27 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/337/21
Провадження № 11-416заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В.
розглянула в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє через свого представника - адвоката Кунянського Станіслава Михайловича, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2021 року (суддя Гончарова І. А.) у справі № 9901/337/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України Зеленського В. О. щодо неоприлюднення наявної в нього публічної інформації, яка становить суспільний інтерес, про наявність якої він стверджував у своєму інтерв'ю від 24 червня 2021 року, оприлюдненому в мережі «Інтернет», а саме інформації від Служби безпеки України, розвідувальних органів України або від будь-яких інших осіб щодо ОСОБА_1 , на підставі якої Президент України Зеленський В. О. стверджував, що «з терористами, сепаратистами ОСОБА_3 торгував, заробляв разом з п'ятим президентом», «ймовірно разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли» (орфографія оригіналу збережена);
- зобов'язати Президента України Зеленського В. О. оприлюднити наявну в нього публічну інформацію, що становить суспільний інтерес, про наявність якої він стверджував у своєму інтерв'ю від 24 червня 2021 року, оприлюдненому в мережі «Інтернет», а саме інформації від Служби безпеки України, розвідувальних органів України або від будь-яких інших осіб щодо ОСОБА_1 , на підставі якої Президент України Зеленський В. О. стверджував, що «з терористами, сепаратистами ОСОБА_3 торгував, заробляв разом з п'ятим президентом», «ймовірно разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли».
На обґрунтування позову зазначив, що такими висловлюваннями Президент України повідомив невизначеному колу осіб інформацію, яка становить суспільний інтерес, адже стосується порушення норм законодавства колишнім Президентом України ОСОБА_1 .
На цій підставі позивач вважає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3, частини першої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Президент України як розпорядник інформації зобов'язаний оприлюднити наявну в нього достовірну, точну та повну інформацію. Своєю чергою, відмова в наданні такої інформації може бути оскаржена в судовому порядку.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 серпня 2021 року позовну заяву залишив без руху з тих підстав, що всупереч вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач не обґрунтував, які саме його права / інтереси, якими повноваженнями Президента України порушені.
У встановлений судом строк на виконання вимог указаної ухвали Верховного Суду ОСОБА_1 надіслав заяву, вмотивовану тим, що Президент України частково використав та поширив наявну в нього інформацію не відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Крім того, позивач має право на доступ до інформації, яка щодо нього збирається та зберігається будь-яким розпорядником інформації, вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 вересня 2021 року повернув позовну заяву на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України. На думку суду першої інстанції, такі пояснення позивача не давали підстав для прийняття позову з огляду на відсутність у них обґрунтування, чим саме дії відповідача, про які йдеться в позовній заяві, спричинили порушення чи оскарження індивідуально виражених прав, свобод та інтересів позивача.
3. Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 через адвоката Кунянського С. М. подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу про скасування вказаної ухвали з передачею справи до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду по суті.
Позивач вважає, що суд першої інстанції помилково застосував частину п'яту статті 160 КАС України, оскільки наявність підстав для залишення позовної заяви без руху виникає лише тоді, коли позивач не навів обставин, якими обґрунтовує свої вимоги. Усупереч цьому суд на стадії відкриття провадження у справі навів формулювання щодо незазначення позивачем конкретного переліку порушень прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок бездіяльності відповідача, чим фактично вдався до оцінки законності та підставності позову.
Інші доводи ОСОБА_1 подібні тим, які він висловлював у позовній заяві, зводяться до пояснення ним мотивів звернення до суду з позовом щодо оскарження законності дій Президента України, а не його повноважень. З погляду позивача, такими діями (висловлення ним 24 червня 2021 року в інтерв'ю відомому телеканалу інформації про порушення закону колишнім Президентом України ОСОБА_1 ) глава держави уповні не повідомив інформацію, яка становить суспільний інтерес та порушує права і законні інтереси позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України зазначила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи на момент її звернення до суду. Оскільки вислови Президента України не створюють безпосередньо для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків, не зумовили прийняття жодного рішення щодо нього й не призвели до виникнення правовідносин, то рішення суду про повернення позовної заяви є обґрунтованим та правильним.
4. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.
5. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позову, виходив з положень таких процесуальних норм.
За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені статтею 266 КАС України.
Вказані норми визначають вичерпний перелік спорів, вирішення яких відноситься до повноважень Верховного Суду як суду першої інстанції.
Положеннями статті 5 КАС України закріплено право на звернення до суду та способи судового захисту.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Аналізуючи наведені положення КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право / інтереси особи в публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.
Відповідно до вимог пунктів 4 та 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Законодавець передбачив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
6. У цій справі суд першої інстанції визначив, що первинна позовна заява та заява позивача про усунення недоліків (недоробків) форми та змісту позовної заяви не містять обґрунтувань, чим саме дії відповідача, про які мовиться в позовній заяві, спричинили порушення чи оскарження індивідуально виражених прав, свобод та інтересів позивача. Відтак суд підсумував, що права чи інтереси, які потребували судового захисту, не виникли.
Позаяк позивач ОСОБА_1 не виконав правил закону та вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України повернув позову заяву її автору.
7. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з таким рішенням суду.
Із згаданих вище законодавчих положень пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 169 КАС України в поєднанні з вимогами статей 5, 77 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв'язку з цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб'єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належить вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.
Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві виклав зміст дій відповідача, описав, у чому полягало порушення його прав, сформулював наслідки, які, з його погляду, настали внаслідок дій відповідача, пояснив, яким чином і чому дії відповідача зачіпають його права. Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне з рішень, продиктованих їхнім змістом. Водночас ця позовна заява не містить підстав для її повернення позивачу, найменше з тих підстав, з яких її повернув суд першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві.
8. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, оскаржена ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду.
Керуючись статтями 266, 292, 312, 315, 320-322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2021 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор'єва К. М. Пільков
Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
В. І. Данішевська В. В. Пророк
Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач
Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
В. С. Князєв