Ухвала
іменем України
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 511/742/17
провадження № 51-5528 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160390000214, щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Сарата Одеської області Саратського району, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК, та призначено йому покарання:
- за ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна;
- за ч. 3 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією майна.
Строк відбування покарання засудженому ухвалено рахувати з 19 лютого 2017 року, тобто з моменту його фактичного затримання.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк покарання ОСОБА_4 термін його попереднього ув'язнення з 19 лютого 2017 року, тобто з моменту його фактичного затримання по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишено без змін.
Вирішено питання щодо долі процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 19 лютого 2017 року близько 02:00, маючи злочинний умисел на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, підійшов до ОСОБА_5 , який перебував біля магазину «Універсам» на автомобілі «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, навпроти будинку № 57 на вул. Преображенській у м. Одесі, і попросив останнього відвезти його за межі м. Одеси до ринку «Чайка», розташованого поблизу с. Болгарка Роздільнянського району Одеської області, за грошову винагороду, на що той погодився.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, ОСОБА_4 , будучи раніше судимим за розбій, з корисливих мотивів цього ж дня близько 02:30 у вищезазначеному місці, перебуваючи на задньому пасажирському сидінні вказаного автомобіля, примусив водія зупинити автомобіль, тримаючи правою рукою пістолет КWС НОМЕР_2 177 САL 4,5 мм та погрожуючи йому застосуванням насильства, небезпечного для життя (погрожуючи вбивством) наказав передати майно. Сприймаючи загрозу своєму життю як реальну, потерпілий передав ОСОБА_4 на його вимогу мобільний телефон «SAMSUNG» з однією сім-картою, мобільний телефон «BRAVIS» із двома сім-картами, навігатор «EXPLAX-960» та грошові кошти в розмірі 180 грн, чим спричинив останньому матеріальний збиток на загальну суму 4080 грн.
При цьому ОСОБА_4 повторно, з корисливих мотивів близько 02:45, за ринком «Чайка» Роздільнянського району Одеської області, біля 444 км автодороги Київ-Одеса продовжив погрожувати ОСОБА_5 вказаним пістолетом, тобто застосуванням насильства небезпечного для життя потерпілого (погрожувати вбивством), наказав йому знайти канат, оскільки хотів зв'язати потерпілого і помістити його в багажник, однак потерпілий, скориставшись нагодою, відчинив водійські двері та втік в поле. Після цього ОСОБА_4 з метою завершення свого злочинного умислу ключем запалення привів у роботу двигун зазначеного автомобіля і рушив у напрямку м. Одеси.
Таким чином, ОСОБА_4 також вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК, за кваліфікуючою ознакою - незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, вчинене повторно.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 26 жовтня 2021 року вирок Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року щодо ОСОБА_4 залишив без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації своїх дій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і його особі внаслідок суворості, просить змінити оскаржувані судові рішення щодо нього, призначивши йому більш м'яке покарання.
Свої вимоги мотивує тим, що суд у ході призначення йому покарання не в повній мірі врахував обставини, які пом'якшують покарання, а саме: визнання вини та каяття, позитивну характеристику, те, що він має постійне місце проживання і на його утриманні перебував батько-пенсіонер, який має інвалідність III групи, працював, відсутність наслідків для потерпілого, що, на думку засудженого, призвело до надто суворого покарання.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи в касаційній скарзі засудженого та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК, і правильність кваліфікації дій у касаційній скарзі засудженим не оспорюються.
Доводи засудженого щодо невідповідності призначеного йому покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок суворості, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
За правилами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.
Як видно з доданих до касаційної скарги копій судових рішень, указаних вимог суди дотримались.
Призначаючи засудженому ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, урахував усі обставини кримінального провадження, у тому числі: характер та ступінь суспільної небезпеки скоєних кримінальних правопорушень; дані, які характеризують його особу, те, що він раніше притягався до кримінальної відповідальності за злочини, пов'язані з насильством, відбував покарання у вигляді позбавлення волі, після звільнення і до вчинення нового злочину перебував на волі лише 6 місяців, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення, відсутність будь-яких соціальних зав'язків та вчинення злочину в період незнятої та непогашеної судимості; обставини, які обтяжують покарання, - рецидив злочинів; відсутність обставин, які пом'якшують покарання.
Враховуючи повною мірою наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі, не в максимальних межах санкції за вчинені злочини, оскільки його виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства на певний строк, із застосуванням конфіскації майна, рішення своє вмотивував.
Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через його суворість не вбачається. Відсутні такі підстави і в касаційній скарзі засудженого.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги засудженого ОСОБА_4 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і його особі внаслідок суворості, які аналогічні доводам його касаційної скарги, та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення обґрунтовано залишив вирок без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції слушно наголосив, що наведена сукупність обставин та даних про особу ОСОБА_4 надала суду першої інстанції підстави дійти висновку, що йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, а тому визначена засудженому форма відбування покарання є справедливим та виваженим заходом примусу і забезпечить його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.
Також суд обґрунтовано не визнав безумовною підставою для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК його посилання на утримання ним батька-пенсіонера, позитивну характеристику, відсутність наслідків для потерпілого та наявність постійного місця роботи, оскільки вони істотно не знижують ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.
Доречно зазначив суд і щодо невизнання обставиною, яка пом'якшує покарання засудженого, щирого каяття, оскільки останній вину у вчиненні злочинів на досудовому розслідуванні не визнавав, посилаючись на ст. 63 Конституції України, показань щодо обставин справи не давав та в судовому засіданні частково визнав свою вину у вчиненому злочині, у зв'язку з чим суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 349 КПК розглядав кримінальне провадження в загальному порядку, під час якого докази дослідив в повному обсязі, і лише після цього засуджений визнав вину.
Ухвала апеляційного суду достатньо мотивована та відповідає ст. 419 КПК.
Колегія суддів погоджується із судовими рішеннями, а тому не вбачає підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання за кожен із злочинів та остаточне на підставі ч. 1 ст. 70 КК явно несправедливим через суворість, як про то йдеться у касаційній скарзі засудженого.
Обставини, на які покликається в касаційній скарзі засуджений щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості, не є безумовними і достатніми для зміни судових рішень.
На підставі наведеного Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без змін судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, оскільки обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень не встановлено підстав для задоволення скарги засудженого ОСОБА_4 , то згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
З огляду на викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо нього.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3