Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 314/1768/18
провадження № 61-11228св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державна установа «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України»,
третя особа - начальник філії державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області Шульга Олег Петрович,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року в складі колегії суддів Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенко Е. А.,
Історія справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що з 07 серпня 2018 року його було прийнято на посаду начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області. Одночасно в межах цього медичного закладу його було прийнято на посаду лікаря-фтизіатра на 0,5 ставки за сумісництвом. Указував, що наказом начальника філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року його було звільнено з обох посад за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, до якого наказом № 19-19/к-тр від 08 квітня 2019 року внесено зміни шляхом визначення останнім днем роботи позивача 06 квітня 2019 року.
Позивач уважав своє звільнення таким, що не відповідає положенням трудового законодавства, оскільки він виконував свої посадові обов'язки у відповідності до посадової інструкції керівника лікарні. Указував, що вирішення робочих питань з метою забезпечення належного функціонування лікарні потребувало безпосередньої участі її керівника у взаємовідносинах з іншими установами, які знаходяться за межами його робочого місця. Таким чином уважав, що його відсутність на роботі обумовлена виконанням ним умов трудового договору, що не може вважатись прогулом та виключає застосування до нього будь-якого заходу дисциплінарного впливу.
Зазначав, що визначені відповідачем прогули позивача за весь час його роботи в установі повинні були розглядатися як окремі проступки за встановленою законом процедурою та з дотриманням строків, встановлених статтею 148 КЗпП України. Пропуск цього строку з боку відповідача виключає можливість застосування до працівника дисциплінарного стягнення.
Крім того вказував, що звільнення відбулося під час його перебування на лікарняному, чим порушено положення частини третьої статті 40 КЗпП України.
Зазначав також, що його звільнення відбулось без попередньої згоди уповноваженого трудового колективу, що передбачено положеннями пункту 2.1 колективного договору.
Вказував, що незаконними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку обґрунтовував тим, що відповідач незаконно позбавив його гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю, можливості заробляти собі і своїй сім'ї на життя та захисту від незаконного звільнення. Моральні страждання полягають в переживаннях, погіршенні стану здоров'я, він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя собі та своїй родині.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року та наказ від 08 квітня 2019 року за № 19-19/к-тр про зміну дати звільнення;
- поновити його на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії Центру охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах цього медичного закладу;
- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за вирахуванням податків та обов'язкових платежів;
- стягнути з відповідача 30 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року в складі судді Мануйлової Н. Ю., позов задоволено частково:
- визнано незаконними та скасовано накази від 27 березня 2019 року № 16-19/к-тр та від 08 квітня 2019 року за № 19-19/к-тр про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні №55 Філії Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та з посади лікаря-фтизіатра, прийнятого за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу;
- стягнуто з ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 квітня 2019 року по 29 квітня 2020 року в розмірі 340 816,49 грн за вирахуванням податків та обов'язкових платежів;
- стягнуто з ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;
- вирішено питання розподілу судових витрат;
- рішення в частині поновлення на роботі та в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посадові обов'язки керівника лікарні зобов'язують останнього їх виконувати, у тому числі, за межами робочого місця без попередження про причини своєї відсутності. Суд прийняв до уваги, що під час відсутності позивача на робочому місці лікарня працювала у штатному режимі, що підтверджує повне виконання позивачем своїх функціональних обов'язків керівника лікарні.
Суд зазначив, що поодинокі випадки відсутності працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно впродовж робочого дня, повинні розглядатися як окремий проступок із встановленою законом процедурою та з дотриманням строків, встановлених законодавством про працю, а тому відповідач безпідставно розглядав дії позивача як триваючий дисциплінарний проступок із застосуванням шестимісячного строку для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
Суд першої інстанції критично оцінив аргументи відповідача щодо правомірності контролю та фіксації обліку робочого часу працівників лікарні за допомогою електронної пропускної системи «Золоті ворота», оскільки вказана електронна система встановлена на режимному об'єкті, яким є Софіївська виправна колонія № 55. Тобто облік робочого часу за допомогою вказаної системи відбувається виключно для працівників виправної колонії, а не Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні, яка не видавала локального нормативно-правового акта про поширення дії електронної системи фіксації робочого часу на своїх працівників. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд установив наявність можливості входу та виходу працівників лікарні за перепустками без електронної фіксації, а тому самі по собі дані з системи «Золоті ворота» не можуть бути підтвердженням відсутності позивача на робочому місці.
Суд першої інстанції також установив незаконність дій відповідача в частині звільнення позивача під час перебування працівника на лікарняному. Наказ про зміну дати звільнення після подання позивачем листка непрацездатності на 06 квітня 2019 року суд також уважав протиправним, оскільки 06 квітня 2019 року припадає на вихідний день (суботу). При цьому суд прийняв до уваги, що запис про зміну дати звільнення не було внесено до трудової книжки позивача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що виконання посадових обов'язків начальника лікарні щодо здійснення планування роботи лікарні не залежить цілковито від співпраці з іншими установами та організаціями, тим більше за межами самої лікарні. Суд зазначив, що позивач не довів, чому зазначена співпраця має здійснюватися шляхом його особистого контакту з іншими установами, а не за допомогою телефонного, факсимільного, поштового зв'язку чи мережі Інтернет. Суд зазначив, що посадова інструкція керівника лікарні не містить вимог щодо особистої присутності начальника за місцем знаходження суб'єктів його співпраці, проте вона містить вимоги виконання ним інших посадових обов'язків, що прямо передбачають його фізичну присутність на робочому місці. Суд указав, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стала не його періодична відсутність на робочому місці впродовж дня або кількість годин, проведених на території лікарні, а саме його невихід на роботу взагалі, з приводу чого ОСОБА_1 не надав жодних пояснень.
Колегія суддів прийняла до уваги, що відсутність позивача на робочому місці призвела до негативних наслідків, оскільки з вказівки Токмацької місцевої прокуратури від 26 лютого 2019 року вбачається, що у зв'язку з перманентною відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці та, як наслідок, невиконання ним своїх обов'язків з організації роботи лікарні, погіршилась якість надання засудженим медичної допомоги та організація медичного обслуговування засуджених, що в свою чергу призвело до смерті двох засуджених упродовж 2019 року. Колегія суддів прийняла до уваги, що 22 березня 2019 року відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ознаками вчинення ним злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 та частиною першою статті 366 КК України, яка перебуває на стадії досудового розслідування.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності контролю та фіксації обліку робочого часу працівників лікарні за допомогою електронної пропускної системи «Золоті ворота», зазначивши, що працівники лікарні, що є структурним підрозділом ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України», а отже перебуває у складі кримінально-виконавчої системи України й знаходиться на території Софіївської виправної колонії № 55, зобов'язані виконувати правила пропуску, встановлені з метою забезпечення режиму у виправних колоніях.
Колегія суддів не погодилася с висновком суду першої інстанції про пропуск відповідачем строку для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оскільки апеляційний суд установив, що роботодавцю стало відомо про порушення позивачем трудової дисципліни з вказівки прокурора, що надійшла на адресу відповідача 27 лютого 2019 року.
Суд апеляційної інстанції встановив, що в межах службового розслідування у ОСОБА_1 відбирались пояснення з приводу його відсутності на роботі; за порушення трудової дисципліни у вигляді невиходу на роботу на позивача накладено одне стягнення - звільнення, яке за висновком суду повністю відповідає ступеню тяжкості проступку та заподіяній ним шкоді, а з урахуванням наявності у позивача попередньо оголошеної догани - єдино можливим та справедливим за вказаних обставин.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності, оскільки з метою виконання вимог частини третьої статті 40 КЗпП України роботодавцем змінено дату звільнення позивача на день, що був наступним після припинення його тимчасової непрацездатності, а саме 06 квітня 2019 року (субота). Прийнявши до уваги табель обліку робочого часу, а також врахувавши специфіку роботи Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55, колегія суддів зробила висновок, що позивач як лікар-фтизіатр входить до списку працівників, робочий графік яких включає роботу у вихідні та святкові дні, а тому законним є звільнення ОСОБА_1 06 квітня 2019 року, тобто в день, визначений лікарем в листку непрацездатності як «стати до роботи».
Аргументи учасників справи
29 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- апеляційний суд помилково вважав, що роботодавець не пропустив передбачений у статті 148 КЗпП України строк притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, пославшись виключно на вказівку прокурора;
- посадові обов'язки керівника лікарні передбачають службову необхідність для вирішення робочих питань за межами робочого місця, що не свідчить про відсутність на роботі без поважних причин;
- висновок роботодавця та суду про відсутність позивача на роботі ґрунтується виключно на даних системи контролю доступу «Золоті ворота», дія якої не може бути поширена на працівників лікарні;
- система «Золоті ворота» дозволяє прохід декількох осіб на підставі однієї електронної картки, а тому відсутність даних про використання картки позивача не свідчить про його відсутність на робочому місці;
- позивача звільнено з роботи 06 квітня 2019 року, тобто в суботу, що є загальним вихідним днем для всієї лікарні, що відображено й у табелі обліку робочого часу позивача;
- апеляційний суд надав оцінку документам, які не були подані до суду першої інстанції та взагалі відсутні в матеріалах справи, зокрема в частині дати та підстав притягнення позивача до кримінальної відповідальності;
- суд апеляційної інстанції послався на наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та оголошення йому догани, який було скасовано в судовому порядку при розгляді іншої цивільної справи.
У листопаді 2020 року від ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Посилається на те, що апеляційний суд, дослідивши подані сторонами докази, зробив правильний висновок, про відсутність позивача на роботі без поважних причин протягом тривалого часу, що є підставою для його звільнення. Указує, що про факт порушення позивачем трудової дисципліни відповідач дізнався лише в ході проведення службового розслідування за вказівкою прокурора.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 вересня 2020 рокузазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року в справі № 461/4469/16-ц, від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18 та постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2017 року в справі № 6-2597цс16.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що наказом ДУ «ЦОЗ ДКВС України» від 06 серпня 2018 року за № 155/к-тр ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника Софіївської спеціалізованої лікарні № 55 філії Центру охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області з 06 серпня 2018 року та лікаря-фтизіатра цієї ж установи за сумісництвом на 0,5 ставки.
Вказівкою Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області від 26 лютого 2019 року № 37/1-790-вих.19, прийнятою за результатами перевірки додержання норм чинного законодавства медичними працівниками Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області, начальнику філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області рекомендовано вирішити питання про відповідність займаній посаді начальника Софіївської СТЛ № 55 ОСОБА_1 , оскільки за даними системи контролю доступу «Золоті ворота» позивач періодично протягом робочого часу був відсутній на своєму робочому місці, а іноді взагалі не виходив на роботу, а саме з 10 по 26 серпня 2018 року включно та з 09 по 15 січня 2019 року.
Наказом філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області від 27 лютого 2019 року за №16-19/ОД призначено проведення службового розслідування за фактами виявлених порушень трудової дисципліни начальником Софіївської СТЛ № 55 ОСОБА_1 . Одночасно вирішено питання про відсторонення позивача від виконання своїх посадових обов'язків як начальника лікарні так і лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки.
Згідно з висновком службового розслідування від 26 березня 2019 року за фактом порушення трудової дисципліни начальником Софіївської СТЛ № 55 філії ДУ «ЦОЗ ДКВСК України» в Запорізькій області комісія визнала прогулами дні відсутності позивача на робочому місці як на посаді начальника лікарні, так і за сумісництвом на посаді лікаря-фтизіатра. Комісія рекомендувала за фактом цих порушень звільнити позивача з займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Періоди часу, протягом яких позивач був відсутній на роботі, підтверджується випискою з електронної системи пропуску на режимну територію.
Наказом філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області від 27 березня 2019 року за № 16-19/к-тр ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Софіївської спеціалізованої лікарні № 55 філії Центру охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області та за сумісництвом на 0,5 ставки лікаря-фтизіатра цієї установи з підстав пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
ОСОБА_1 відповідно до копії листка непрацездатності серії АДЛ № 101016 в період з 26 березня 2019 року по 05 квітня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні.
Наказом філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області від 08 квітня 2019 року за № 19-19/ОД внесено зміни до наказу № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року в частині зміни дати звільнення позивача та визнано останнім робочим днем ОСОБА_1 суботу 06 квітня 2019 року. Вказані зміни до трудової книжки позивача внесено не було.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 369/3017/18 (провадження № 61-12454св20) зазначено, що «у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази. Для звільнення працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п'ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається, на підтвердження факту порушення позивачем трудової дисципліни відповідач надав висновок службового розслідування від 26 березня 2019 року, за яким прогулами визнано дні невиходу ОСОБА_1 на роботу, а саме: з 10 по 26 серпня (включно) 2018 року та з 14 по 15 січня (включно) 2019 року. Факт невиходу позивача на роботу комісія встановила на підставі даних електронної системи контролю доступу «Золоті ворота» на території охороняємого об'єкта - Софіївської виправної колонії № 55.
Апеляційний суд надав належну оцінку доводам позивача щодо неможливості використання даних указаної системи при здійсненні обліку робочого часу працівників лікарні, зазначивши, що Софіївська спеціалізована туберкульозна лікарня № 55 є структурним підрозділом ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України», а отже перебуває у складі кримінально-виконавчої системи України. Ураховуючи, що лікарня, керівником якої був позивач, знаходиться на території Софіївської виправної колонії № 55, де встановлено спеціальний контрольно-пропускний режим, апеляційний суд зробив правильний висновок про обов'язок працівників лікарні дотримуватись установлених правил пропуску, які, зокрема, передбачають використання електронної системи «Золоті ворота».
Доводи касаційної скарги про те, що посадові обов'язки керівника лікарні передбачають службову необхідність для вирішення робочих питань за межами робочого місця, що не свідчить про відсутність на роботі без поважних причин, колегія суддів відхиляє, оскільки підставою для звільнення позивача з роботи стала не тимчасова відсутність на робочому місці протягом робочого дня, а невихід на роботу взагалі в період з 10 по 26 серпня (включно) 2018 року та з 14 по 15 січня (включно) 2019 року.
При цьому, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, доказів поважності причин відсутності на роботі протягом указаного проміжку часу позивач суду не надав.
Разом з тим, застосування заходів дисциплінарного впливу обмежується строками, визначеними в статті 148 КЗпП України, за змістом якої дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Апеляційний суд установив, що позивача за прогули в період з 10 по 26 серпня (включно) 2018 року та з 14 по 15 січня (включно) 2019 рокупритягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення на підставі наказу від 27 березня 2019 року.
Тобто, у справі, що переглядається, мав місце не безперервний (триваючий) прогул до моменту його виявлення роботодавцем, а конкретні періоди часу, в які позивач був відсутній на роботі, після чого він повертався до виконання службових обов'язків.
За таких обставин відсутність позивача на робочому місці з 10 по 26 серпня 2018 року не може бути підставою для його звільнення згідно положень статті 148 КЗпП України, оскільки з моменту вчинення позивачем дисциплінарного проступку до його притягнення до дисциплінарної відповідальності минуло більше шести місяців.
Надаючи оцінку відсутності позивача на роботі протягом 14-15 січня 2019 року як підставі звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, апеляційний суд:
- не звернув увагу, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відбулося 27 березня 2019 року, тобто зі спливом місячного строку з моменту вчинення дисциплінарного проступку;
- пославшись на необізнаність роботодавця про допущений позивачем дисциплінарний проступок до отримання вказівки прокурора 27 лютого 2019 року, не встановив момент виявлення відповідачем прогулу позивача з урахуванням установленої судом можливості здійснення роботодавцем регулярного контролю за обліком робочого часу в електронній системі «Золоті ворота».
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Не встановивши обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, в частині дотримання роботодавцем передбаченого статтею 148 КЗпП України строку для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 369/3017/18 (провадження № 61-12454св20), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 рокувтрачає законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук