ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.11.2021Справа № 910/15643/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Барановського Сергія Васильовича, Житомирська область, Овруцький район, с. Гошів
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
в особі філії "Центр охорони здоров'я" Київська клінічна лікарня на залізничному транспорті №3, м. Київ
про стягнення 48 528,11 грн,
23.09.2021 року Фізична особа-підприємець Барановський Сергій Васильович (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр охорони здоров'я" Київська клінічна лікарня на залізничному транспорті №3 (відповідач) суми заборгованості в розмірі 35 601,00 грн, суми пені в розмірі 4 813,15 грн, суми 3% річних в розмірі 2 800,29 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 5 313,67 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору №1212-18 від 12.12.2018 року в частині оплати поставленого позивачем товару.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 28.09.2021 відкрито провадження у справі №910/15643/21, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
У зв'язку з відсутністю фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень Господарським судом міста Києва зупинено відправку кореспонденції засобами поштового зв'язку, про що здійснено повідомлення на сайті Господарського суду міста Києва (https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/novyny/1168991/).
З метою інформування відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом було вчинено дії із повідомлення відповідача за допомогою засобів телефонного зв'язку, про що складено відповідну телефонограму від 29.09.2021 року.
Суд зазначає, що 29.09.2021 за номером телефону НОМЕР_1 інформацію по справі прийнято юристом відповідача Кудрою Є.
Отже, враховуючи викладені вище обставини суд використав усі можливі засоби повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
12.12.2018 року між Фізичною особою-підприємцем Барановським Сергієм Васильовичем (постачальник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр охорони здоров'я" Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті №3 (покупець) укладено Договір №1212-18 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця вироби медичного призначення (ДК 021:2015 код 32354110-3 Ренгенплівка) (далі - товар) у кількості, асортименті і за ціною, які зазначені у Специфікації (Додатку №1 цього Договору), яка є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в строки та на умовах цього Договору.
Найменування, кількість та ціна товару зазначені у Специфікації (Додаток №1 цього Договору). (п. 1.2. Договору).
Право власності на товар і всі ризики втрати, псування або загибелі товару, переходять від постачальника до покупця з моменту отримання товару та супровідних документів, а також підписання видаткової накладної на товар. (п. 4.4. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору загальна сума цього Договору становить 35 601,00 грн без ПДВ.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що покупець сплачує за отриманий товар шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, визначений в п. 13 цього Договору, протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання представниками сторін та діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань даного Договору. (п. 12.1. Договору).
Додатком №1 до Договору сторони оформили специфікацію товару, його найменування, кількість та ціну.
Позивачем на виконання умов Договорів було поставлено відповідачу товар на загальну суму в розмірі 35 601,00 грн згідно видаткової накладної №М-011 від 19.12.2018 року.
Товар було отримано відповідачем про що містяться відповідні відмітки на вказаній видатковій накладній.
Як зазначено в позові, відповідач, взяті на себе зобов'язання в повному обсязі за Договорами не виконав, у зв'язку з чим позивач направив відповідачу претензії №7.02.01 та №230801 від 23.08.2019 року.
В подальшому сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків №1/09-1 від 01.09.2021 року, в якому відповідач визнав існування за ним боргу на суму в розмірі 35 601,00 грн.
Звертаючись до суду позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 35 601,00 грн, суму пені в розмірі 4 813,15 грн, суми 3% річних в розмірі 2 800,29 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 5 313,67 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та є фактично за своєю правовою суттю договором поставки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 35 601,00 грн, що підтверджується зазначеними вище доказами.
Як передбачено пунктом 5.2. Договору покупець сплачує за отриманий товар шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, визначений в п. 13 цього Договору, протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Статтею 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).
При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.
Як зазначалося вище, товар прийнятий відповідачем про міститься відповідний підпис на вказаній видатковій накладній.
Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача претензій щодо якості та/або комплектності переданого за Договорами товару, тому, оскільки між сторонами не погоджувалися інші строки оплати, то відповідно до статті 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити вартість товару протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару, тобто до 04.02.2019 року включно.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.
Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату поставленого позивачем товару, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 35 601,00 грн, погашена не була та залишається непогашеною на даний час; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 35 601,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і підприємство відповідача на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 4 813,15 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 9.1. Договору у випадку порушення строку оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
При цьому, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи, що зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару мало бути виконано відповідачем в строк до 04.02.2019 року, тому нарахування останньому пені повинно здійснюватись за період з 05.02.2019 року по 06.08.2019 року, враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки іншого періоду сторонами в Договорі не передбачено.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені і визнано його необґрунтованим, оскільки він здійснений без врахування вказаних вище норм і за період з 22.09.2020 року по 19.09.2021 року, а тому здійснивши власний розрахунок судом встановлено, що сума пені складає 6 273,58 грн, однак, враховуючи положення норми п. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд не може виходити за межі позовних вимог, з огляду на те, що заявлена позивачем сума пені є меншою, ніж розрахована судом, до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 4 813,15 грн.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 800,29 грн суми 3% річних та 5 313,67 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційної складової суми заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, суд встановив, що він є вірним, а тому, позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню на суму в розмірі 2 800,29 грн 3% річних та 5 313,67 грн інфляційних втрат.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 35 601,00 грн, сума пені в розмірі 4 813,15 грн, сума 3% річних в розмірі 2 800,29 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 5 313,67 грн.
Судовий збір, у розмірі 2 270,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) в особі філії "Центр охорони здоров'я" Київська клінічна лікарня на залізничному транспорті №3 (код ЄДРПОУ 40081352, адреса: 03150, м. Київ, вул. Сімферопольська, буд. 8) на користь Фізичної особи-підприємця Барановського Сергія Васильовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) суму основного боргу в розмірі 35 601,00 грн (тридцять п'ять тисяч шістсот одна гривня 00 копійок), суму пені в розмірі 4 813,15 грн (чотири тисячі вісімсот тринадцять гривень 15 копійок), суму 3% річних в розмірі 2 800,29 грн (дві тисячі вісімсот гривень 29 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 5 313,67 грн (п'ять тисяч триста тринадцять гривень 67 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійки).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов