79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.11.2021 справа № 914/2708/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон-Трейд», м.Львів,
до відповідача: Лебедєва Михайла Валерійовича , м.Червоноград Львівської області,
про стягнення 24 235,20 грн заборгованості
Суддя Кітаєва С.Б.
Представники сторін: не викликались
Суть спору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Легіон-Трейд» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Лебедєва Михайла Валерійовича про стягнення заборгованості у розмірі 25122,94 грн.
Ухвалою суду від 13.09.2021 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон-Трейд» без руху.
20.09.2021, за вх.№21802/21, до суду від позивача надійшли заява про усунення недоліків.
Згідно інформації з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП Лебедєв Михайло Валерійович припинив свою підприємницьку діяльність з 28.10.2020.
За приписами ч.6 ст.176 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
У зв'язку з тим, що відповідач - Лебедєв Михайло Валерійович є фізичною особою, 13.09.2021 Господарський суд Львівської області звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області із запитом про встановлення зареєстрованого місця проживання вказаної особи.
21.09.2021 від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області надійшла відповідь на запит суду, у якій вказано, що Лебедєв Михайло Валерійович зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 27.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
Вказану вище ухвалу надіслано відповідачу на адресу місця проживання: АДРЕСА_1 . 16 серпня 2021 року поштове відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 7901414002210 повернулося до Господарського суду Львівської області не врученим з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Відмітка засвідчена підписом відповідального представника із проставленням відбитка календарного штемпеля.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, суд констатує, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали можливість передбачену законом на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.
Відповідно до частин п'ятої та восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Оскільки до суду не надходило жодних клопотань учасників справи або одного з них, по суті спору (відповідач відзив не подав, проти позову не заперечив), які не перешкоджають можливості вирішенню справи по суті, враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи за правилами спрощеного позовного провадження, який встановлений законом у 60 календарних днів, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.
Частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позиція позивача.
Позов обґрунтовано тим, що на виконання укладеного між сторонами договору поставки №111311 від 17.11.2016 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 25122,94 грн, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними №Лп-0006811 від 13.07.2020 на суму 239,18 грн, № Лп-0006810 від 13.07.2020 на суму 2711,70 грн, № Лп-0006809 від 13.07.2020 на суму 3059,88 грн, Лп-0006801 від 13.07.2020 на суму 19112,18 грн однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати в сумі 25122,94 грн
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, проти позову не заперечив. Доказів погашення заборгованості не подав.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
17.11.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіон-Трейд» (постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Лебедєв М.В. (покупець, відповідач) укладено договір №111311 поставки товару, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати покупцю протягом дії даного договору товар, в кількості та асортименті, що вказані в товарних накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар в порядку і на умовах, передбачених в даному договорі.
Згідно п.2.4 та 2.5 договору за узгодженням сторін доставка товару здійснюється транспортом постачальника або покупця. Покупець зобов'язується забезпечити особу, яка від його імені прийматиме товар, належним чином оформленою довіреністю на його одержання.
Пунктом 2.8 договору передбачено, що постачальник, одночасно із передачею відповідної партії товару, надає покупцю чи уповноваженій ним особі наступні документи на товар: товарну накладну та документи, що підтверджують якість товару. Якщо протягом доби з моменту передачі товару від покупця не надійшла письмова претензія стосовно неотримання ним зазначених в цьому пункті документів, це означає, що ці документи передані йому постачальником належним чином, проте, це не позбавляє покупця права звернутися до постачальника з вимогою про повторну видачу копій зазначених документів. Водночас, п.2.2 сторони узгодили, що замовлення покупця вважається прийнятим, якщо постачальник в 1-денний термін після його отримання не повідомив покупцю своїх заперечень щодо замовлення.
Відповідно до п.3.1 договору товар, що постачається за даним договором, оплачується за цінами, що існують у постачальника на момент поставки чи на момент попередньої оплати відповідно до умов даного договору. Ціна одиниці товару та загальна вартість кожної партії в цілому вказується у товарних накладних на постачання товару, що є невід'ємною частиною даного договору.
У розділі 4 сторони погодили умови розрахунків. Так, розрахунок за товар здійснюється на умовах відтермінування платежу. При відтермінуванні платежу, кошти за поставлений товар повинні бути перераховані покупцем в повній сумі на поточний рахунок постачальника не пізніше, ніж на 21 календарний день з моменту відвантаження товару покупцю. За домовленістю сторін розрахунки можуть проводитись і в іншій формі, в тому числі взаємозаліком зустрічних грошових вимог.
Згідно п. 10.1 даний договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до закінчення ліцензії. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії цього договору ні одна із сторін не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію чи змінити його окремі умови, цей договір визнається продовженим на цих же умовах на наступний рік.
На виконання умов укладеного договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 25122,94 грн, що підтверджується видатковими накладними №Лп-0006811 від 13.07.2020 на суму 239,18 грн, № Лп-0006810 від 13.07.2020 на суму 2711,70 грн, № Лп-0006809 від 13.07.2020 на суму 3059,88 грн, Лп-0006801 від 13.07.2020 на суму 19112,18 грн, які підписані сторонами без зауважень.
Позивач стверджує, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, щодо оплати за поставлений товар у розмірі 25112,94 грн. Доказів зарахування зустрічних грошових вимог матеріали справи не містять, відповідач доводів позивача не спростував.
Оцінка суду.
Щодо належності даної справи до юрисдикції Господарського суду Львівської області, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням (ч.1 ст. 173 ГК України).
Положенням статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ч.1 ст. 52 ЦК України).
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.10.2020 припинено підприємницьку діяльність ФОП Лебедєва М.В .
Отже, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалась зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, а також у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 724/38/18, а також підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №127/23144/18).
Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник щодо неналежного виконання відповідачем договору поставки товару. Отже, правовідносини сторін виникли з виконання правочину у господарській діяльності. Верховний Суд у постанові по справі № 910/8729/18 від 13.02.2019 роз'яснив, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, враховуючи вищезазначене, спір у даній справі розглядається за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору № 111311 поставки товару від 17.11.2016.
Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 265 ГК України також визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 ст. 266 ГК України встановлено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачу 13.07.2020 був відвантажений товар на суму 25122,94 грн, про що свідчать відповідні видаткові накладні, які долучені до матеріалів справи. Сторонами погоджено, що кошти за поставлений товар повинні бути перераховані покупцем в повній сумі на поточний рахунок постачальника не пізніше, ніж на 21 календарний день з моменту відвантаження товару покупцю (п.4.3 договору).
Доказів погашення заборгованості суду не надано, як і доказів застосування п.4.4 договору.
Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Судові витрати.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому при розподілі судових витрат судовий збір у розмірі 2'270,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Лебедєва Михайла Валерійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон-Трейд» (79005, м.Львів, вул. Туган-Барановського, 24; ідентифікаційний код 35968493) 25122,94 грн заборгованості та 2270,00 грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено та підписано суддею 29.11.2021.
Суддя Кітаєва С.Б.