17 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 921/748/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 (судді: Скрипчук О. С. - головуючий, Плотніцький Б. Д., Кордюк Г. Т.)
за позовом Тернопільської міської ради
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Котломонтаж"
про розірвання договорів оренди землі від 24.07.2008,
Тернопільська міська рада (далі - Рада, Позивач) звернулася до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Котломонтаж" (далі - ПрАТ "Котломонтаж", Відповідача) про:
- розірвання договору оренди землі від 24.07.2008, укладеного між Тернопільською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Котломонтаж" щодо земельної ділянки за адресою: м. Тернопіль, вул. Митрополита Шептицького Оболоня, кадастровий номер 6110100000:12:017:0015 площею 422 кв.м, який зареєстрований у Тернопільській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.09.2008 за №040866100413;
- розірвання договору оренди землі від 24.07.2008, укладеного між Тернопільською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Котломонтаж" щодо земельної ділянки за адресою: м. Тернопіль, вул.Митрополита Шептицького Оболоня, кадастровий номер 6110100000:12:017:0014 площею 450 кв.м, який зареєстрований у Тернопільській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.09.2008 за № 040866100414.
В обґрунтування позовних вимог Рада посилалась на порушення Відповідачем умов договорів оренди землі, а саме самочинно здійснене встановлення тимчасових споруд на земельних ділянках без дотримання містобудівного законодавства, в межах червоних ліній, без врахування обмежень охоронних зон інженерних мереж за даними адресами, а також на порушення порядку надання ПрАТ "Котломонтаж" земельних ділянок.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.03.2021 у справі №921/748/20 задоволено позов Тернопільської міської ради та розірвано вказані договори.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Відповідачем не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність порушень істотних умов зазначених договорів, а саме: щодо розміщення торгових кіосків в межах червоних ліній; а також щодо наявності у нього на земельних ділянках, які є предметом оспорюваних договорів, об'єктів нерухомого майна.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2021 у справі № 921/748/20 та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
Указана постанова обґрунтована тим, що матеріали справи не містять відомостей про використання Відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням, оскільки згідно з умовами спірних договорів оренди цільове призначення земельних ділянок - землі житлової та громадської забудови, а цільове використання земель відповідно до класифікатора - землі комерційного використання. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що встановлення ПрАТ "Котломонтаж" кіосків на території кореспондується з умовами і предметом договорів та не може бути підставою для їх розірвання, оскільки згідно з до п. 15 вказаних договорів земельні ділянки надавались Відповідачу в оренду саме для розташування та обслуговування торгових об'єктів з реалізації товарів промислової групи. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені у акті обстеження від 25.11.2020 обставини розміщення ПрАТ "Котломонтаж" ряду тимчасових споруд, з яких здійснюється торгівля промисловими товарами, з порушенням Правил благоустрою Тернопільської міської територіальної громади носить ознаки адміністративного правопорушення.
У касаційній скарзі Рада просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм статей 13, 14, 19 Конституції України, статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі", викладених в постановах від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, від 23.12.2015 у справі № 6-2271цс15, від 20.01.2016 у справі № 6-1980цс15 та у справі № 6-1998цс15, у аналогічних правовідносинах.
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі Тернопільської міської ради, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у справі № 921/748/20 підлягає закриттю з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, у справі № 6-2510цс15 розглядались позовні вимоги прокурора в інтересах держави про: визнання незаконним рішення селищної ради щодо віднесення земель ради, які обслуговує лісогосподарська установа, до земель житлової та громадської забудови; визнання незаконними рішення міської (селищної) ради про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність; витребування земельної ділянки на користь держави з незаконного володіння відповідача у зазначеній справі.
Наведені позовні вимоги було обґрунтовано тим, що при прийнятті спірного рішення селищною радою було перевищено її повноваження та допущено ряд істотних порушень вимог законодавства, зокрема статей 17, 42, 55, 57 Лісового кодексу України, статті 83 Земельного кодексу України, пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", оскільки земельні ділянки лісового фонду, цільове призначення яких змінено оспорюваним рішенням селищної ради, знаходились за межами населеного пункту і селищна рада не мала повноважень ними розпоряджатись. Крім того, вказане рішення було прийняте без згоди державного органу лісового господарства області, за відсутності відповідного проекту землеустрою, а також за відсутності затвердженого генерального плану населеного пункту, місцевих правил забудови та схеми планування територій. У подальшому міська рада незаконно розпорядилася землею лісового фонду, прийнявши ряд рішень про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам, які після оформлення права власності на землю продали свої ділянки кільком особам. За результатами укладення між указаними особами низки наступних договорів купівлі-продажу одна з третіх осіб у зазначеній справі стала власником 141 земельної ділянки, об'єднала їх в одну та у подальшому за договором купівлі-продажу продала зазначену земельну ділянку відповідачу.
Таким чином, правовідносини у вказаній справі та у справі, що переглядається відрізняються предметом та підставами позову, а відтак і правовим регулюванням спірних правовідносин, що свідчить про їх неподібність.
У справі № 6-2271цс15 розглядались позовні вимоги про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, які було обґрунтовано тим, що відповідач у зазначеній справі, у порушення умов укладених між сторонами договорів оренди, з моменту їх укладення не використовує земельні ділянки за цільовим призначенням: не здійснює посіву сільськогосподарських культур, не застосовує заходів боротьби з бур'янами у зв'язку із чим земельні ділянки перебувають у занедбаному стані (забур'янені та заліснені). Крім того, товариство своєчасно не сплатило орендну плату за 2013 рік.
Водночас, при розгляді справи № 6-2271цс15 місцевим судом було встановлено, що відповідач протягом 5 років не обробляв земельні ділянки, не проводив посів сільськогосподарських культур, не застосовував заходів боротьби з бур'янами, в результаті чого земельні ділянки знаходяться в занедбаному стані (забур'янені та заліснені). Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції (з висновками якого погодився й Верховний Суд України) виходив з наявності підстав для розірвання укладених договорів оренди у зв'язку з порушення відповідачем статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" та істотних умов договорів, невикористання ним земельних ділянок за цільовим призначенням, що призвело до погіршення їх стану та суттєво перешкодило передбаченому договором використанню земельних ділянок.
У справах № 6-1980цс15 та № 6-1998цс15 розглядались позовні вимоги про розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок, які було обґрунтовано тим, що відповідач у вказаних справах від часу укладення спірних договорів оренди не використовував земельні ділянки за цільовим призначенням, що призвело, зокрема, до їх занедбання та зниження якісних показників ґрунту. Крім того, відповідач своєчасно не сплачував орендну плату за користування зазначеними ділянками.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції (з висновками якого погодився й Верховний Суд України) виходив з того, що раціональним вважається таке використання сільськогосподарських земель, у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, запобігання необґрунтованому вилученню земель зі сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного господарства, збереження та підвищення родючості ґрунтів, охорона навколишнього середовища. Водночас, на момент укладення спірних договорів оренди землі істотними умовами договору визначено, зокрема, й умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди. Таким чином, установивши, що тривалим невикористанням земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідач як орендар порушив істотні умови договорів оренди, що, у свою чергу, призвело до порушення режиму використання земельних ділянок, забур'янення і залісення, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Разом з тим, при розгляді цієї справи апеляційним судом було встановлено, що матеріали справи не містять відомостей про використання Відповідачем орендованих земельних ділянок не за цільовим призначенням, оскільки згідно з пунктами 16., 17. спірних договорів оренди цільове призначення вказаних ділянок - землі житлової та громадської забудови, а цільове використання земель відповідно до класифікатора - землі комерційного використання. При цьому господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що у даному випадку відсутнє істотне порушення умов зазначених договорів, оскільки встановлення ПрАТ "Котломонтаж" кіосків на орендованій території кореспондується з умовами і предметом спірних договорів оренди та не може бути підставою для їх розірвання, враховуючи, що відповідно до їх пункту 15. земельні ділянки надавались Відповідачу в оренду саме для розташування та обслуговування торгових об'єктів з реалізації товарів промислової групи.
У зв'язку із зазначеним апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.
Отже, судові рішення Верховного Суду України у справах № 6-2271цс15 № 6-1980цс15, № 6-1998цс15 та викладена у них правова позиція не могли бути взяті до уваги господарським судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, оскільки зазначені судові рішення хоча і прийняті за подібного правового регулювання, але за інших фактичних обставин, встановлених судами з урахуванням інших поданих сторонами доказів, у залежності від оцінки яких вони і були прийняті.
Що стосується посилання скаржника на висновки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 18.01.2017 у справі № 921/225/16-г/13, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачає обов'язкове врахування судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не постанові Вищого господарського суду України, на яку помилково посилається скаржник.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Узагальнюючи доводи скаржника з урахуванням наведеного аналізу зазначених правових позицій, викладених в постановах суду касаційної інстанції від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, від 23.12.2015 у справі № 6-2271цс15, від 20.01.2016 у справі № 6-1980цс15 та у справі № 6-1998цс15, колегія суддів дійшла висновку про неподібність правовідносин у вказаних справах та у справі, що переглядається.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 у справі № 921/748/20.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за касаційною скаргою Тернопільської міської ради, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді І. С. Берднік
І. С. Міщенко