25.11.2021 року м. Дніпро Справа № 904/1820/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Антоніка С.Г., Чус О.В.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна"
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019 р.
( суддя Бєлік В.Г., м. Дніпро, повний текст складено 29.07.2019 р.)
прийнятої за результатами розгляду скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я"
на дії та бездіяльність приватного виконавця Плесюка О.С.
щодо постанови про арешт майна боржника від 19.02.2019 р.
ВП № 57170557 ( ЗВП № 57406413 )
у справі:
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна",
м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я",
м. Дніпро
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій
за договором поставки № 30/03/2017 від 30.03.2017 р. у сумі 1 663 731,14 грн.
та
за зустрічним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я",
м. Дніпро
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна",
м. Київ
про визнання недійсним договору поставки
за участю: приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця Плесюка О.С. щодо постанови про арешт майна боржника від 19.02.2019 р. ВП № 57170557 ( ЗВП № 57406413 ) у справі № 904/1820/18, в якій просило суд: визнати протиправними дії приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, щодо винесення постанови від 19.02.2019 р. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП № 57170557;
скасувати постанову приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, щодо винесення постанови від 19.02.2019 року про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП № 57170557; зобов'язати приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича усунути відповідні порушення шляхом виключення ( вилучення ) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про арешт права оренди земельних ділянок, перелік яких зазначено у постанові приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, від 19.02.2019 р. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП № 57170557.
Заявник вважає, що дії Плесюка О.С. не направлені на реальне виконання рішення суду, а направлені на перешкоджання здійснення господарської діяльності ТОВ "Приват-Агро-Білозір'я", яке із накладенням вищезазначеного арешту позбавляється можливості обробляти орендовані земельні ділянки, вирощувати відповідні сільськогосподарські культури, що в подальшому призведе до погіршення фінансового стану підприємства, його неплатоспроможності тощо. Такі дії не направлені на захист інтересів стягувача, навпаки - позбавивши можливості обробітку земельних ділянок, Плесюк О.С. позбавляє можливості боржника заробити грошові кошти, якими в подальшому можна буде розрахуватись з боргами.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019 р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я" на дії та бездіяльність приватного виконавця Плесюка О.С. щодо постанови про арешт майна боржника від 19.02.2019 р. ВП № 57170557 ( ЗВП № 57406413 ) у справі № 904/1820/18 - задоволено. Визнано протиправними дії приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, щодо винесення постанови від 19.02.2019 р. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП № 57170557. Скасовано постанову приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, щодо винесення постанови від 19.02.2019 р. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП № 57170557. Зобов'язано приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича усунути відповідні порушення шляхом виключення ( вилучення ) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про арешт права оренди земельних ділянок, перелік яких зазначено у постанові приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, від 19.02.2019 р. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП №57170557.
Ухвала суду мотивована тим, що державний виконавець неправомірно виніс постанову про арешт майна боржника (арешт права оренди) від 19.02.2019 р. на підставі ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки належне орендарю на підставі договору оренди право користування земельною ділянкою не може бути ним відчужено. В той час, коли сам факт накладення арешту на речові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я", а саме на права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб та права оренди земельних ділянок, фактично позбавляє можливості боржника здійснювати свою господарську діяльність.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні скарги відмовити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно установлено обставини по справі, які мають значення, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів та доводів, дано невірну правову оцінку, а прийнята ухвала суперечить фактичним обставинам справи у зв'язку із їх неповним з'ясуванням, що мають значення для справи. Судом не надано належної оцінки обставинам та доказам на які посилається Позивач та Приватний виконавець, що мають значення для справи, які суд першої інстанції безпідставно вважали встановленими. При цьому Господарський суд Дніпропетровської області порушив норми процесуального права, необгрунтовано надавши перевагу одним доказам над іншими та одним обґрунтуванням над іншими, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову повністю в задоволенні скарги Відповідача - ТОВ «Приват-Агро-Білозір'я».
При цьому Скаржник зазначає, що Порушенням норм матеріального права є визначення судом першої інстанції, що оскільки право оренди не може відчужуватися орендарем, так як таке право належить лише власнику земельної ділянки, то відповідно дане право не може бути відчужене в процесі виконавчого провадження де боржником є орендар. Тому накладання арешту на право орендаря на оренду земельної ділянки є безпідставним та необгрунтованим.
Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції безпідставно та без відповідних доказів відновив строки на оскарження вказаної постанови приватного виконавця, посилаючись на неспроможні доводи такі, як «відсутність доказів отримання саме повноважним представником боржника».
Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції не приняв до уваги, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права, похідні від права власності є право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Також у відповідності до пункту 5 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору. Отже, наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрованого обтяження (арешту) на право оренди, виключає можливість передачі такого права у користування іншим особам та, як наслідок, державної реєстрації інших речових прав на нього, крім випадків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду. Тобто твердження скаржника про те, що приватний виконавець не має права, накладати арешт на право оренди не відповідає дійсності.
Скаржник вважає безпідставними висновки суду щодо часткового ( в частині ) визнання протиправним дій виконавця, оскільки, приватний виконавець в ході здійснення заходів примусового виконання рішень має право та зобов'язаний звертати стягнення на майно боржника, в тому числі і на його майнові права; звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті.
Відтак, на думку Скаржника, оскільки на майнові права може бути звернуто приватним виконавцем стягнення, а процедура стягнення передбачає арешт її об'єкту, то оскаржена постанова про накладення арешту і заборону відчуження належного боржнику майнового права - права довгострокової оренди земельної ділянки є правомірною повність.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.
Розпорядженням керівника апарату суду від 29.08.2019 р., у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Кузнецової І.Л. та Широбокової Л.П., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів.
Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Антоніка С.Г., Дарміна М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2019 р. відновлено строк подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 01.10.2019 р..
На адресу Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" надійшло письмове клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 р. визначено судове засідання у справі № 904/1820/18 провести в режимі відеоконференції 01.10.2019 р. Доручено Черкаському окружному адміністративному суду забезпечити проведення відеоконференції за участю представника ТОВ "Щьолково Агрохім Україна" з Центральним апеляційним господарським судом. Представнику ТОВ "Щьолково Агрохім Україна" ухвалено з'явитися до Черкаського окружного адміністративного суду.
В судовому засіданні 01.10.2019 р., проведеному в режимі відеоконференції, було оголошено перерву до 03.10.2019 р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.10.2019 р. зупинено провадження з розгляду апеляційної скарги ТОВ "Щьолково Агрохім Україна" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/1820/18 від 24.07.2019 р. до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 904/968/18 ( за скаргами ТОВ "Седна-Агро" та Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2019 р. та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2019 p. ).
У зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 904/1820/18, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2021 р. поновлено апеляційне провадження у справі № 904/1820/18, справу призначено до розгляду на 25.11.2021 р..
Розпорядженням керівника апарату суду від 24.11.2021р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Дарміна М.О., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів.
Автоматичною системою документообігу для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження у справі визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Антоніка С.Г., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2021 р., колегією суддів у складі: судді-доповідача Кощеєва І. М., суддів: Антоніка С.Г., Чус О.В., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019 р. прийнято до свого провадження.
Сторони та приватний виконавець не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Сторін та приватного виконавеця.
У судовому засіданні 25.11.2021 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2018 р. первісний позов задоволено у повному обсязі та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" - 1 364 732,46 грн. - основного боргу, 203 184,47 грн. - пені, 21 402,17 грн. - 3% річних, 74 412,04 грн. - інфляційних втрат, 32 300,00 грн. - витрати по оплаті професійної правничої допомоги та 24 955,97 грн. - витрат по сплаті судового збору. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" про визнання недійсним договору поставки - відмовлено.
27.08.2018 р. на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2018 р. у справі № 904/1820/18 видано наказ про примусове виконання.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2018 р. у справі № 904/1820/18 залишено без змін.
Приватним виконавцем Плесюком Олексієм Степановичем винесено постанову про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) від 19.02.2019 р., якою накладено арешт на право оренди низки земельних ділянок.
17.07.2019 р. від ТОВ "Приват-Агро-Білозір'я" надійшла скарга на дії приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, в якій скаржник просить: визнати протиправними дії приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, щодо винесення постанови від 19.02.2019 р. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП № 57170557; скасувати постанову приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, щодо винесення постанови від 19.02.2019 р. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП № 57170557; зобов'язати приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича усунути відповідні порушення шляхом виключення ( вилучення ) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про арешт права оренди земельних ділянок, перелік яких зазначено у постанові приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, від 19.02.2019 р. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) ВП № 57170557.
За твердженням ТОВ "Приват-Агро-Білозір'я", Боржник не отримував постанови Приватного виконавця Плесюка О. С. про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) від 19.02.2019 р., а дізнався з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 28.05.2019 р. у зв'язку із чим просив поновити строк на оскарження дій приватного виконавця.
Як встановлено судом першої інстанції - матеріалами справи підтверджено направлення на адресу Боржника копії оскаржуваної постанови рекомендованим листом. Тобто, приватним виконавцем виконані вимоги Закону щодо своєчасного повідомлення про здійснення ним виконавчих дій. Втім суд зазначив, що доказів отримання оскаржуваної постанови про арешт майна боржника ( арешт права оренди ) від 19.02.2019 р. саме повноважним представником Боржника (повідомлення про вручення поштового відправлення) матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Строк оскарження дій державного (приватного) виконавця, встановлений у ст. 341 ГПК України, не є пересічним, а може бути поновлений за клопотанням сторони виконавчого провадження.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшовши висновку про можливість поновлення пропущеного строку оскарження постанови приватного виконавця про арешт майна боржника ( арешт права оренди ), ухвалою від 17.07.2019 р. скаргу ТОВ "Приват-Агро-Білозір'я" прийняв та призначив її розгляд у судове засідання.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції ( частина 1 ст. 327 ГПК України ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону № 1404-VIII ).
Ст. 5 Закону № 1404-VIII визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 6 частини третьої ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону № 1404-VIII).
За ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.
Втім відповідно до абзацу сьомого пункту 2 ст. 4 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об'єкт. Адже наведені вище положення ст. 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.
Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів ст. 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої ст. 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника».
Водночас у чинному законодавстві встановлені також спеціальні норми, які передбачають звернення стягнення на певні майнові права та їх арешт. Так, за частиною десятою статті 56 Закону № 1404-VIIIу порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
Такий арешт знімається, якщо протягом п'яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.
Ст. 336 ГПК України регламентує спеціальні умови та порядок звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником і такі умови та порядок відрізняються від загального порядку звернення стягнення на майно, передбаченого Законом № 1404-VIII.
Тож визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв'язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.
Визначення майнового права наведено в ст. 3 Закону України від 12.07.2001 р. № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»), згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
За змістом статей 177, 178 ЦК України майнові права є об'єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у ЗК України, за статтею 2 якого об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Згідно із частиною першою ст. 93 цього Кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і ст. 1 Закону України «Про оренду землі».
З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абзацу сьомого пункту 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст. 317 ЦК України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.
Тому частиною п'ятою ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об'єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що «право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власникомземельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом».
Також за абзацом третім частини другої ст. 135 ЗК України «продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів». Тож спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки.
За абзацом четвертим частини другої ст. 135 ЗК України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
Однак у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об'єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.
За статтею 5 цього Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Повноваження щодо використання орендованої земельної ділянки чи права на неї як і виключення стосовно окремих повноважень (суборенда земельної ділянки, якщо передбачено договором або за згодою орендодавця; перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди; відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності лише за певних умов; право на обмін права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення за певних умов) врегульовано статтями 8, 8-1, 8-2, 25 Закону України «Про оренду землі».
За частиною шостою ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря.
Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.
Умови і підстави укладення договору оренди землі, зміна умов такого договору врегульовані положеннями статей 16 та 30 Закону України «Про оренду землі», які передбачають згоду орендодавця та орендаря на укладення чи зміну умов договору, незалежно від форми власності на земельну ділянку, без будь-яких застережень. Серед підстав укладення договору оренди земельної ділянки названі цивільно-правові договори або спадкування (частина третя статті 16 цього Закону).
Натомість серед підстав укладення, зміни договору оренди земельної ділянки, що має безпосереднє відношення і до договорів на право оренди земельної ділянки, відсутня така підстава, як звернення стягнення на право оренди, при якому відбувається зміна договору оренди, обумовлена зміною його сторони.
За ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в межах державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у межах такого партнерства/концесії)».
Тож ст. 31 Закону України «Про оренду землі», що визначає підстави припинення договору оренди землі, зокрема для орендаря, не вказує серед них на можливість припинення такого договору у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, тоді як, наприклад, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем відноситься до таких підстав.
Частиною десятою цієї статті передбачено, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом, проте жодним іншим законом не передбачено випадків припинення таких договорів у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки.
Отже, з аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України «Про оренду землі», статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.
Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб'єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзіс і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.
Положеннями абзацу четвертого частини другої ст. 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них ( оренди, суперфіцію, емфітевзису ) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону.
Тож системний аналіз ст. 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII, ст. 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об'єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря. Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник. Відтак, під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.
Подібну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 904/968/18 ( Провадження № 12-174гс19 ).
Згідно з частиною 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
За приписами частин 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що приватний виконавець неправомірно виніс постанову про арешт майна боржника ( арешт права оренди ), що є підставою для задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Білозір'я" на дії та бездіяльність приватного виконавця Плесюка О.С. щодо постанови про арешт майна Боржника від 19.02.2019 р. ВП № 57170557 ( ЗВП № 57406413 ) у справі № 904/1820/18.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Щьолково Агрохім Україна" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019 р. у справі № 904/1820/18 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29.11.2021 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя С.Г. Антонік
Суддя О. В. Чус