29 листопада 2021 року Справа № 915/1293/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу
за позовом: Приватного підприємства “ЕВЕНТУС-ЛОГІСТИК” (код ЄДРПОУ 36584000, 04080, м. Київ, вул. Терьохіна, буд. 8А)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМЕКС-2017” (код ЄДРПОУ 41730123, 54003, м. Миколаїв, вул. Колодязна, буд. 4)
про стягнення заборгованості,
25.08.2021 на адресу Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява Приватного підприємства “ЕВЕНТУС-ЛОГІСТИК” від 12.08.2021 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМЕКС-2017”, якою позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за організацію перевезення в розмірі 52091,54 грн та судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на норми ст. ст. 205, 207, 533, 639, 640, 909 Цивільного кодексу України, ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» та мотивовано тим, що відповідач не виконав своє зобов'язання щодо оплати міжнародного перевезення вантажу за маршрутом м. Стамбул (Туреччина) - м. Харків в сумі 52091,54 грн (1900х30,9617).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1293/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 30.08.2021 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем приписів п. 7 ч. 3 ст. 162, п. 2 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172 ГПК України
Ухвалою суду від 10.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено відповідачеві 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)
Ухвалу суду від 10.09.2021 відповідачеві надіслано за адресою: м. Миколаїв, вул. Колодязна, буд. 4, яку зазначено у Єдиному державному реєстрі та повернуто суду без вручення за закінченням терміну зберігання.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Враховуючи, що відповідач не заперечив про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обгрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 травня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю “ІМЕКС-2017” та Приватним підприємством “ЕВЕНТУС-ЛОГІСТИК” підписано та засвідчено печатками сторін заявку №17052021 на перевезення вантажу (ліфтове обладнання до 7 т) автомобільним транспортом за маршрутом м. Стамбул (Туреччина) - м. Харків (Україна).
У зазначеній заявці сторони визначили наступні умови:
- дата навантаження - 20.05.2020,
- адреса навантаження: Wittur Asansor San Tic AS Dudullu Organiza San.Bol.2. Cadde No:13 Umraniye, Istanbul, 34776,
- строк доставки: 25-27.05.2021,
- строк розвантаження: 26-28.05.2021;
- адреса розвантаження: м. Харків, вул. Свободи, 36;
- дані по авто та водію: Рено НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ;
- сума фрахту: CMR, 1900 дол. США по курсу НБУ на момент навантаження:
- порядок та форму оплати: після отримання оригіналів документів протягом 7 робочих днів.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 52091,54 грн боргу за організацію перевезення.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На підтвердження позовних вимог позивач посилається на такі докази:
- заявку №17052021 від 17.05.2021 на перевезення вантажу автомобільним транспортом;
- міжнародну товарно-транспортну накладну №WTX2021000000220 від 20.05.2021 перевізника ОСОБА_2 ;
- опис вкладення до цінного листа від 20.07.2021.
При вирішенні даної справи судом враховано наступне.
За приписами статті 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Згідно з ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.
Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються главою 32 Господарського кодексу України та главою 64 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч. 2 ст. 908 ЦК України, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За приписами ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно з частинами 1, 2 статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України), перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Відповідно до частини 1 статті 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до Закону України №57-V від 01.08.2006 «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, з таким застереженням: "Відповідно до пункту 1 статті 48 Конвенції Україна не вважає себе зобов'язаною статтею 47 цієї Конвенції".
Згідно зі ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є міжнародним перевізним документом, що відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Згідно положень ст. 5 Конвенції вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Якщо вантаж, який підлягає перевезенню, необхідно завантажити на декілька транспортних засобів, або якщо він є різнорідним чи поділений на різні партії, відправник або перевізник має право вимагати складання окремої вантажної накладної на кожний транспортний засіб, що використовується, або на вантаж кожного роду чи на кожну партію вантажу.
За приписами ст. 6 Конвенції вантажна накладна містить такі дані:
a) дата і місце складання вантажної накладної;
b) ім'я та адреса відправника;
c) ім'я та адреса перевізника;
d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки;
e) ім'я та адреса одержувача;
f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення;
g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць;
h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;
i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);
j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей;
к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.
У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані:
a) заява про те, що перевантаження забороняється;
b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити;
c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці;
d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника;
e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу;
f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення;
g) перелік документів, переданих перевізнику.
Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.
Відповідно до ст. 13 Конвенції, після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув після закінчення терміну, передбаченого в статті 19, одержувач може від свого імені пред'явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення.
Одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як такі, що підлягають сплаті, у вантажній накладній. У випадку виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов'язаний доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Істотними умовами договору транспортного експедирування є:
відомості про сторони договору:
для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;
для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України;
вид послуги експедитора;
вид та найменування вантажу;
права, обов'язки сторін;
відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;
розмір плати експедитору;
порядок розрахунків;
пункти відправлення та призначення вантажу;
порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;
строк (термін) виконання договору;
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.
Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.
У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути:
авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);
міжнародна автомобільна накладна (CMR);
накладна СМГС (накладна УМВС);
коносамент (Bill of Lading);
накладна ЦІМ (CIM);
вантажна відомість (Cargo Manifest);
інші документи, визначені законами України.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
За ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.
Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки клієнта.
Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Також згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через:
- ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними;
- у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).
При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначено вище, у заявці №17052021 від 17.05.2021 на перевезення вантажу автомобільним транспортом сторонами узгоджено порядок і форму оплати: після отримання оригіналів документів протягом 7 робочих днів.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З дослідження заявки №17052021 від 17.05.2021 на перевезення вантажу автомобільним транспортом неможливо встановити, з отриманням оригіналів яких саме документів пов'язано обов'язок відповідача оплатити перевезення.
З наданого позивачем опису вкладення до цінного листа від 22.07.2021 вбачається, що відповідачеві надіслано документи: заявка №17052021 від 17.05.2021, CMR (міжнародна транспортна накладна) без номеру від 22.05.2021, оригінал рахунку №1276 від 27.05.2021, акт здачі-прийняття робіт №1276 від 28.05.2021, довідка про транспортні витрати №27/05/21 від 27.05.2021, договір про надання транспортно-експедиційних послуг №17/05/2021 від 17.05.2021.
Проте належним чином засвідчених копій документів. а саме: рахунку №1276 від 27.05.2021, акту здачі-прийняття робіт №1276 від 28.05.2021, довідки про транспортні витрати №27/05/21 від 27.05.2021, договору про надання транспортно-експедиційних послуг №17/05/2021 від 17.05.2021, позивачем до позову не додано, у суду відсутня можливість встановити чи є ці докази тими, з переданням яких пов'язано настання строку на оплату послуг з перевезення.
В додатку до зазначеного листа відсутня вимога позивача до відповідача про виконання зобов'язання у встановлений строк.
При цьому, господарський суд відзначає, що розділ 15 накладної не містить жодних умов щодо оплати, що у відповідності до положень ст. 9, ч. 2 ст. 13 Конвенції, унеможливлює встановлення відповідного обов'язку замовника.
Таким чином, з зазначених вище обставин, суд не може встановити факт початку перебігу строку сплати за надані послуги з перевезення та дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання щодо оплати перевезення не почав перебіг.
Крім того, твердження позовної заяви щодо наявності на CMR накладній (а.с.25) підпису замовника не відповідає дійсності.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Отже в суду відсутні підстави вважати існуючими обставини, необхідні для встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання.
Наслідком недоведення існування обставин, на яких грунтуються позовні вимоги є відмова в задоволені позову у відповідній частині.
Таким чином, в задоволені позову слід відмовити повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-251 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1.В задоволенні позову відмовити.
2.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
3.Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Приватне підприємство “ЕВЕНТУС-ЛОГІСТИК” (код ЄДРПОУ 36584000, 04080, м. Київ, вул. Терьохіна, буд. 8А),
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “ІМЕКС-2017” (код ЄДРПОУ 41730123, 54003, м. Миколаїв, вул. Колодязна, буд. 4).
Судове рішення складено і підписано 29.11.2021 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.
Суддя В.О.Ржепецький