Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 214/2502/16
провадження № 61-15232св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України, яка підписана представником Дерновським Максимом Євгеновичем на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Деркач Н. М., Макарова М. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом у період з 09 березня 2011 року по 31 грудня 2015 року, а всього 57 місяців 23 дні.
З 09 березня 2011 року щодо неї незаконно проводилися оперативно-розшукові заходи, а 24 травня 2011 року - порушено кримінальну справу по обвинуваченню у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, та того ж дня затримано. У період з 24 травня 2011 року по 20 липня 2011 року вона утримувалася у слідчому ізоляторі, оскільки щодо неї діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2013 року її визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, проте ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2014 року вирок скасовано та направлено справу для провадження додаткового розслідування.
31 грудня 2015 року постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 кримінальне провадження № 12014040710000871 від 02 квітня 2014 року, у якому їй пред'явлено обвинувачення, закрито у зв'язку із відсутністю в її діях складу вказаного злочину.
ОСОБА_1 посилається на те, що у зв'язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи вона втратила можливість своєчасно зареєструватися у службі зайнятості як особа, трудовий договір з якою розірвано з ініціативи власника, та їй не нараховано допомогу по безробіттю. Крім того, стан її здоров'я погіршився, вона досі лікується від психічного захворювання і погано себе почуває. Через обвинувачення у вчиненні злочину з нею перестали спілкуватися знайомі, що завдало моральних страждань та призвело до значних змін у повсякденному житті; на її майно накладено арешт і вона не могла розпоряджатися своєю власністю протягом тривалого часу. Також її позбавлено можливості здійснювати захист свого сина, проти якого також висунуто кримінальне обвинувачення, а також приймати участь у судових засіданнях.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України у відшкодування майнових збитків 211 751,54 грн, з яких: проіндексований розмір заробітної плати, яку вона могла отримати за період з 01 червня 2011 року по 31 грудня 2015 року - 146 018,81 грн;
витрати на лікування - 21 268,73 грн;
витрати на послуги поштового та кур'єрського зв'язку - 1 790,00 грн;
витрати на проїзд у громадському транспорті - 2 160,00 грн;
витрати на проїзд до м. Дніпра та м. Києва - 400,97 грн;
витрати на роздруківку скарг і заяв - 114,00 грн,
і витрати на правову допомогу - 40 000,00 грн,
а також просила відшкодувати моральну шкоду, яку оцінює у 2 304 000,00 грн.
Справа розглядалася судом неодноразово
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Судові витрати компенсовано за рахунок держави.
Відмовляючи у відшкодуванні майнових збитків, суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування таких витрат не передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також суд вказав, що зазначена позивачем сума втраченого заробітку у розмірі 146 018,81 грн не доведена і докази того, що ці доходи реально могли бути отримані, відсутні. Крім того, суд послався на недоведеність понесення витрат на правову допомогу у сумі 40 000,00 грн, тому відмовив у їх відшкодуванні.
Стягуючи 300 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач 55 місяців незаконно перебувала під слідством і судом, що негативно вплинуло на її повсякденне життя і призвело до погіршення стану здоров'я, тому наявні підстави для стягнення на її користь відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначив з урахуванням тривалості перебування під слідством і судом, глибини та обсягу душевних страждань і тяжкості вимушених змін у житті.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на послуги поштового та кур'єрського зв'язку і роздруківку матеріалів скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на послуги поштового та кур'єрського зв'язку і роздруківку матеріалів у розмірі 2 304,97 грн.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року змінено в частині визначення порядку відшкодування моральної шкоди та зазначено про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
У іншій частині рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про стягнення на користь позивача 300 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди і відмову у відшкодуванні неотриманого заробітку, витрат на лікування і проїзд у громадському транспорті та правової допомоги, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на проїзд, послуги поштового та кур'єрського зв'язку і роздруківку матеріалів та задовольняючи такі позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав на те, що ці витрати позивач понесла через незаконне здійснення щодо неї кримінального провадження.
Також суд дійшов висновку про зміну визначеного судом першої інстанції порядку стягнення грошових коштів та вказав, що відшкодування моральної шкоди, витрат на проїзд, послуги поштового та кур'єрського зв'язку і роздруківку матеріалів здійснюється шляхом стягнення відповідних сум з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
У постановленні окремої ухвали щодо органів Державної казначейської служби України суд апеляційної інстанції відмовив, оскільки не встановив правових підстав для її постановлення.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не вирішив у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку заяву ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про відвід, тому порушення апеляційним судом порядку вирішення відводу свідчить про часткову обґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо перегляду цієї справи неповноважним складом суду. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що для правильного застосування матеріального права суду апеляційної інстанції належить урахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, та звернути увагу на те що у разі, якщо особа посилається на заподіяння їй майнової чи моральної шкоди незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади і в силу законодавства така шкода підлягає відшкодуванню за рахунок держави до участі у справі, окрім Державної казначейської служби України, залучається і відповідний орган.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України задоволено частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 000 000,00 грн та витрати на послуги поштового та кур'єрського зв'язку, та роздруківку матеріалів, у розмірі 2 304,97 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач ОСОБА_1 втратила заробіток внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, а тому остання не має права на відшкодування втраченого заробітку у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Заявляючи позовні вимоги про стягнення сум, сплачених у зв'язку з наданням їй юридичної допомоги, ОСОБА_1 не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту понесення таких витрат. Разом з тим, під час незаконного перебування під слідством і судом у період з 24 травня 2011 року по 31 грудня 2015 року ОСОБА_1 понесено витрати на проїзд, послуги поштового та кур'єрського зв'язку, та роздруківку матеріалів у розмірі 2 304, 97 грн, на підтвердження чого нею надано суду відповідні квитанції, та ці витрати можна віднести до інших витрат, сплачених громадянином, відшкодування яких врегульовано положенням статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Щодо вимог про стягнення витрат на проїзд у громадському транспорті, розмір яких за підрахунками позивача, становить 2 160,00 грн, то вони відшкодуванню не підлягають, оскільки, такі витрати хоч і мають компенсуватися у порядку ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», однак виключно у випадку надання належних доказів щодо понесення цих витрат, тобто квитків на проїзд у громадському транспорті, які в даному випадку суду не надано.
Щодо позовних вимог про відшкодування витрат позивача на лікування, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню, оскільки відшкодування таких витрат не передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року в частині задоволених вимог та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Казначейства.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. В рішеннях суду не було зазначено належних доказів щодо відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 . Судом апеляційної інстанції лише підтверджено факт звернення позивача під час розгляду справи до медичних установ, проте факту що саме сприяло до цих звернень судом встановлено не було. Позивач не приводить доказів причинного зв'язку між кримінальним провадження, досудовим розслідуванням та погіршенням здоров'я позивача. Судом не наведено обґрунтування розміру моральної шкоди. В порушення пункту 9 Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд першої інстанції не притягнув відповідачем Криворізьку місцеву прокуратуру № 1, тому судом розглянуто справу без повно і всебічно з'ясованих обставин справи, оскільки належні відповідачі участь у справі не приймали.
Аргументи учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити Державній казначейській службі України в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі за незаконністю та безпідставністю заявлених заперечень.
Відзив мотивований тим, що інтереси держави у спорах про відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету повинен представляти відповідний фінансовий орган державної влади. Відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року, таким органом державної влади щодо виконання рішень суду про стягнення коштів з державного бюджету виступають органи Державної казначейської служби України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів. Суди відмовили представникам органу прокуратури вступити у справу в якості співвідповідача, тому що у казначейства України і органу прокуратури не може бути спільних або однорідних обов'язків чи прав щодо предмета спору у цій справі, а тому судами не було допущено порушень норм матеріального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року поновлено Державній службі України строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції відмовлено.
У лютому 2021 року матеріали цивільної справи № 214/2502/16 надійшли до Верховного Суду та 09 лютого 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 14 січня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 158/2689/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що наказом голови ліквідаційної комісії Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області № 106-к від 24 травня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу контролю за енергозбереженням по м. Кривий Ріг - державного інспектора з енергозбереження територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
24 травня 2011 року старшим слідчим прокуратури Дзержинського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області винесено постанову про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи за частиною першою статті 368 КК України.
Згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_1 затримана 24 травня 2011 року.
27 травня 2011 року старшим слідчим прокуратури Дзержинського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України.
Постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2011 року, яка ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2011 року залишена без змін, ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У подальшому кваліфікацію кримінального діяння змінено і пред'явлено ОСОБА_1 обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, і призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на шість років із конфіскацією майна.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2014 року цей вирок скасовано та направлено справу для провадження додаткового розслідування.
31 грудня 2015 року постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 кримінальне провадження № 12014040710000871 від 02 квітня 2014 року, яке після повернення справи на додаткове розслідування внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, закрито у зв'язку із відсутністю в її діях складу злочину.
Протягом періоду перебування під слідством та судом ОСОБА_1 неодноразово зверталась за медичною допомогою з приводу погіршення стану здоров'я і перебувала на лікуванні у медичних закладах.
Позивач неодноразово зверталась із скаргами та заявами з приводу численних, на її думку, порушень вимог законодавства під час досудового розслідування та під час розгляду кримінальної справи у суді.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила суд на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статті 1176 ЦК України відшкодувати за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, спричинену незаконним перебуванням під слідством, шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку коштів у розмірі 2 304 000, 00 грн.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно встановивши фактичні обставини справи, зробили правильний висновок про наявність передбачених Законом N 266/94-ВР підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, зазначивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом протягом 55 місяців.
Казначейство вважає, що судом не наведено обґрунтування розміру моральної шкоди. Так, розміри мінімальної заробітної плати на 2018 рік було установлено Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік місячному розмірі: з січня - 3723,00 грн. Разом з тим, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 № 1774-VIII»Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1700,00 грн.
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 210/5290/17 (провадження № 61-1228св20) зазначено, що «межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Тобто, визначений у статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним, тобто таким, що гарантований державою. Разом з тим, з урахуванням фактичних обставин конкретної справи суд може стягнути у відшкодування моральної шкоди кошти в більшому розмірі за наявності для цього обґрунтованих підстав, а тому доводи касаційної скарги про неможливість стягнення коштів у відшкодування моральної шкоди в розмірі, більшому від розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, колегія суддів відхиляє.
У справі, що переглядається, суд встановив, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 55 місяців, відносно позивача були застосовані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою, позивач перебувала в слідчому ізоляторі, та внаслідок незаконного розслідування кримінальної справи вона втратила можливість зареєструватися у службі зайнятості як особа, трудовий договір з якою розірвано з ініціативи власника.
За таких обставин, прийнявши до уваги тяжкість вимушених змін у житті ОСОБА_1 , тривалість немайнових втрат, необхідність докладання позивачем значних зусиль для відновлення репутації та довіри суспільства, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції уважав за доцільне стягнути на користь відповідача 300 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд, врахувавши ті самі обставини, не мотивував необхідність збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачеві, з 300 000,00 грн до 1 000 000,00 грн, у зв'язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19) зроблено висновок, що «кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. Тому резолютивну частині ухвали суду першої інстанції слід змінити».
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, в оскарженій частині, ухваливши правильне по суті судове рішення, на вказане уваги не звернув та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 210/5290/17 (провадження № 61-1228св20) колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в частині вимог про відшкодування моральної шкоди - скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - зміні з викладенням другого абзацу резолютивної частини в наступній редакції: «стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з незаконним перебуванням під слідством і судом». В іншій оскарженій частині постанова суду апеляційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду підлягає залишенню без змін як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України, яка підписана представником Дерновським Максимом Євгеновичем задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди скасувати.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції: «стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з незаконним перебуванням під слідством і судом».
В іншій оскарженій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук