення арешту на тимчасово вилучені автомобільні фари і слідчим доведено необхідність такого арешту.
Слідчий суддя визнає, що матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання неправомірного вибуття майна з власності та забезпечення кримінального провадження, та слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Згідно з ч. 4 статті 173 КПК, у разі задоволення клопотання про арешт майна слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).
Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, передача в позику, знищення, переробка і т. ін.).
У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.
На переконання слідчого судді, будь-які умисні дії щодо майна включаються в поняття «розпорядження» - правомірності власника.
Слідчим доведено, що майно (автомобіль), мова про яке йдеться в клопотанні, має значення для досягнення цілей кримінального провадження, з ним потрібно проводити в подальшому слідчі та процесуальні дії, що обумовлюють необхідність обмеження (арешту) у виді заборони розпорядження майном.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя прийшов до висновку, що з метою збереження речового доказу застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт шляхом позбавлення права на розпорядження, є необхідним та достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки сприятиме досягненню мети швидкого, повного, неупередженого досудового розслідування, а також запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків, зокрема приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та інше.
Відповідно до ст. 100 КПК України, речові докази можуть бути передані законному володільцю на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
З урахуванням презумпції невинуватості, навіть наявність у особи процесуального статусу підозрюваного не означає обов'язкового і однозначного постановлення щодо неї обвинувального вироку. Відтак, навіть можливе застосування в майбутньому конфіскації автомобіля як виду покарання не пропорційне обмеженню права користування підозрюваним цим майном на стадії досудового розслідування.
Зважаючи на встановлену наявність у автомобільних фар ознак речового доказу, завдання кримінального провадження і мета арешту не вимагають їх недоторканості і збереження безпосередньо в тому стані, в якому вони були виявлені під час вчинення кримінального правопорушення. Тобто звичайне зношення майна в природніх умовах не зашкодить їх використанню з визначеною метою.
Але на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні не закінчено. Автомобіль і автомобільні фари визнані речовим доказом, фари опечатані.
Тому, зважаючи що в рамках даного кримінального провадження не всі слідчі дії з вказаними автомобільними фарами проведені (необхідно провести товарознавчу експертизу і слідчий експеримент), з урахуванням особи ОСОБА_4 , який використовує в роботі і побуті вилучений автомобіль, слідчий суддя вважає за необхідне накласти арешт на автомобільні фари шляхом позбавлення права на розпорядження і вважає за можливе передати їх ОСОБА_4 на відповідальне зберігання до скасування арешту у встановленому КПК України порядку.
Щодо накладання арешту на паперовий конверт, в якому міститься 2 сліди пальців рук на 2 липких стрічках, слідчий суддя звертає увагу, що вказані речі, хоча й визнані речовими доказами у даному кримінальному проваджені, однак не є майном, на яке, в розумінні ст.170 КПК України, може бути накладено арешт, оскільки такі змиви та зразки не є майном фізичної чи юридичної особи, а здобуті слідчим в ході проведення процесуальних дій, вони не є тимчасово вилученим майном, а є результатом роботи слідчого (експерта), направленого на зібрання та закріплення доказів, та не відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Крім того, вказані предмети не мають власника і вони ні у кого не вилучались, а відтак, вони не можуть бути повернуті. Тому, арешт таких предметів не є необхідним та не відповідає завданням кримінального провадження, а отже, в цій частині в задоволенні клопотання слід відмовити.
А тому клопотання підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 110, 168-169, 170-173 КПК України, -
Клопотання слідчого - задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом позбавлення права на розпорядження до скасування у встановленому КПК України порядку на дві автомобільні фари від автомобіля марки «ВАЗ-2107».
У задоволенні клопотання у іншій частині - відмовити.
Зобов'язати слідчого, дізнавача, прокурора або іншу уповноважену особу органу досудового розслідування негайно повернути дві автомобільні фари від автомобіля марки «ВАЗ-2107» на відповідальне зберігання ОСОБА_4 .
Заборонити ОСОБА_4 розпоряджатись, відчужувати, розбирати повністю або частково, передавати дві автомобільні фари від автомобіля марки «ВАЗ-2107» будь-якій іншій особі.
Слідчому/дізнавачу ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області попередити ОСОБА_4 під розпис про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України в разі вчинення будь-яких незаконних дій щодо арештованого майна.
У відповідності до ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особами, що були відсутні при її проголошенні, в той же строк з моменту отримання її копії. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Підстави для скасування арешту майна визначені в ст. 174 КПК України.
Слідчий суддя ОСОБА_1