19 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 344/147/16-ц
провадження № 61-17661ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування,
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . На момент відкриття спадщини він та його батько ОСОБА_4 проживали зі спадкодавцем, фактично позивач вступив в управління та володіння спадковим майном, а тому вважається таким, що прийняв спадщину. До складу спадщини входило: Ѕ частка квартири АДРЕСА_1 , Ѕ частка гаража в гаражно-будівельному кооперативі №8 та Ѕ дачної земельної ділянки у садівничому товаристві «За мир».
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_4 27 липня 2016 року він подав заяву про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 04 листопада 2016 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність документів, які б підтверджували право спадкодавця на визначене ним спадкове майно.
Позивач, посилаючись на те, що у встановленому законом порядку прийняв спадщину, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 на ј вказаної квартири, ј гаража № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі №8, ј дачної земельної ділянки в садівничому товаристві «За мир».
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд виходив із того, що позивач не довів, що пай сплачений у період сумісного проживання його батьків за рахунок спільних коштів, та що спірна квартира була їх спільним майном. Право власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі належить члену кооперативу, який повністю здійснив грошовий пайовий внесок, а не членам його сім'ї або іншому з подружжя. За життя ОСОБА_3 не заперечувала, що спірна квартира належить на праві власності її чоловіку.
На вказане рішення ОСОБА_2 в частині відмови у визнанні за ним права на частку в спірній квартирі подав апеляційну скаргу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду від 26 лютого 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд не встановив, коли (до чи під час шлюбу), за які (спільні чи особисті) кошти проведено виплату пайового внеску за спірну квартиру в ЖБК, не перевірив, чи наявні докази, які спростовують презумпцію спільності майна подружжя та підтверджують сплату паю лише за особисті кошти батька позивача, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року в складі колегії суддів Пнівчук О. В., Горейко М. Д., Томин О. О. рішення Івано-Франківського міського суду від 26 лютого 2020 року скасовано, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померлаІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд виходив із того, що пайові внески здійснені за рахунок коштів подружжя, письмова угода подружжя ОСОБА_1 про те, що спірна квартира є особистою власністю батька позивача ОСОБА_4 відсутня, тому відповідно до статті 28 КпШС України та статті 70 СК України квартира є спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6 і належала їм в рівних частках, по Ѕ частці кожному. Ураховуючи, що позивач ОСОБА_2 на час смерті матері проживав і був зареєстрований у спірній квартирі, то згідно частини першої статті 549 ЦК України 1963 року він прийняв спадщину, а тому в нього виникло право власності в порядку спадкування на ј частку спірної квартири.
Апеляційний суд вважав необґрунтованим посилання відповідача на наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки позивач після смерті матері ОСОБА_3 прийняв спадщину у встановленому законом порядку, його частка в спадковому майні не оформлена за іншими спадкоємцями; нотаріусом у 2005 році відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, а не у зв'язку з тим, що позивач не має права на таке спадкове майно.
27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, оскільки суд в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 758/5329/15, від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 19 лютого 2020 року в справі № 441/176/17, від 19 серпня 2020 року в справі № 520/408/17. Зазначає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту; позивачу слід було пред'явити вимогу про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Уважає, що суд неправомірно відмовив у застосуванні наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які з 28 березня 1949 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
Відповідно до відомостей будинкової книги на день смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_2 був зареєстрований у спірній квартирі.
31 жовтня 2003 року ОСОБА_2 подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті його матері ОСОБА_3
05 листопада 2003 року видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , відповідно до якого спадщину склали два грошових вклади. Нотаріусом не встановлено, що до складу спадщини ОСОБА_3 входить право на спірну квартиру, дачну земельну ділянку, металевий гараж.
Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу № 116 спірна квартира належить ОСОБА_4 на праві власності, ним сплачено повну вартість квартири в розмірі 85 123 300 карбованців.
20 січня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт щодо квартири на користь ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
02 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_7 , зокрема, на частку квартири АДРЕСА_1 , земельної ділянки та гаражу.
Постановою державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Федини А. М. від 04 листопада 2016 року відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 , земельної ділянки та гаражу, оскільки відсутні документи, які підтверджують право власності спадкодавця на вказане нерухоме майно.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 209/5027/14-ц (провадження № 61-12401св18) вказано, що «при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що після сплати паю в ЖБК подружжям у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів квартира після повної сплати пайового внеску є їх спільним майном. У порушення вимог статей 212-214, 303 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не перевірив доводів позивача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам, не врахував та не дав оцінку доводам та доказам про те, що пайовий внесок за спірну квартиру було сплачено подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за час шлюбу за рахунок спільних коштів, не встановив, чи належала спадкодавцю ОСОБА_6 частка у спірному майні на час відкриття спадщини після смерті останнього, чи перейшла вона до позивачів з часу відкриття спадщини та прийняття ними спірної спадщини, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ЖБК № 32 м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області подружжям ОСОБА_6 у період сумісного проживання, за рахунок спільних коштів квартири, після повної сплати пайового внеску є їх спільним майном в силу закону, вдався до аналізу дій спадкодавця, щодо утримання цього майна, інтересу спадкодавця щодо нього, що не є предметом доказування у цьому спорі та не стосується передбаченого законом порядку набуття у власність житла у ЖБК № 32 м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Разом з тим, не перевірив доводів позивача про сплату спільно подружжям ОСОБА_6 у період їх спільного проживання за рахунок спільних коштів пайових внесків, не навів мотивів відхилення цих доводів, та не зробив висновку про належність чи неналежність частки спадкодавця у спірному майні, й про перехід спірної частки до спадкоємців, які прийняли спадщину в установленому законом порядку, що є предметом доказування у цій справі».
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 701/1390/19 (провадження № 61-18388св20) зазначено, що «при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК Української РСР, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховувати, зокрема те, що пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їхнім спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому внесений одним з подружжя до вступу в шлюб (після розірвання шлюбу) пай є його особистим майном. Відповідно до пункту 43 Примірного статуту ЖБК з часу набрання законної сили рішенням суду про поділ квартири колишній з подружжя визнається членом кооперативу. Тому суд не повинен покладати обов'язок на ЖБК на прийом цього подружжя до кооперативу. Належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режим спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів».
Апеляційний суд установивши, що пайові внески внесені ОСОБА_4 в період шлюбу з ОСОБА_3 , а докази, що пайові внески за спірну квартиру вносилися за особисті кошти ОСОБА_4 відсутні, дійшов правильного висновку про те, що квартира є спільним майном подружжя та належала їм у рівних частках по Ѕ частці кожному; позивач на час смерті матері проживав і був зареєстрований у спірній квартирі, тобто спадщину він прийняв, а тому в нього виникло право власності в порядку спадкування на ј частину спірної квартири.
Посилання на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 758/5329/15, від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 19 лютого 2020 року в справі № 441/176/17, від 19 серпня 2020 року в справі № 520/408/17 є безпідставним, оскільки вони зроблені у справах за інших фактичних обставин.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач обрав не ефективний спосіб захисту з таких підстав.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зазначена норма цивільного права визначає причини, з настанням яких фактичний власник майна, у тому числі нерухомого, може пред'явити позов про визнання свого права судом. За змістом цієї норми такими підставами є: 1) оспорювання цього права іншою особою та при цьому відсутність у власника можливості надати визначені законом докази наявності у нього права власності та 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права. Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності в особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права.
У цій справі відповідач не визнає право власності позивача на ј частину спірної квартири, що свідчить про наявність у позивача права на пред'явлення позову про визнання права власності в порядку спадкування на частку спірного майна.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправомірно відмовив у застосуванні наслідків спливу позовної давності, не беруться до уваги, оскільки правильним є висновок апеляційного суду про те, що нотаріус відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів, а не через те, що позивач немає права на таке спадкове майно.
Аналіз змісту касаційної скарги та постанови апеляційного суду свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук