Ухвала
26 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 211/6921/20
провадження № 61-18797ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
В обґрунтування позову зазначав, що він працює машиністом електровоза в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».
З 01 серпня 2017 року по 11 вересня 2017 рік, з 10 лютого 2018 року по 05 березня 2018 рік, з 01 травня 2019 року по 26 травня 2019 рік, з 01 квітня 2020 рік по 14 травня 2020 року йому надавались щорічні тарифні відпустки згідно графіку. Кожного разу, при наданні відпустки, він звертався з особистою заявою до керівника з проханням надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення, відповідно до пункту 3.1.5 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак, матеріальна допомога була йому надана у 2017 році у сумі 2 678,93 грн, у 2018 році у сумі 2 699,82 грн, у 2019 році у сумі 2 714,46 грн, у 2020 році у сумі 2 995,12 грн.
В обґрунтування відмови виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, керівник посилався на спільну Постанову керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, якою прийнято застосувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом.
Заявник не погоджувався з указаним рішенням, оскільки пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а згідно з пунктом 1.4 Колективного договору зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші - на конференції трудового депо. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття вищезазначеної спільної Постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, з розрахунку на місяць, встановлений на рівні 1600,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000,00 грн. Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували його становище порівняно із законодавством, тому вважав, що при визначенні йому розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва, яка погіршує становище працівників, а пункт 3.1.5 Колективного договору.
Ураховуючи вищевикладене, просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», на свою користь 12 911,67 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення, за період з 2017 року по 2020 рік, у розмірі 4 730,67 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суди, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходили з того, що прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року, замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн, отже вказана сума є більшою за 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2 000,00 грн, тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а пункт 3.1.5 Колективного договору. При цьому, суди дійшли висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування пункту 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.
19 листопада 2021 року АТ «Українська залізниця» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у загальному розмірі 12 911,67 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (227 000,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржуються до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України як підставу для оскарження у касаційному порядку судових рішень у малозначних справах визначено ситуацію, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Посилання заявника на постанови Верховного Суду у справах, де за подібних відносин, але різних фактичних обставин, встановлено інші умови договірного регулювання відносин сторін спору, не є підтвердженням відсутності єдності у правозастосовчій практиці у справах щодо стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.
Заявником у касаційній скарзі не сформульовано правову проблему, яка на думку заявника є фундаментальною і потребує вирішення Верховним Судом.
Наведене дає підстав для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа має для нього виняткове значення, як на наявність підстави, передбаченої підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є безпідставним, оскільки не містить будь-якого обґрунтування.
Формальне посилання у касаційній скарзі на зазначений пункт, без наведення відповідного обґрунтування, не може бути підставою для висновків суду касаційної інстанції, що у цій справі наявні обставини, за яких рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик