16 листопада 2021 року Справа № 915/995/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Левченко Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; адреса електронної пошти: sov@mkrada.gov.ua; ідентифікаційний код 26565573)
до відповідачів:
1) Управління комунального майна Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; адреса електронної пошти: komunmaino@mkrada.gov.ua; ідентифікаційний код 22440076)
2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» (54003, м. Миколаїв, вул. Сиваської Дивізії (3-я Воєнна), буд. 5Б; адреса електронної пошти представника: ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний код 32189597)
про: визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору про внесення змін та повернення майна вартістю 1230000,00 грн,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Дрібко Г.В., в порядку самопредставництва,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача-2: Іванцов І.А., адвокат за ордером,
Суть спору:
24.06.2021 Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 4312/020201-22/02.06./14/21 від 23.06.2021 до Управління комунального майна Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтершоу», в якій просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради № 72/03 від 27.03.2017 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності»;
- визнати недійсним укладений 28.04.2017 між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» договір про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу (парк «Народний сад»), що належить до комунальної власності № 5525 від 26.08.2003;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» повернути на користь Миколаївської міської ради цілісний майновий комплекс по вул. 3-я Воєнна, 5А у м. Миколаєві у складі: огорожі - 885 п.м; зелених насаджень - дерева (1384 од.), кущі та інші зелені насадження площею 1148 кв.м.; бетонного постаменту демонтованого пам'ятника Г.І. Петровському загальною вартістю 1230000,00 грн;
- стягнути з відповідачів на користь Миколаївської міської ради сплачений судовий збір за подачу позову.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов Договору оренди № 5525 від 26.08.2003 з додатковими угодами та актами прийому-передачі майна; заяви з вх. № 2271/10.01.07/16; наказу № 206/03 від 26.09.2016; Договору від 01.11.2016 про припинення договору оренди цілісно-майнового комплексу, з актом приймання-передачі; наказу № 72/03 від 27.03.2017, Договору від 28.04.2017 про внесення змін до договору оренди цілісно-майнового комплексу; листів № 20986/10.01-08/21-2 від 01.06.2021 та № 20986/10.01-08/21-2 від 01.06.2021; застосування норм статей 1, 10, 24, 52, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про Управління комунального майна Миколаївської міської ради, статей 16, 21, 203, 215, 317, 318, 327, 1212 Цивільного кодексу України, приписів Закону України «Про оренду державного та комунального майна», та мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» повторно після припинення 01.11.2016 Договору оренди комунального майна по вул. 3-я Воєнна, 5-а у місті Миколаєві не зверталось із заявою щодо укладення договору оренди, управління з порушенням встановленої законодавством та міською радою процедури, не маючи відповідних повноважень, без волевиявлення власника розпорядилося комунальним майном, видавши спірний наказ № 72/03 від 27.03.2017 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності».
Враховуючи те, що договір про внесення змін до договору оренди № 5525 від 26.08.2003 укладено 28.04.2017 на підставі оскаржуваного наказу УВРКВ ММР № 72/03 від 27.03.2017 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності», та з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІ від 10.04.1992, Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 10/15 від 20.10.2011 (зі змінами), то відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України, зазначений договір про внесення змін від 28.04.2017 підлягає визнанню недійсним.
Оскільки оскаржуваний договір про внесення змін від 28.04.2017 підлягає визнанню недійсним, відсутні правові підстави для використання ТОВ «Інтершоу» орендованого комунального майна по вул. 3-я Воєнна, 5а у місті Миколаєві.
Ухвалою суду від 19.07.2021, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 27 серпня 2021 року; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
04.08.2021 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» надійшла заява б/н від 04.08.2021 (вх. № 11947/21) про ознайомлення з матеріалами справи, з її подальшою реалізацією 06.08.2021.
16.08.2021 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 16.08.2021 (вх. № 12473/21), в якому відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позову Миколаївської міської ради по справі № 915/995/21. Посилаючись на норми чинного законодавства, зокрема, ст. 285 Господарського кодексу України, ст. 777 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 5.3 Положення про Управління комунального майна Миколаївської міської ради, товариство вважає, що начальник Управління має повноваження на скасування раніше виданих наказів та, відповідно, на їх підписання і підписання відповідних договорів оренди комунального майна. Також, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, відповідач-2 зазначає, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладанні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
Крім цього, 16.08.2021 до суду від відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» надійшла така кореспонденція:
- письмова заява б/н від 16.08.2021 (вх. № 12474/21), в якій товариство, посилаючись на норми ст.ст. 256, 257, 367 Цивільного кодексу України просить застосувати по даній справі наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в позові, оскільки строк по першій позовній вимозі сплив 27.03.2020;
- клопотання б/н від 16.08.2021 (вх. № 12472/21) про закриття провадження у справі, мотивоване, зокрема, тим, що перша позовна вимога не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Ухвалою суду від 27.08.2021 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі, відкладено підготовче засідання на 07 жовтня 2021 року.
02.09.2021 до суду від Миколаївської міської ради надійшли письмові заперечення б/н від 02.09.2021 (вх. № 13207/21) на заяву щодо застосування позовної давності. Так, позивач зазначає, що незважаючи на те, що Миколаївська міська рада та Управління комунального майна Миколаївської міської ради є органами місцевого самоврядування, вказані особи є окремими юридичними особами і про прийняття спірного наказу управління не повідомляло, так як і не зобов'язано це здійснювати. Фактично міській раді стало відомо про порушення її прав як власника майна 14.09.2018 у зв'язку з отриманням листа від Миколаївської місцевої прокуратури № 1 № (15-31/)11868вих-18, яким повідомлено, що Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 підготовлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до управління комунального майна Миколаївської міської ради та ТОВ «Інтершоу» про скасування наказу, визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди та повернення комунального майна, так як встановлено, що начальником управління комунального майна міської ради в порушення вимог ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про оренду державного та комунального майна», попри встановлену законодавством та міською радою процедуру передано в оренду ТОВ «Інтершоу» майно на території парку «Народний сад». Враховуючи норми чинного законодавства, предмет, підстави цієї справи та те, що прокуратурою подавався позов в інтересах міської ради з аналогічними вимогами, розгляд якого здійснювався до 20.10.2020, позивач просить не застосовувати позовну давність.
Також, 02.09.2021 від позивача до суду надійшли письмові заперечення б/н від 02.09.2021 (вх. № 13208/21) на клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, в яких Миколаївська міська рада вказує на відсутність підстав в його задоволенні та зазначає, що рішення органу державної влади може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
Крім того, 02.09.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 02.09.2021 (вх. № 13209/21).
21.09.2021 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 21.09.2021 (вх. № 14294/21) до заперечення на заяву щодо застосування позовної давності, в яких Миколаївська міська рада, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 та постанову Верховного суду від 20.10.2020 у справі № 915/1022/18, зазначає, що відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України позовна давність зупинялася у зв'язку з перебуванням справи у провадженні судових органів.
05.10.2021 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» надійшла заява б/н від 05.10.2021 (вх. № 14963/21) про ознайомлення з матеріалами справи, з її подальшою реалізацією 06.10.2021.
06.10.2021 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» надійшло клопотання б/н від 06.10.2021 (вх. № 15034/21) про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку з участю представника відповідача-2 в іншій судовій справі.
Ухвалою суду від 07.10.2021 підготовче засідання було відкладено на 18 жовтня 2021 року.
Ухвалою суду від 18.10.2021 було закрито підготовче провадження у справі № 915/995/21, з призначенням її до судового розгляду по суті на 11 листопада 2021 року.
27.10.2021 до суду від Управління комунального майна Миколаївської міської ради надійшла заява № 1565/10/01/08/21 від 19.10.2021, в якій відповідач-1 просить суд справу слухати за відсутності представника управління, а рішення прийняти за наявними матеріалами у справі та у відповідності до норм чинного законодавства.
Суд зауважує, що відповідач-1 правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався. Так, як уже було наведено вище, ухвалою суду від 19.07.2021 відповідачам було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву. Копія вказаної ухвали була отримана відповідачем-1 26.07.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення. Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву для відповідача-1 тривав до 10.08.2021. Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач-1 ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань з означеного питання суду не надав.
Станом на момент початку розгляду справи по суті від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.
У засіданні 11.11.2021, яке відбулося за участю представників позивача та відповідача-2, суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова учасників справи. За результатами проведеного засідання, судом було оголошено перерву до 16 листопада 2021 року.
16.11.2021 в судове засідання з'явилися повноважні представники позивача та відповідача-2, яких суд заслухав. Відповідач-1 свого представника в судове засідання не направив, про час та місце проведення засідання був повідомлений.
Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності представника відповідача-1.
16.11.2021 в засіданні за участю представників позивача та відповідача-2 суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та заслухав заключні слова сторін.
Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 16.11.2021 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях представників сторін, суд -
26.08.2003 між Фондом комунальної власності Миколаївської міської ради, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтершоу», як орендарем, було укладено Договір оренди, згідно з предметом якого орендодавець передає а орендар приймає в оренду комунальне майно - цілісний майновий комплекс парку ім. Г.І. Петровського по вул. Котельній, 8 - вул. Сиваської дивізії, 3 у місті Миколаєві.
Відповідно до п.3.1 Договору строк дії договору до 31.12.2050.
Додатковими угодами до вказаного договору вносились зміни і доповнення до останнього.
Так, угодою про зміни від 01.06.2008 змінено предмет договору та передано в оренду цілісний майновий комплекс по вул. Сиваської дивізії, 5/а (зараз - 3-я Воєнна, 5а) у місті Миколаєві у складі бетонної огорожі, зелених насаджень, пам'ятника Г.І. Петровського.
Як вбачається з наданих суду доказів, керівник орендаря 26.09.2016 звернулась до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради із заявою про припинення терміну дії договору оренди від 26.08.2003 комунального майна, розташованого на території парку «Народний сад» по вул. Сиваської дивізії.
На підставі заяви орендаря, начальником Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (далі - Управління) видано наказ № 206/03 від 26.09.2016 про припинення дії договору оренди цілісного майнового комплексу - парку «Народний сад» з 01.11.2016 за погодженням сторін. Після чого між сторонами 01.11.2016 було укладено договір про припинення договору оренди, а орендоване майно повернуто за актом приймання-передачі від 01.11.2016.
В подальшому, наказом начальника Управління комунального майна міської ради № 72/03 від 27.03.2017 було скасовано наказ Управління № 206/03 від 26.09.2016, яким припинено договір оренди цілісного майнового комплексу - парку «Народний сад».
28.04.2017, на підставі наказу № 72/03 від 27.03.2017 між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради та ТОВ «Інтершоу» укладено договір про внесення змін до договору оренди від 26.08.2003 цілісного майнового комплексу (парк «Народний сад»), що належить до комунальної власності.
Пунктом 1 вказаного договору внесено зміни до п. 1.1 Договору, а саме: передано в оренду цілісний майновий комплекс у складі: огорожі - 885 п.м.; зелених насаджень - дерева (1384 од.), кущі та інші зелені насадження площею 1148 кв.м.; бетонного постаменту демонтованого пам'ятника Г.І. Петровському загальною вартістю 1230000 грн.
Акт приймання-передачі у 2017 році не оформлювався між сторонами.
Разом із тим, відповідачем-2 спірне майно по вул. 3-я Воєнна, 5а у місті Миколаєві у складі огорожі - 885 п.м.; зелених насаджень - дерева (1384 од.), кущі та інші зелені насадження площею 1148 кв.м.; бетонного постаменту демонтованого пам'ятника Г.І. Петровському використовується, відповідні обставини визнаються учасниками справи - позивачем і відповідачем-2.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Отже, обставини використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» спірного майна станом на момент розгляду справи не підлягають доведенню.
Також, з листа Управління комунального майна Миколаївської міської ради № 20986/10.01-08/21-2 від 01.06.2021 вбачається, що заборгованість зі сплати орендної плати за зазначеним договором оренди станом на 28.05.2021 відсутня.
Предметом даного позову виступають три вимоги позивача до відповідачів: щодо визнання незаконним та скасування наказу (немайнового характеру); щодо визнання недійним укладеного між відповідачами договору (немайнового характеру); щодо зобов'язання відповідача-2 повернути на користь позивача цілісний майновий комплекс (майнового характеру).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позивач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:
- Договір оренди від 26.08.2003 з додатками до нього;
- акт приймання-передачі комунального майна від 26.08.2003;
- додаткова угода від 29.06.2005 до договору оренди від 26.08.2003 з додатком та протоколом змін до неї;
- угода про зміни в договір оренди цілісно-майнового комплексу № 5525 від 26.08.2003;
- Договір від 01.11.2016 про припинення договору оренди цілісно-майнового комплексу;
- акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 01.11.2016 по договору оренду № 5525 від 26.08.2003;
- Договір від 28.04.2017 про внесення змін до договору оренди цілісно-майнового комплексу;
- висновок експерта про вартість об'єкта оцінки станом на 31.03.2017;
- лист Управління комунального майна Миколаївської міської ради № 20986/10.01-08/21-2 від 01.06.2021;
- накази Управління комунального майна Миколаївської міської ради № 206/03 від 26.09.2016, № 72/03 від 27.03.2017;
- листи Директора ТОВ «Інтершоу»: вх. № 1456ф-16 від 26.09.2016 (вх. № 2271/40.01.07/16 від 26.09.2016) та вх. № 02-18/2899 від 28.11.2016;
- витяг з Протоколу Постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології № 39 від 13.03.2017;
- лист Миколаївської місцевої прокуратури № 1 за вих. № (15-31)11868вих-18 від 14.09.2018.
Відповідачі доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надавали.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
По-перше, судом було розглянуто клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі.
Так, суд зауважує, що питання про те, чи підвідомча господарському суду справа, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 4 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з положеннями статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Статтею 20 ГПК України установлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 6, 10 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжиті у цій правовій нормі терміни «публічно-правовий спір», згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, визначається як спір, у якому, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи, «суб'єкт владних повноважень», згідно з п. 7 ч. 1 зазначеної норми, - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншим учасниками правовідносин.
Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Таким чином, рішення органу державної влади може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №925/1152/17 викладено правову позицію, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Наказ органу місцевого самоврядування у сфері оренди комунального майна, який має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання наказу незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та у постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, який містить позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу управління комунальної власності Миколаївської міської ради від 27.03.2017 №72/03 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності».
Зазначеним наказом скасовано наказ управління від 26.09.2016 №206/03 про припинення договору оренди цілісного майнового комплексу - парк «Народний сад» по вул. 3 Воєнній, 5-а з 01.11.2016, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтершоу».
Отже, на підставі спірного наказу виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер, і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Таким чином, суд вважає клопотання відповідача-2 б/н від 16.08.2021 (вх. № 12472/21) про закриття провадження у справі необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
По-друге, щодо суті спірних правовідносин суд дійшов таких висновків.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції виконавчого комітету ради належить право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
Відповідно до Положення про Управління комунального майна Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 23.02.2017 № 16/32 (далі - Положення про Управління), Управління комунального майна міської ради виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств, їхніх структурних підрозділів, нерухомого майна, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста, зокрема організовує роботу щодо передачі в орендне користування об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва, підготовки відповідних наказів та їх виконання, контроль за використанням та станом обліку комунального майна, вжиття заходів за результатами такого контролю.
Таким чином, Управління має право на укладення договорів оренди комунального майна, а начальник вказаного управління підписує вказані договори, а також видані у межах своєї компетенції накази, розпорядження, подання, висновки, рекомендації (п. 5.3.4 Положення про Управління).
При цьому, повноважень щодо скасування начальником Управління комунального майна Миколаївської міської ради виданих наказів з питань розпорядження комунальним майном ні чинне законодавство, ні зазначене вище Положення не містить.
За редакцією п. 1.2 Положення про Управління, управління комунального майна міської ради є її виконавчим органом, підзвітне і підконтрольне міській раді, підпорядковане виконавчому комітету, міському голові, заступнику міського голови відповідно до розподілу обов'язків.
Таким чином, наказ начальника управління комунального майна міської ради № 72/03 від 27.03.2017, яким скасовано наказ управління № 206/03 від 26.09.2016, не відповідає положенням чинного законодавства в цій частині.
Статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що передача майна в орендне користування здійснюється на конкурсних засадах.
Аналогічні положення закріплені у п. 6.1 Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 10/15 від 20.10.2011.
Зокрема, встановлений порядок передбачає подання особою, яка має намір отримати в оренду комунальне майно, заяви з відповідними додатками, розгляд вказаної заяви постійною профільною комісією міської ради та Управлінням комунального майна міської ради, проведення конкурсу на право оренди.
Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» після припинення 01.11.2016 договору оренди комунального майна по вул. 3-я Воєнна, 5-а у місті Миколаєві повторно не зверталось із заявою щодо укладення договору оренди, начальник управління з порушенням встановленої законодавством та міською радою процедури, не маючи відповідних повноважень, без волевиявлення орендаря розпорядився комунальним майном, підписавши спірний наказ №72/03 від 27.03.2017.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Отже, відповідач-1 скасувавши спірним наказом свій наказ від 26.09.2016 № 206/03 про припинення договору оренди цілісного майнового комплексу - парк «Народний сад», за обставин цієї позовної заяви діяв не у спосіб, визначений законом.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Оскаржуваний наказ начальника Управління комунального майна Миколаївської міської ради № 72/03 від 27.03.2017 про скасування наказу Управління комунального майна Миколаївської міської ради № 206/03 від 26.09.2016 не відповідає вищенаведеним вимогами законодавства.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Враховуючи те, що договір про внесення змін до договору оренди № 5525 від 26.08.2003 укладено з порушенням чинного законодавства, які встановлено вище, а саме: невідповідності його змісту та порядку укладення положенням Цивільного кодексу України щодо укладення, зміни та припинення правочинів загалом, і окремо в частині незаконності внесення змін до вже припиненого правочину, то відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України, такий договір підлягає визнанню недійсним.
Крім того, з положень ст. 16, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 5, 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» витікає нерозривний зв'язок між укладенням договору оренди та відповідним рішення, зокрема, органу місцевого самоврядування.
Тобто згідно з вказаними нормами підставою для надання в оренду комунального майна та передумовою укладення відповідного договору є рішення особи, яка здійснює розпорядження цим майном від імені власника.
З огляду на таке відповідний договір оренди визнається недійсним з підстав незаконності передання в оренду комунального майна за умови визнання недійсним рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання в оренду відповідного майна, що є підставою для укладення оспорюваного договору.
З урахуванням вищенаведених норм та обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.
Водночас, як вже вище було зазначено, 16.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» звернулося до суду з заявою про застосування у даній справі позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у позові. Так, відповідач-2, посилаючись на норми статей 256, 257 Цивільного кодексу України стверджує, що спірний наказ по першій позовній вимозі датований 27.03.2017, тобто строк позовної давності по даній вимозі сплив 27.03.2020.
Позивач у свою чергу, заперечуючи на заяву відповідача-2, стверджує, що йому про прийняття вказаного наказу від 27.03.2017 стало відомо значно пізніше, оскільки незважаючи на те що Миколаївська міська рада та Управління комунального майна Миколаївської міської ради є органами місцевого самоврядування, вказані особи є окремими юридичними особами і про прийняття спірного наказу управління не повідомляло, так як і не зобов'язано це здійснювати. Фактично міській раді стало відомо про порушення її прав як власника майна 14.09.2018 у зв'язку з отриманням листа від Миколаївської місцевої прокуратури № 1 № (15-31/)11868вих-18, яким повідомлено, що Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 підготовлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до управління комунального майна Миколаївської міської ради та ТОВ «Інтершоу» про скасування наказу, визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди та повернення комунального майна, так як встановлено, що начальником управління комунального майна міської ради в порушення вимог ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про оренду державного та комунального майна», попри встановлену законодавством та міською радою процедуру передано в оренду ТОВ «Інтершоу» майно на території парку «Народний сад».
Крім цього, позивач стверджує, що справа № 915/1022/18 з аналогічними вимогами та предметом перебувала до 20.10.2020 у провадженні судових органів, тому міська рада мала законні очікування на вирішення її по суті. Отже, враховуючи норми чинного законодавства, предмет, підстави цієї справи та те, що прокуратурою подавався позов в інтересах міської ради з аналогічними вимогами, розгляд якого здійснювався до 20.10.2020, позивач просить не застосовувати позовну давність.
У визначенні ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ст. 260, ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, суд вважає за необхідне зауважити, що спірний у даній справі наказ Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради № 72/03 від 27.03.2017 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності» був прийнятий враховуючи рекомендацію постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури та будівництва, регулювання земельних відносин та екології (протокол засідання від 13.03.2017 № 39).
В матеріалах справи наявний витяг із вказаного протоколу, з якого вбачається, що на засіданні комісії були присутні депутати Миколаївської міської ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
При цьому, за змістом абз. 6 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Таким чином, присутність 13.03.2017 на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури та будівництва, регулювання земельних відносин та екології (на підставі рекомендацій якої було прийнято оспорюваний у даній справі наказ) депутатів Миколаївської міської ради, свідчить про хибність твердження позивача про те, що фактично міській раді стало відомо про порушення її прав як власника майна лише 14.09.2018 у зв'язку з отриманням листа від Миколаївської місцевої прокуратури № 1 № (15-31/)11868вих-18, яким повідомлено, що Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 підготовлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до управління комунального майна Миколаївської міської ради та ТОВ «Інтершоу».
Крім того, суд наголошує, що зі змісту постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 915/1022/18 вбачається, що звертаючись з відповідним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради прокурор обґрунтовував підстави для звернення, зокрема тим, що «… ні виконавчим комітетом Миколаївської міської ради як органом, уповноваженим на скасування наказу начальника Управління комунального майна міської ради, ні Миколаївською міською радою як власником комунального майна не вжито заходів до усунення порушень законодавства шляхом скасування незаконного наказу, визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди майна та повернення комунального майна по вул. 3-й Воєнній, 5А у місті Миколаєві». Тобто саме бездіяльність міської ради в контексті вирішення вказаного питання і спонукала прокурора звернутися до суду з відповідним позовом.
Суд також зауважує, що норми ч. 1 ст. 265 ЦК України прямо передбачають, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
За приписами чинного ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності пред'явленням особою позову не встановлено.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 227 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
За своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених указаною статтею 227 ГПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами.
Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно зі статтею 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідні, передбачені вказаною нормою обставини у даній справи не мали місця (іншого позивачем не доведено).
Таким чином, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду щодо перебігу позовної давності у разі звернення до суду з позовом та залишення його без розгляду (див. пункти 89, 92, 93 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19), перебіг позовної давності:
- за позовною вимогою про визнання незаконним скасування наказу Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради № 72/03 від 27.03.2017 розпочався з 27.03.2017, тому відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність спливла 27.03.2020;
- за позовною вимогою про визнання недійсним договору від 28.04.2017 про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу (парк «Народний сад»), що належить до комунальної власності № 5525 від 26.08.2003 розпочався з 28.04.2017, тому відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність спливла 28.04.2020.
Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 ЦК України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Згідно ж із ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).
У межах даної справи позивач не звертався до суду з відповідними заявами чи клопотаннями щодо обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності, про що слушно наголошував представник відповідача під час розгляду справи по суті.
Судом також відхиляються посилання позивача на те, що справа № 915/1022/18 з аналогічними вимогами та предметом перебувала до 20.10.2020 у провадженні судових органів, тому міська рада мала законні очікування на вирішення її по суті, а отже позовна давність не повинна застосовуватися. Так, позивач на підтвердження вказаної позиції посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.
З урахуванням наведеного, суд наголошує, що у справі, на яку посилається позивач, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду по-перше, за наявності відповідного звернення позивача, а по-друге, з урахуванням того, що звернення позивача до суду відбулося через незначний проміжок часу після залишення його попереднього позову без розгляду.
Разом із тим, судом взято до уваги, що відповідний позов, поданий органами прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради у справі № 915/1022/18 було залишено без розгляду постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019, яка відповідно до приписів ст. 284 ГПК України набрала законної сили з дня її прийняття.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справи № 915/1022/18 було залишено без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2020.
При цьому, із позовом по даній справі Миколаївська міська рада звернулася лише 24.06.2021, тобто через вісім місяців після завершення касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції, якою позов прокурора було залишено без розгляду, та через 1 рік 9 місяців після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду. Вказане, на переконання суду, свідчить про тривале зволікання позивача з пред'явленням відповідного позову.
Отже, виходячи з вищенаведених висновків суду про сплив позовної давності у задоволені позову позивачу належить відмовити повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судовий збір у даній справі покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Миколаївська міська рада (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573).
Відповідач-1: Управління комунального майна Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 22440076).
Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтершоу» (54003, м. Миколаїв, вул. Сиваської Дивізії (3-я Воєнна), буд. 5Б; ідентифікаційний код 32189597)
Повне рішення складено та підписано судом 26.11.2021.
Суддя О.Г. Смородінова