79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.11.2021 справа № 914/3016/21
Господарський суд Львівської області у складі судді О.Д. Запотічняк
за участю секретаря судового засідання А.П. Полянського
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний контент центр», м.Київ,
до відповідача: Виробничо - наукове товариство з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЛТД», м. Львів
про стягнення 7680,75 грн
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача : Коцовський І.І.- директор, Ратич Т.М,- представник.
Хід розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Національний контент центр» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЛТД» про стягнення 7680,75 грн.
Ухвалою суду від 06.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику та повідомлення представників сторін.
02.11.2021 Позивачем подано клопотання про огляд оригіналів актів (Вх. № 25759/21).
03.11.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін (Вх. № 25832/21).
04.11.2021 на адресу суду надійшло клопотання Позивача про повернення оригіналів актів, долучених до матеріалів справи, після огляду судом. (Вх. №25993/21).
Ухвалою від 08.11.2021 суд перейшов від спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи №914/3016/21 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначив розгляд справи на 23.11.2021.
В судове засідання 23.11.2021 з'явився представник Відповідача, надав заперечення по суті спору, просив у задоволенні позову відмовити, заперечив проти нарахування пені, оскільки пройшла позовна давність нарахування такої. Представник Позивача не з'явився, причин не явки не вказав.
Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В судовому засіданні 23.11.2021 було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.01.2018 року між ТОВ «Національний контент центр» (далі - Ліцензіат, Позивач) та виробничо-науковим ТОВ «Лемберг ЛТД» (далі - Субліцензіат, Відповідач) уклали Субліцензійний договір №500- ІМГ/18. Згідно умов якого, Ліцензіат надає Субліцензіату невиключне майнове право на використання Телепрограм шляхом Ретрансляції в Телемережі в аналоговому та цифровому (DVВ-С) форматі мовлення на Території в межах строку дії Договору.
На виконання умов Договору п. 3.1, 3.2 Позивач передав невиключне майнове право на використання Телепрограм шляхом Ретрансляції, а Відповідач в свою чергу зобов'язаний виплачувати Позивачеві щомісячну винагороду (роялті) за надані права у розмірі 1 602,00 грн. на місяць без ПДВ, до 20-го числа місяця, наступного за звітним на підставі рахунку Позивача або Договору.
За період з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року Відповідач порушив умови Договору в частині оплати винагороди (роялті) за надані права, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед Позивачем у розмірі 4 806,00 грн.
За несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати роялті Позивач нарахував Відповідачу 1705,83 грн пені, 399,89 грн - 3% річних та 769,03 грн інфляційних втрат.
Правова позиція відповідача.
Відповідачем 03.11.2021 на адресу суду надіслано відзив на позовну заяву, позовні вимоги заперечує, з огляду на наступне.
Відповідно до умов Договору, зокрема п. 3.2 Договору винагорода (роялті) за звітний місяць, зазначена у п. 3.1 Договору виплачується на підставі рахунка. Однак, позивач рахунків на оплату послуг по Договору не надсилав, у зв'язку з чим не вдається за можливе встановити дату, з якої наступає зобов'язання на проведення оплати за Договором та дати для початку нарахування штрафних санкцій.
Заперечив щодо нарахування штрафних санкцій, зазначивши, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Просив у задоволенні позову відмовити.
Фактичні обставини встановлені судом.
01.01.2018 року між ТОВ «Національний контент центр» (далі - Ліцензіат, Позивач) та виробничо-науковим ТОВ «Лемберг ЛТД» (далі - Субліцензіат, Відповідач) уклали Субліцензійний договір №500- ІМГ/18. Згідно умов якого, Ліцензіат надає Субліцензіату невиключне майнове право на використання Телепрограм шляхом Ретрансляції в Телемережі в аналоговому та цифровому (DVВ-С) форматі мовлення на Території в межах строку дії Договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору за використання прав, наданих відповідно до пункту 1.1. Договору, Субліцензіат сплачує Ліцензіату щомісячну Винагороду (роялті) у розмірі 1 602,00 грн на місяць без ПДВ (як операція , що не є об'єктом оподаткування ПДВ згідно абз. 2 п. п. 196.1.6. п. 196.1. ст. 196 Податкового кодексу України та відповідно до п. п. 14.1.225 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 3.2 статті Договору Винагорода (роялті) за звітний місяць зазначена у п.3.1. Договору виплачується Субліцензіатом на підставі рахунку Ліцензіата або даного Договору, шляхом перерахування коштів у повному обсязі на поточний рахунок Ліцензіата не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, який іде за звітним.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушив умови Договору в частині оплати винагороди (роялті) за надані права, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед Позивачем у розмірі 4 806,00 грн за період з 01 жовтня 2018 по 31 грудня 2018 року.
В підтвердження надання використання прав по договору №500-ІМГ/18 від 01.01.2018 Позивач долучив до матеріалів справи акти підписані двома сторонами за жовтень 2018 та грудень 2018 року, акт за листопад 2018 року не підписаний зі сторони Відповідача.
У зв'язку із неналежними виконанням договірних зобов'язань, Позивач звернувся до Господарського суду про стягнення з Відповідача сум заборгованості за Договором в розмірі 4806,00 грн та штрафних санкцій: 1705,83 грн пені, 399,89 грн - 3% річних та 769,03 грн інфляційних втрат.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що Позивач рахунків на оплату послуг по договору не надсилав, відтак заперечує підписання документів на підставі яких Позивач просить стягнути заборгованість та штрафні санкції.
В судовому засіданні 23.11.2021 судом оглянуто оригінали документів долучених до позовної заяви, зокрема акти надання-використання прав за жовтень та грудень 2018 року. Відтак Відповідач зазначив, що на вказаних актах підпис та відтиск печатки від його підприємства.
Оцінка суду.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч. 2 ст. 1109 ЦК України у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як встановлено судом, 01.01.2018 між ТОВ «Національний контент центр» та виробничо-науковим ТОВ «Лемберг ЛТД» було укладено Субліцензійний договір №500- ІМГ/18. Згідно умов якого, Ліцензіат надає Субліцензіату невиключне майнове право на використання Телепрограм шляхом Ретрансляції в Телемережі в аналоговому та цифровому (DVВ-С) форматі мовлення на Території в межах строку дії Договору (п. 1.1 Договору).
На виконання умов цього договору позивач передав невиключне майнове право на використання Телепрограм шляхом Ретрансляції, а Відповідач в свою чергу зобов'язаний виплачувати Позивачеві щомісячну винагороду (роялті) за надані права у розмірі 1 602,00 грн. на місяць без ПДВ, до 20-го числа місяця, наступного за звітним на підставі рахунку Позивача або Договору. Відповідачем використано надану ліценцію, що підтверджується підписаними двосторонньо та скріпленими печатками актами за жовтень та грудень 2018 року. Акт за листопад 2018 року не підписаний зі сторони Відповідача.
Проте, оплату зазначених у вищевказаних актах сум відповідачем не здійснено, чим порушено право позивача на отримання роялті, як зазначає Позивач у розмірі 4806,00 грн.
Відповідно до п. 3.1 Договору за використання прав, наданих відповідно до пункту 1.1. Договору, Субліцензіат сплачує Ліцензіату щомісячну Винагороду (роялті) у розмірі 1 602,00 грн на місяць без ПДВ (як операція , що не є об'єктом оподаткування ПДВ згідно абз. 2 п. п. 196.1.6. п. 196.1. ст. 196 Податкового кодексу України та відповідно до п. п. 14.1.225 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 3.2 статті Договору Винагорода (роялті) за звітний місяць зазначена у п.3.1. Договору виплачується Субліцензіатом на підставі рахунку Ліцензіата або даного Договору, шляхом перерахування коштів у повному обсязі на поточний рахунок Ліцензіата не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, який іде за звітним.
Зважаючи на наведене вище, субліцензіат зобов'язаний сплатити роялті за використання прав, наданих відповідно до пункту 1.1. Договору, яке здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством, у зв'язку з чим, вимоги позивача в частині стягнення роялті за жовтень та грудень 2018 року є підставними та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 3204,00 грн.
Щодо стягнення роялті за листопад 2018 року, суд зазначає, що даний акт не підписано зі сторони Відповідача, відтак не може бути прийнято судом як належний доказ надання-використання прав. Тому у задоволенні стягнення 1602,00 грн роялті за листопад 2018 року суд відмовляє. Разом з тим, позивач не обґрунтував чому вказаний акт не підписано та не надав доказів його надсилання відповідачу.
У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором, позивачем нараховано відповідачу на підставі п. 4.1.6. договору пеню в розмірі 1705,83 грн.
Пунктом 4.1.6 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної виплати Відповідачем винагороди (роялті) за Договором, Позивач має право стягнути з Відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного Відповідачем зобов'язання за кожен день прострочення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні представник Відповідача заявив про застосування строків позовної давності до нарахування Позивачем пені.
В силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 3 ст. 254 ЦК України), оскільки іншого умовами договору не передбачено.
Умовами укладеного між сторонами договору поставки товару не передбачено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.
Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16).
Враховуючи викладене, в суду існують правові підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки у позивача у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, згідно договірних умов були підстави для нарахування пені.
З урахуванням викладеного, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за спірними Договором 500-ІМГ/18 від 01.01.2018 в сумі 1705,83 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку стягнення інфляційних втрат за жовтень та грудень 2018 року.
Суд, здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат за вказані два місяці зазначає, що такі здійснено вірно. Щодо стягнення інфляційних втрат за листопад 2018 - суд відмовляє у стягненні таких, оскільки відсутня заборгованість за вказаний період.
Відтак, вимога позивача стягнення інфляційних втрат підлягає до задоволення у розмірі 511,51 грн.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Здійснивши перерахунок 3 % річних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 399,89 грн 3% річних підлягають до задоволення частково оскільки період визначений позивачем невірно, нарахування слід здійснити за жовтень та грудень 2018 р., до стягнення підлягає сума - 262,29 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково у розмірі : 3204,00 грн - сума основного боргу, 262,29 грн - 3% річних та 511,51 грн - інфляційних втрат. В задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.
Судові витрати.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судовий збір підлягає до стягнення з Відповідача в сумі 1175,62 грн.
Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Виробничо - наукового товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЛТД» (81652, Львівська обл., м. Новий Розділ, просп. Шевченка, б. 30, код ЄДРПОУ 19140703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний контент центр» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 30, код ЄДРПОУ 35392305)
3977,80 грн заборгованості та 1175,62 грн судового збору.
3. В задоволенні решти відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.11.2021 р.
Суддя Запотічняк О.Д.