суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ткача І. В.
у справі № 9901/373/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), про визнання протиправною відмови, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 лютого 2021 року (судді Мацедонська В. Е., Кашпур О. В., Радишевська О. Р., Уханенко С. А., Шевцова Н. В.)
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
30 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 лютого 2021 року та залишила її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок суду першої інстанції про те, що Конституція України, Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а також будь-який інший законодавчий акт не містять серед повноважень ВРП притягнення до дисциплінарної відповідальності члена ВРП, у відповідача були відсутні підстави для розгляду скарги ОСОБА_1 від 18 червня 2020 року за правилами розгляду дисциплінарних скарг, що передбачені главою 4 Закону № 1798-VIII, оскільки відповідач як незалежний конституційний орган державної влади в силу частини другої статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також Велика Палата Верховного Суду врахувала, що постановою від 01 квітня 2021 року залишила без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 9901/183/20 (провадження 11-324заі20) за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ВРП, що полягає в порушенні встановленого частиною четвертою статті 42 Закону № 1798-VIII строку розгляду дисциплінарної скарги позивача від 14 лютого 2020 року № М-146/22/7-20 щодо судді Верховного Суду ОСОБА_2 .
Причини незгоди з висновками Великої Палати Верховного Суду
Правовий спір, який виник між позивачем та відповідачем у цій справі стосується порядку та особливостей притягнення до дисциплінарної відповідальності діючих членів ВРП. Перед судом стоїть питання: чи є правомірною (законною) відмова ВРП «розпочати дисциплінарне провадження» щодо, зокрема, оформлення такої відмови листом за підписом заступника Голови ВРП Маловацького О. В.?
На нашу думку, для відповіді на це питання слід виходити з теорії юридичної відповідальності та її підстав і єдності правового статусу всіх членів ВРП.
Дисциплінарна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності. Підстави спеціальної дисциплінарної відповідальності визначаються залежно від особливого статусу окремих груп працівників у спеціальних нормативно-правових актах, статутах про дисципліну тощо. Підстави дисциплінарної відповідальності членів ВРП визначені Законом № 1798-VIII.
З аналізу положень Закону № 1798-VIII слідує, що єдиний вид стягнення, який може бути застосований (накладений) до члена ВРП у порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, - це звільнення з посади члена ВРП відповідно до статті 24 зазначеного Закону.
Згідно з пунктами 3, 6 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII підставами для звільнення члена ВРП з посади є, зокрема, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом члена ВРП або виявило його невідповідність займаній посаді, допущення іншої поведінки, що підриває авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади, у тому числі недотримання етичних стандартів судді як складової професійної етики члена ВРП; систематична неучасть у роботі Ради чи її органу, до складу якого він входить.
Частиною третьою статті 24 Закону № 1798-VIII врегульовано порядок розгляду та наслідки подання ВРП про звільнення члена ВРП з посади. На дату прийняття рішення частину третю статті 24 Закону № 1798-VIII визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року.
Попередня редакція цієї норми передбачала, що рішення про звільнення члена ВРП з посади з підстав, визначених пунктами 3 - 6 частини першої цієї статті, ухвалюється органом, що обрав (призначив) члена ВРП, за поданням Ради. З дня внесення зазначеного подання такий член ВРП відсторонюється від посади, а його повноваження зупиняються до ухвалення рішення органом, що обрав (призначив) цього члена ВРП. Рішення про внесення подання про звільнення члена ВРП з посади вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП.
Редакція цієї норми на теперішній час передбачає, що рішення про звільнення члена ВРП з посади з підстав, визначених пунктами 3 - 6 частини першої цієї статті, приймається органом, що обрав (призначив) члена ВРП, за поданням Ради. Рішення про внесення подання про звільнення члена ВРП ухвалюється більшістю від складу Ради. З дня внесення зазначеного подання такий член ВРП відсторонюється від посади, а його повноваження зупиняються до ухвалення рішення органом, що обрав (призначив) цього члена ВРП.
Отже, Рада не є суб'єктом, який приймає рішення про звільнення члена ВРП з підстав дисциплінарної відповідальності, проте має повноваження з прийняття колегіального рішення про внесення подання про звільнення члена ВРП, яке ухвалюється більшістю від складу Ради. Таке рішення ухвалюється та підписується всіма членами ВРП, які брали участь у його прийнятті.
На нашу думку, не можна категорично стверджувати, що Рада не має повноважень у вирішенні питань про притягнення членів ВРП до дисциплінарної відповідальності. Такі повноваження вона має, а прийняття рішення про внесення подання про звільнення є обов'язковою стадією в процедурі звільнення з посади члена ВРП на підставі притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Такі повноваження ВРП має як колегіальний орган. Тож, ураховуючи єдиний статус членів ВРП, можна дійти висновку, що єдиний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності застосовується до всіх членів ВРП.
Помилковість тверджень позивача в цій справі полягає в тому, що він відокремлює механізми притягнення до дисциплінарної відповідальності членів ВРП за суб'єктом призначення.
Такий підхід призвів би до нерівних умов діяльності членів ВРП та суперечив би єдності їх правового статусу, вимог та обмежень.
Обґрунтовуючи свій позов через особливості правового статусу члена ВРП ОСОБА_3 , яка одночасно має статус судді, ОСОБА_1 покликається на норми законодавства, якими передбачене притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів при здійсненні ними правосуддя. Таке правове регулювання не є релевантним до спірних правовідносин.
ВРП, хоч і виконує функції квазісудового органу, вирішуючи питання притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, за своїм правовим статусом є органом суддівського врядування з визначеними Конституцією України та Законом № 1798-VIII повноваженнями.
Тож, на нашу думку, рішення ВРП про відмову «розпочати дисциплінарне провадження» за скаргою про притягнення члена ВРП до дисциплінарної відповідальності на підставі положень статті 24 Закону № 1798-VIII має бути оформлене як рішення колегіального органу відповідним актом ВРП.
У протилежному випадку постає питання про підсудність цієї справи Верховному Суду як суду першої інстанції, адже лист-відповідь про відмову «розпочати дисциплінарне провадження» за підписом заступника Голови ВРП не може вважатись актом ВРП у розумінні статті 266 КАС України.
Судді: Т. О. Анцупова
Л. Й. Катеринчук
Г. Р. Крет
Л. М. Лобойко
К. М. Пільков
Л. І. Рогач
І. В. Ткач