26 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 545/1009/17
провадження № 51-5525ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув спільну касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області віл 04 червня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, які постановлені в кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170300000132, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Блажово, Рокитновський район Рівненської області, зареєстрованої та проживаючої у АДРЕСА_1 , раніше судимої вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2015 року за ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до покарання у виді штрафу 850 грн; ухвалою цього ж суду від 08 грудня 2016 року замінено покарання за попереднім вироком у виді 50 годин громадських робіт,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
Суть питання
Вироком Полтавського районного суду Полтавської області віл 04 червня 2018 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді арешту на 1 місяць. На підставі ст. 71 КК України шляхом повного складання покарань до призначеного покарання за даним вироком приєднано покарання за попереднім вищевказаним вироком та призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді арешту на строк 1 місяць 6 днів.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2021 року змінив вищевказаний вирок у частині призначення покарання. Постановив звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 389 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, сторона захисту подала спільну касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені, на їх думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 .
Свої вимоги мотивують тим, що суди попередніх інстанцій не дотримались розумних строків розгляду кримінального провадження та затягували судовий процес, що призвело до спливу строку притягнення засудженої до кримінальної відповідальності.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як видно з копій судових рішень доданих до касаційної скарги, за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2015 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу у сумі 850 грн.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області 08 грудня 2016 року змінено покарання у виді штрафу на 50 годин громадських робіт, оскільки ОСОБА_4 не сплатила штраф у вказаний судом строк.
Попри це засуджена ОСОБА_4 категорично відмовилася відпрацьовувати покарання у виді 50 годин громадських робіт, пояснивши тим, що має ряд захворювань та за станом здоров'я не має можливості працювати. Крім того, пояснила, що на вихованні у неї знаходиться малолітня дитина 12 років, однак жодних документів на підтвердження своїх слів не надала, а тому вироком Полтавського районного суду Полтавської області віл 04 червня 2018 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду, сторона захисту подала апеляційну скаргу, в якій стверджувала, що в діях ОСОБА_4 відсутній склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, виходячи з того, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, того, що Тахтаулівською сільською радою було погоджено з Полтавським PC Полтавського МРВ з питань пробації вид та порядок виконання громадських робіт, перелік об'єктів на яких ОСОБА_4 має відпрацьовувати громадські роботи.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження, ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені захисником у згаданій апеляційній скарзі, й задовольнивши частково її вимоги, на підставі положень ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_4 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що вина ОСОБА_4 у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 389 КК України, підтверджуються зібраними по справі доказами, які належним чином досліджені судом першої інстанції за участю сторін кримінального провадження.
Крім того, апеляційний суд вказав, що згідно із положеннями ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України на час апеляційного перегляду віднесений до кримінальних проступків. Відповідно до ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Так, вказаний кримінальний проступок ОСОБА_4 вчинено у січні 2017 року і на час перегляду вироку суду в суді апеляційної інстанції пройшло більше 4 років, а отже минули строки притягнення обвинуваченої до кримінальної відповідальності. Оскільки особа не заявляла клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності, апеляційний суд застосував положення ч. 5 ст. 74 КК України на підставі яких ОСОБА_4 звільнив від відбування призначеного місцевим судом покарання за ч. 2 ст. 389 КК України.
Таким чином, положення ст. 49 КК України є імперативною нормою, яка передбачає не право суду, а його обов'язок розглянути відповідне питання.
Посилання у касаційній скарзі на порушення судом передбаченого чинним КПК України принципу розгляду кримінального провадження у розумний строк, що призвело до спливу строків давності притягнення осіб до кримінальної відповідальності, не може впливати на обов'язок суду закрити кримінальне провадження на підставі положень ст. 49 КК України за наявності передбачених для цього законом підстав.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, у ній наведено обґрунтування прийнятого рішення та мотиви, якими керувався цей суд.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду, сторона захисту у касаційній скарзі не навела.
З огляду на наведене та відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за спільною касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 04 червня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3